Ілюзія обману

Опосередкована відповідь "Зе!лідера" впливовому американському виданню The Washington Post, яке днями вщент розгромило ретельно вибудовувану на Банковій ілюзію обману, пригадала мені однойменний кінобестселер режисера Луї Летерьє, який бив касові рекорди 2013 року. 

Зеленський, усіляко уникаючи згадок про свого головного спонсора і режисера перемоги – олігарха Ігоря Коломойського, зверхньо заявив у тому "відосіку", що "додаткових мотивацій, зокрема від наших партнерів (у боротьбі з олігархами. – Авт.), я не потребую".

Ні - то й ні, однак тут напрошується іронічна репліка із вже згаданого мною фільму: "Ви мали б рацію, якщо б так не помилялися". По-перше, Зеленському вартувало ретельніше вивчити текст публікації у WP, і побачити там, навіть не поміж рядками, фактичне повторення того, що було озвучено раніше державним секретарем США Ентоні Блінкіном, коли той оприлюднював рішення про санкції проти Коломойського. По-друге, зацінити логічний ланцюжок думки про те, що "йому (Зеленському. – Авт.) слід наполягати на судових реформах, відновити незалежність центрального банку та виключити будь-які кроки щодо послаблення Національного антикорупційного бюро… Він повинен однозначно порвати з Коломойським і підтримати проти нього кримінальне обвинувачення". І, третє, найголовніше, - зрозуміти, що американці (зрештою, не тільки вони) вже втомилися вдавати, що вірять в ілюзію обману, режисовану, можливо, не стільки в Україні, як у столиці путінської Росії. Не хочуть вірити, що нинішній офіційний Київ, наскрізь просякнутий ефесбешною агентурою, здатен бути надійним партнером у битві з "рашитстською диктатурою".

Бо ж навіть виступаючи на "історичному" з'їзді "Слуги народу" Зеленський толерував присутність у залі підсанкційного нардепа Олександра Дубінського, який, власне кажучи, є повноважним представником Ігоря Валерійовича у ще вчора, здавалося б, монолітній пропрезидентській фракції. І коли Дубінського призначали до Національної ради громад "СН", той же Зеленський не повів і бровою, аби сказати своє вагоме "ні". То лише після повстання "низів" з Київської обласної організації "Слуг" "козачка" Коломойського попросили з партії. То як тоді розуміти самовпевнені декларації "лідера" перед високим зібранням про те, що партія починає новий етап, переосмисливши помилки та зробивши висновки, що його команда поступово очищується від "засланих козачків" та випадкових людей? Як з обіцянкою: "Усередині країни ми перекриємо кисень всім людям, які руйнують її незалежність не словами, а діями".

Але суть, мабуть, не у Дубінському і не у пафосній риториці Зеленського. Суть у тому, що Квартал-95, який випадково оселився на Банковій, Грушевського і в урядовому офісі, - це збіговисько різношерстної публіки, пригодованої не тільки Коломойським, а цілим легіоном українських товстосумів. Публіки, ласої до грошей, розкоші і сибаритства. Публіки, яка дуже поверхнево орієнтується у тому, що робить, а якщо й орієнтується, то прагне викрутити ситуацію на користь своїм "папікам", не забуваючи і про власний зиск. Можливо, одиниці таки усвідомлюють ілюзію обману, влаштованого ошустами та їхніми залаштунковими поводирями. Але проблема в тому, що і Зеленський, і його дилетантська камарилья влаштовують всіх – і Ахметова, і Пінчука, і Боголюбова, і Фірташа, і, звісно ж, Ігоря Валерійовича. Бо, якщо вже за великим рахунком, то Зе!Команда та її хедлайнер дісталися влади лише завдяки олігархічному консенсусу усіх "гнаних господарів життя", у яких на лобі було написано: "Тільки не Порошенко". Ця "коаліція" триває й досі, і не варто звертати увагу на відволікаючі маневри на кшталт затримання у літаку ексзаступника очільника Привату, який, кажуть, украв 6 мільйонів євро, а вийшов під заставу за 52 мільйони гривень.

Хіба Зеленському під силу зруйнувати цей консенсус? Хіба він може воювати з тими, хто за два неповних роки його правління прибрав до рук усі ласі шматки вітчизняної економіки, хто завзято мародерствує на "коронавірусі" і війні? Он, згідно із оновленим рейтингом Forbes, статки Ріната Ахметова зросли з 2,8 до 7,6 млрд доларів, а Віктора Пінчука - з 1,4 млрд до 2,5 млрд. Тож Зе! тільки й може, що зламати свою передвиборчу обіцянку про одну-єдину каденцію, бо це для нього завиграшки, бо скільки обіцянок вже зламано-забуто-заговорено?

Тому на зібранні "Слуг народу" й прозвучала хрестоматійна для української політики часів незалежності фраза. Мовляв, проситимуть Володимира Олександровича піти на другий термін. Бо ж без нього – ніяк… Бо коли замість нього прийде бодай трішечки тямущіший, освіченіший, патріотичніший і головне – правдивіший політик, то доведеться збирати речі дуже багатьом пройдисвітам.

Тому Зеленський так запопадливо пнеться підтримати ілюзію обману, маневруючи поміж інтересами олігархів, погрожуючи їм "негайними заходами". І водночас намагається вийти сухим із води, скаламученої всевідущими американцями. Він тепер, можливо, й хотів би зазирнути в очі Байдену, але нинішній господар Білого дому вимагає, далебі, не ритуальних жертв. Джо схиляє Зеленського до руйнації постаменту, на якому зручно умостився наш блазень. 

Але, схоже, Зеленський, уникаючи прямих відповідей не тільки на запитання з-за океану, але й на виклики всередині країни, сам докладеться до остаточної руйнації ілюзій. Бо, судячи з соціологічних досліджень, рівень довіри до вчорашнього кумира натовпу різко падає. Ба більше, майже 60% українців проти того, щоб він став президентом вдруге. А раніше 40% назвали його політиком-невдахою 2020 року.

Що ж, як казав герой фільму Луї Летерьє, певні речі варто залишити без пояснень…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Капкан для преЗЕдента

Наближені до влади джерела у Telegram-каналах не на жарт почали роздмухувати майже гоголівську історію про конфлікт між Зеленським та його Батею. Мовляв, "проффесор" старого гарту вкрай незадоволений поведінковими змінами сина, тим, що якогось нечудового дня той з "нормального свого хлопця" перетворився у "патріота", "русофоба", ледь не "бандерівця". Не знаю, наскільки правдивими є всі ці балачки, добре, що хоч до "вбив брата" наразі ще не дійшло…

Синхронно з гнівом Олександра Зеленського заспівали і з-за "порєбріка". Із почесного забуття десь у "Россотруднічєствє" витягнули онука ще одного совєтського релікта – генерала КҐБ, ексдиректора Служби зовнішньої розвідки, міністра закордонних справ і зрештою прем'єр-міністра Росії Євґєнія Прімакова. І Євґєній Прімаков-молодший написав у соцмережі, що цілком допускає привентивні удари по Києву та стратегічній інфраструктурі в Україні, якщо "бандерівець" з Банкової зважиться на наступ на Донбасі.

Якщо згадати істерику, яка лунала з "рота Путіна" Пєскова кілька тижнів тому, то вимальовується ледь не апокаліптична картина. Дехто із вітчизняних оглядачів угледів у ній зловісний привид Ґляйвіце.

Однак подальший розвиток подій свідчить не на користь страхопудів, котрі вважають, що Кремль готовий накрити Україну "килимовими бомбардуваннями" і ракетними ударами, не зустрівши при цьому жодного опору. Гадаю, що йдеться про набагато банальніші речі, ретельно прикриті димовою завісою російської пропаганди, "відосіків" "непересічного лідера сучасності" та феєрверками пустопорожніх рішень РНБО, яке останнім часом збирається у нас з регулярністю церковних богослужінь. Тільки от моляться там за… порятунок рядового Зеленського.

В американському серіалі "Картковий дім" є чудовий діалог про те, як поводять себе політики: "Ну, я ж не перший політик, якому не всі вірять". "Ми надто довго брехали, Френсіс". "Звісно, брехали! Уяви, що подумали б виборці, якби ми почали говорити правду".

Бо направду, Зеленський у капкані власних страхів як наслідку власної ж брехні. Він піддається навіюванням свого оточення, вірить у реальність нашіптувань, і готовий на найвідчайдушніші жести задля власного порятунку.

Він боїться Росії, бо ув очах Путіна нарешті вгледів не "мир", а три літери – "КҐБ", і чудово розуміє суть цієї зловісної абревіатури. Він боїться власного канцеляриста, позаяк нарешті до його ніжних вух і мізків дійшли далекі і більш ніж однозначні сигнали про, м'яко кажучи, співпрацю Єрмака з ФСБ. Адже саме після скандального відпочинку в Омані і тамтешніх зустрічей з доволі мутними персонажами з ерефії Андрій Борисович став лівою і правою руками Зеленського, його сенсорним апаратом.

Він боїться Медведчука як конкурента і кума того ж таки Путіна, і тому через РНБО запроваджує проти нього та його колег сміховинні санкції без наслідків. Так, для самозаспокоєння і для того, аби вчергове кинути жменю піску в очі патріотичного електорату.

Переляканий тим, що саме він відкрив шлюзи для повернення "януковичів" у владні коридори, і пробує захиститися від них гротескними рішеннями тієї ж Ради нацбезпеки про зраду під час голосування за Харківські угоди. Угоди, давно денонсовані Москвою, угоди, тексти яких ретельно готував… нинішній заступник Данілова Руслан Демченко.

На інтуїтивному рівні "творчої натури" Зеленський відчуває, що куди б він не смикнувся, - всюди рогачки та вовчі ями, налаштовані та вириті ним власноруч.

"Безстрашний лідер" боїться американців, які ніби то й партнери, але надто вимогливі до його ніжного еґо. Та й навряд чи "дядечко Джо" забув, як комік змушував 200-відсоткову прокурорку розібратися у справі "Бурісми". Та й, зрештою, у шухлядках заокеанських спецслужб вже давно лежать досьє на "політичних очільників" воюючої країни, які улітку минулого року одним телефонним дзвінком пустили на вітер не тільки зусилля цілої армії аналітиків та оперативників з масштабної затії для затримання "ваґнерівців", але й сотні тисяч доларів платників податків. І що бракує документального унаочнення "зради" від Bellingcat, у фільмі, широко анонсованому у світі, - щоб пастка щільно закрилася, позбавляючи його і поля для маневру, і головне – іміджу борця за "справедливість".

Зеленський чудово усвідомлює, що у брудному потоку мільйонів доларів, виведених з України і відмитих у Штатах чи не найодіознішим аферистів нашого часу, є частка, яка намертво прив'язує і його, - самовпевненого та надмір амбітного блазня, - до вже підсанкційного бородатого пройдисвіта.

І звідси – ще один страх Зеленського, страх вимовити вголос ім'я свого патрона (мабуть, "пофарбував зупинку"?). На заяви про санкції проти Коломойського відповідає недолуга Мендель. А у спробі "дати здачі" у черговому "відосіку", традиційно для "нового Зеленського" отримали Порошенко, Медведчук, Фірташ та навіть Пінчук (так-так, Пінчук, зять Кучми, недавнього радника Зе!) але… не Коломойський. Так, його ім'я прозвучало у переліку "олігархів", але не у контексті спічу про "кошти, виведені з ПриватБанку". Бо прізвища тут, за словами Зеленського, "не мають значення"… І вся ця "антиолігархічна риторика" загорнута у лівацьку позлітку "справедливості" для народу. А-la Уго Чавес…

Дехто направду вважає, що таким робом Зеленському акуратно вистелюють шлях до диктатури. Але наш горе-державець боїться і такої перспективи. Бо вона означатиме ізоляцію, "па-па Оманам" та Еміратам, навіть у День святого Валентина, доступу до банківських рахунків закордоном, до вілли в Італії. І, зрештою, безславний кінець, прикладів якого у Зе! предостатньо.

Ілюстрація: УНІАН

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки. Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою – річницею з дня народження Шевченка. 

Виступаючи на черговому "форумі" "Україна 30", цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив: "Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: “Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть". Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря".

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований "Портретом невідомого" роботи Тараса Григоровича. Тільки от "зелені культтрегери" чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: "Бути чи здаватися?". От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація "культури", родом з "русского міра". Пнеться у "миротворці", а насправді не розуміє, що припинити війну під силу рішучим і мужнім, а не страхопудам, котрі, знай, транслюють якусь несосвітенщину, аби лиш притамувати внутрішній страх – не тільки перед агресором, але й власним народом. Розповідає про "патріотизм", і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення "мовного закону". Це ж треба, - договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою "жене українців за кордон". І чи не цинізм, - просторікувати про це на "форумі" у день Шевченка? Дослівна цитата: "Я, дивіться, я згоден з тим, що в Україні комфортно має бути всім. І Україна має бути дуже ліберальною, якщо зберігати кількість населення, щоб воно збільшувалось, а не люди їхали з України. Тому має бути комфортно і в цьому питанні також. Поважати українську мову треба. Але поважати людей всіх нам потрібно".

Та й інструментарій для "видаватися", щоб не "бути", давно вичерпаний. "Відосіки" вже стоять вчорашнім фанатам поперек горла глевким шматком, яким, зазвичай, буває обіцяний хліб з маслом. Єдина річ, - вигадані в ОПУ "форуми", - той же серіал, тільки бюджетним коштом, тобто за рахунок наших з вами податків. Мовляв, ось вам продовження "Слуги народу", тепер платіть за задоволення… Попри астрономічні платіжки і ковідну безпорадність.

І в цьому, либонь, найяскравіший маркер специфічної "культури" епохи Зе!. Бо, власне кажучи, основою будь-якої культури є правда. Без неї годі говорити і про культуру назагал, і про культуру у вужчих сенсах. До прикладу, поведінкову, політичну, етичну, моральну складову цього дуже широкого поняття.

На тому ж таки "культурному форумі" Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша – такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу. Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі "грішки". Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до "геніальної" побрехеньки про Порошенкового брата… Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок "гаранта" в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти "вагнерівців", якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають "терти" з керівниками МІ-6, мов би з якимись "рєшалами". Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди – розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і "корабельну сосну", і "собакси" як тарифну валюту. Але то – справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-"зашкварів" від преЗЕдента стала "дєвочка", яку Зеленський якось пообіцяв журналістам "не давати ображати". То особа з чітко вираженими ознаками "географічного кретинізму" публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти "папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації.

Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо. Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Олігарх у гамівній сорочці. Його слуги – теж

"Коли я вдягаю окуляри і дивлюся на себе так, як дивиться увесь інший світ, то бачу себе монстром, ляльководом, господарем Зеленського і автором апокаліптичних планів. Але можу і почати втілювати все це в реальність". 

Це – цитата з резонансного інтерв'ю, яке український олігарх Ігор Коломойський, у притаманному для себе розв'язному та хамовитому стилі дав 2019 року газеті The New York Times. Тоді він мав усі підстави вважати себе будь-ким, та хоч Господом Богом. Вся Україна, видавалося, була біля його ніг, бо на Банковій надійно всілася його маріонетка, його найефективніша інвестиція, вчорашній блазень та інфантил Володимир Зеленський. Ось фото зустрічі двох "подєльніков" в Офісі президента – біля ІВК традиційна попільничка, і не надто зрозуміло, хто господар цього високого кабінету…

Тільки даремно Ігор Валерійович тоді ж, у розмові з американським журналістом, "наїхав" на самі Штати. "Вони (Росія. – Авт.) – сильніші у будь-якому випадку. Ми мусимо поліпшити наші стосунки. Люди хочуть миру, доброго життя, вони не бажають воювати. А ви, Америка, змушуєте нас воювати і навіть не даєте нам грошей за це". Даремно, бо, хоча напад – найкращий спосіб захисту, але не у стосунках з американською Фемідою. Це вже пізніше стали відомі цілі томи кримінальних справ, які з часом лише товстішали і товстішали, куди тамтешні ефбеерівці, юристи, детективи по аркушику складали фундамент нинішніх санкцій проти ошалілого від успіху олігарха. Це значно пізніше Канцлерський суд штату Далевер, а відтак й інші схожі інституції, розпочали розбори численних афер з нерухомістю, феросплавними заводами та іншим майном, придбаним Коломойським за "брудні гроші", виведені в незліченні офшори (серед яких – і "пустишки", пов'язані з 95-м Кварталом), вкрадені в українських громадян за посередництвом велетенського "порохотяга" – ПриватБанку.

Бо, попри "жидо-бандерівський" імідж, здобутий Коломойським у важкі часи початку українсько-російської війни на посаді очільника Дніпропетровщини, імідж, ретельно утримуваний і багатоголосо пропагований кишеньковими ЗМІ олігарха, попри награно-жорсткий тролінг Путіна і обіцянки спалити Москву, Ігор Валерійович завжди вважав, що все у цьому світі купується за гроші. А, отже, вони – найголовніше, сенс і суть його життя. Ще один фрагмент з того давнього інтерв'ю: "Російське фінансування може замінити кредити МВФ. Ми візьмемо $100 млрд у росіян. Я думаю, що вони б із задоволенням дали нам їх сьогодні. Який найшвидший спосіб розв’язати проблеми та відновити стосунки? Тільки гроші"…

Так, тоді можна було обіцяти легковірним по 10 тисяч доларів за кожного убитого росіянина. За гроші можна було створити для шокованих Іловайськом викривлену медіа-картинку того, що відбулося насправді, і за чиєю захцянкою українські бійці опинилися не у той час і не у тому місці. За великі гроші можна "ліпити" партії з украденою символікою "укропів", "великих патріотів" на кшталт Семенченка заводити у парламент, формувати "приватні армії" для боротьби з Порошенком, який чітко побачив небезпеку "коломоїзації" України і вчасно зупинив цю метастазну недугу. Ніхто нині не рахував, та й навряд чи зможе порахувати, скільки грошей витратив Коломойський на витончену помсту п'ятому президентові України, яка завершилася перемогою ляльки-вуду, нашпигованої голками ненависті і злоби до "папєрєдніка". 

Згадайте "раннього Зеленського" і його свавільну, некеровану вседозволеність, позерство і кураж. Копія Коломойського, його "фірмового стилю", яким часто послуговувалися колеги "преЗЕдента" по сцені. Варто лише порівняти цинічні випади ІВК проти ексочільниці Нацбанку Валерії Гонтарєвої, яка реально зупинила приватівські афери, і брутальний ролик "Горіла сосна…" у виконанні сумнівних блазнів та прикуплених хористів з пісенної "слави" країни.  

Це нині Зеленський грає роль псевдо-державника, "патріота з антиросійським обличчям", оскільки навіть гроші Коломойського не здатні втримати танучий, мов сніг, рейтинг "свого хлопця". Але у цій, далебі, поганій грі з пісним обличчям, Зе! і надалі залишається маріонеткою вітчизняних олігархів, м'ячиком у підкилимній грі бульдогів…

Це нині, після того, як містер Ентоні Блінкін озвучив текст персональних санкцій проти громадянина щонайменше трьох держав Ігоря Коломойського, Офіс на Банковій змушений щось белькотіти про "боротьбу з олігархами" у відповідь, і непересічну, як завжди, роль "вождя" у цьому "герці". Це нині прессекретарка Зеленського Юлія Мендель, копіюючи "вусатого Пєскова" – рот Путіна – перебирає на себе повноваження розповідати тим же американцям про "супергероя", здатного кинути виклик грошовим мішкам.

Але і Зеленський, і Коломойський чудово розуміють, що спічем державного секретаря США справа не закінчиться. Що санкції США – це сигнал усім країнам, які орієнтуються на Вашингтон, і які, мабуть, також бачитимуть ІВК небажаним гостем. Не кажучи вже про Велику Британію та навіть Ізраїль, куди ІВК зась через реальні кримінальні справи.

І Зеленському доведеться одного нечудового дня відповісти на запитання з ким він? І що йому робити з власним "карабасом": здати американцям на екстрадиційну вимогу, посадити в українську в'язницю чи публічно заявити, що Коломойський – друг. Прошмигнути, пропетляти цього разу не вийде. Якщо Зе! обере останній варіант, це означатиме, що він обирає капітуляцію. Не перед Коломойським. Перед Росією.

І цим рішенням нинішній господар Банкової купить собі квиток до Ростова.

Ілюстрація: Радіо Свобода

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Судова реформа чи Судний день для Зе!

Одна з найхарактерніших рис владного популізму полягає у бажанні вирішувати складні проблеми найпростішими шляхами. Ба, радше, не залагоджувати, а спрощувати їх до непристойності, витісняючи, таким чином,  на маргінес, прикриваючи дзвінкими фразами, самовпевненими жестами чи піар-акціями.

В Україні з цим ситуація особлива, - вона ускладнюється реальним невіглаством "вождя", його схильністю до позерства, марнославства і хайпу.

Днями ми мали привід укотре переконатися у тому, що Зе!режим – це порожнеча, загорнута у позлітку, цинічна маніпуляція поняттями, викривлені уявлення про реальний світ. Бо мешканці Банкової – світ інший. Йдеться про виступ преЗЕдента на черговому форумі "Україна 30", який цього разу присвятили проблемам судової системи. "Щоб в Україні нарешті працювали лише чесні, незалежні, справедливі суди. Суди, де визначальною буде буква закону, а не цифра в конверті", - сказав Зеленський.

Для мене особисто цей якийсь фантасмагоричний оксюморон – вирішувати болячки правничої сфери береться команда, яка систематично, крок за кроком руйнує цю систему, повертає до реальності "телефонне право", толерує корупцію і нехтує процедурами, що, зрештою, є однією з найфундаментальніших основ демократії.

Я вже не кажу про те, що судова гілка влади в Україні, упродовж десятків років перетворена на замкнуту, корумповану касту, таку собі державу у державі, з легкої руки безвідповідального та інфантильного екскоміка, віддана "найвидатнішим лідером" на відкуп  одіозному ексзаступнику глави адміністрації Андрію Портнову. Цікаво, чи не йому Зеленський доручить курувати так звану "судову реформу"?

Якщо головними меседжами преЗЕдента на згаданому вже форумі стали тези про… брак суддів, про "суд у смартфоні" та про суд присяжних, то логічно припустити, що Зеленський навіть не припускає тотальної корупції у храмах Феміди. Що його не бентежить свавілля "вовчого" Окружного адміністративного суду Києва, що презумпція невинуватості (як у випадку з сумновідомою пресконференцією щодо "справи Шеремета", на якій без суду і слідства було "призначено винних") – для простаків і легковірних. Що витівки відповідальних за правничу сферу, серед яких – і небезпідставно запідозрений у корупції заступник голови ОПУ Олег Татаров, - у справі так званого перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів, - минуть поза увагою суспільства. Але реакція не забарилася, - ухвалений минулого тижня у сумнозвісному "турборежимі" закон №3711д, який мав би відновити роботу ВККС, громадські активісти, зокрема керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін, назвали "трешем". Бо нардепи зі "Слуги", а також їхні сателіти з групи "Довіра", віддали цей дуже важливий орган на поталу Вищій Раді правосуддя, включно з правом повністю призначати увесь склад Комісії. Фіговий листочок конкурсу доброчинності, на якому б мали визначати претендентів до складу ВККС, повністю нівелюється тим, що у конкурсній комісії будуть відсутні, всупереч міжнародним зобов'язанням, закордонні фахівці. Направду, мав рацію Єжи Лєц, коли казав, що "про державу найліпше судити з того, як у ній судять".

Чи вирішить проблему корупції серед найвищих жреців Феміди "суд у смартфоні" чи навіть суд присяжних, - питання, далебі, не риторичне. Бо, нагадаю, свого часу ВРП делегувала до конкурсної комісії з питань "доброчесності" і суддю-хабарника, і суддю, який "записав" своє авто на секретарку, аби уникнути декларування, і "його честь", який дозволяв незаконний бурштиновий промисел… На думку активістки Галини Чижук, саме ВРП "кришує покидьків у мантіях і переслідує незалежних суддів. ВРП лишила на посадах суддів Майдану і відмазує мафію з ОАСК".

А тепер – про головні мотиви реформи судів за лекалами Зе!Команди. Перш за все, повна лояльність цієї гілки влади до режиму, захист "своїх" і переслідування опонентів. Для того, щоб будь-які найсвавільніші вчинки "недодиктатора", навіть оскаржені у судах, знаходили там виправдання або ж були захищеними бездіяльністю "слуг у мантіях". Ми вже маємо приклади безпрецедентної сервільності і угодовства, кажімо, у справах того ж таки Татарова чи у титанічній битві ОПУ з Конституційним судом.

Зрештою, якщо вже говорити про "чистоту експерименту", то після позасудового вирішення проблеми пропагандистських телеканалів Медведчука, така ж доля може чекати будь-яке ЗМІ, що насмілиться писати чи говорити про речі, невгодні лідерові режиму.

По-друге, "зряча Феміда" дозволить Зеленському скористатися "консенсусом олігархів", який, на думку експертів, зараз є основою його режиму. То лише на перший погляд, преЗЕдент зараз дистанціювався від свого патрона –Коломойського. Не забудьмо, що в Окружному адмінсуді Києва визнано незаконною націоналізацію ПриватБанку, - улюбленого дітища Ігоря Валерійовича, яке він будь-що намагається собі повернути. Те ж стосується й інших товстосумів, які чудово розуміють, що Зеленським легко маніпулювати, позаяк він направду абсолютний нуль в справах.

І, по-третє, - корумповані (а, отже, залежні) суди разом з 200-відсотковою генпрокуроркою, просто "незамінним" Аваковим, другом Іваном Бакановим на чолі СБУ - це квадрига, здатна вивезти Зеленського і на другий термін, і у крісло "самодержця". 

Можливо, такий прогноз виглядав би песимістичним. Однак в Україні ще є сили, здатні аналізувати, думати і діяти. Тому висловлю обережну думку про те, що "судова Зе!реформа" завершиться черговим пшиком. Але якщо режим і надалі толеруватиме корупцію і правове свавілля, то наступний Майдан буде Судним.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

У Пріґожіна підгорає, у Зе! – димить

"Кухар Путіна" і за сумісництвом – власник російської приватної військової фірми "Ваґнер" Євґєній Пріґожін – заварив гірку кашу. І не тільки для себе особисто: ФБР оголосило його персону у розшук. Ковтати це гливке їдло доведеться, мабуть, і дуже впливовим українським чиновникам, якщо не самому "найвидатнішому лідерові".

І тепер, як на мене, виринув на поверхню ще один мотив Зеленського, який спонукав його в авральному порядку стати "ура-патріотом" і "русофобом". Йдеться про санкції проти Тараса Козака, Віктора Медведчука, їхніх дружин та відверто антиукраїнських пропагандистських телеканалів, які досі безкарно транслювали у мізки наших співгромадян відверто прокремлівську туфту. Я вже писав, що Зе! сподівався через рішення РНБО і нагінки на агентів Кремля з ОПЗЖ отримати певні електоральні бонуси, збити високі рейтинги партії кума Путіна і розчистити собі певну частину виборчого поля на Сході та Півдні країни. "Лідер" знайшов собі у підручні відомого політеквілібриста Сергія Льовочкіна, який і став "засланим козачком" у лавах "опозиціонерів", розколовши їх, посіявши смуту і роздрай. Ба більше, указом, який увів у дію резонансне рішення РНБО, вчорашній актор розважального жанру планував розсварити й демократичних опонентів. Мовляв, гляньте, як Зеленський одним розчерком пера розправився з "п'ятою колоною". Дивіться, який він суперпатріот!

Але після того, як ФБР всерйоз взялася за Пріґожіна і має намір переслідувати фінансиста і "кулінара" брудних справ по всьому світу, виникають серйозні підозри на предмет того, що Банкова затіяла історію із санкціями з далекогляднішою, аніж виборча, історією. Мабуть, Єрмаку та Зеленському розходилося на маніпуляції, коли за антимедведчуківським туманом, спробували перемкнути суспільну увагу із задавненої історії, яка трапилася минулорічного серпня у Києві. Йдеться про один телефонний дзвінок з ОПУ, який пролунав після надсекретної наради, на якій мали б бути розставлені всі крапки над "і" в безпрецедентній і довготривалій операції українських спецслужб та міжнародних партнерів (зокрема, США і Туреччини). Операції, у висліді якої група пріґожінських головорозів (серед яких були й ті, що воювали на Донбасі) мала б сісти в українську в'язницю. Саме той дзвінок з Києва до Москви зірвав зусилля вітчизняних контррозвідників, пустив в унітаз купу державних грошей і серйозно підірвав довіру до нашого ГРУ і політичного керівництва з боку Заходу. Це був відвертий акт державної зради, який вирішили зам'яти, затерти у суспільній пам'яті пустопорожніми заявами, закамуфлювати патріотичними жестами. У всякому випадку, оперативно позбулися надто говірких причетних, серед яких начальника Головного розвідувального управління Міністерства оборони генерал-полковника Василя Бурбу та ще низки його колег-офіцерів. Їх просто звільнили з роботи…

Але ж такого "шила" у мішку не втаїти. За справу взялися слідчі ДБР і Генпрокуратури, і, підозрюю, результати їхньої роботи виявилися не надто втішними для головних фігурантів. Бо і екс-начальник ГУР, і його друзі по нещастю у своїх показах підтвердили факт "зливу" росіянам результатів наради 24 липня 2020 року. А також, ймовірно, назвали імена ймовірних "щурів".

Зацікавлення американців Пріґожіним та його "солдатами удачі" лише посилило тривогу на Печерських пагорбах. Тим паче, що ось-ось, у березні на платформі Netflix з'явиться перша частина розслідування відомої журналістської спільноти Bellingcat про цей безпрецедентний навіть у світових масштабах шпигунський скандал. І Зеленському, а особливо його першому канцеляристу, доведеться відповісти на чимало дошкульних запитань. Сподіваюся, не лише з боку політичних опонентів чи пересічних громадян, але й людей, уповноважених на слідчі дії.

Кажуть, що Андрій Єрмак особисто телефонував авторові фільму про "ваґнерґейт" Христо Ґрозєву. Але, як стверджує журналіст Юрій Бутусов, цікаве інше. Акурат у день, коли ФБР оголосило Пріґожіна у розшук, президент Зеленський своїм особистим розпорядженням виселив ексначальника ГУР генерал-полковника Бурбу зі службового помешкання у Кончі-Заспі. Колишній найвищий український розвідник залишився без належної для його статусу носія державних таємниць охорони. Зважте, в країні, яка, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова, "нашпигована російською агентурою". Такою була дріб'язкова помста колишнього кварталівця досвідченому офіцеру за те, що Бурба не відмовився від інтерв'ю для Bellingcat, не купився на обіцянки Банкової стати послом в Австралії в обмін за мовчанку і лояльність до Зе!..

Тому ця історія – явно не збіг обставин. А дешеві трюки з ерзацсанкціями проти кума Путіна, які, зрештою, упевнений, будуть з портновською впертістю і злорадством оскаржені найближчим часом, не йдуть у жодне порівняння з тим, що заварив "кухар Путіна" Пріґожін і його київські "кухарчуки". Останнім доведеться непереливки, особливо якщо зважити, що вже нині під Офісом і на Майдані гуртуються патріоти, вимагаючи справедливості для ув'язненого Стерненка.

…Якщо що, то Зеленському і його свиті не доведеться втікати у Ростов. Його з нетерпінням чекають у Криму. Акурат в річницю анексії українського півострова тамтешній путінський ґауляйтер Сєрґєй Аксьонов розповів про нерухомість, якою там володіє родина учорашнього блазня. Аксьонов переконує, що боргів за комірне в них немає, всі платежі надходять вчасно.  Тож, за словами Аксьонова, перешкод для набуття російського громадянства для Зеленського не буде…

Колаж з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Рада національної небезпеки

Багатолітній секретар РНБОУ, легендарний Володимир Горбулін, мабуть, помилявся, коли, іронізуючи над тими, хто наважився у похід за президентське крісло 2019 року, заявив: "У нас нікому запроваджувати диктатуру. У ставці фюрера – одні "малахольні".

Видається, це не так. Охочих до "сильної руки" аж забагато, і, що найгірше, вони – не з вулиці чи опозиційного маргінесу. Ці "недодиктатори" сидять у високих фотелях, мають статуси і повноваження і, здається, вже нащупали інструмент, яким можна ефективно скористатися для втілення власних, не надто шляхетних амбіцій. Ним стала Рада національної безпеки та оборони, яка останніми тижнями, на сьомому році війни з Росією несподівано прокинулася від летаргічного сну. Геролонтологічний заказник, куди пакували, як у негласне заслання усіх незручних, а часто просто професійно непридатних високопосадовців, раптом став чи не найважливішим центром ухвалення резонансних, та, однак, неоднозначних для країни рішень.

Колишній комік у президентському кріслі міг видаватися (та й, зрештою, був таким) повним профаном не тільки у царині державотворення, але й у значно приземленіших речах. Його акторського уміння вистачає на те, щоб корчити розумні міни на зустрічах зі справжніми фахівцями, але більш-менш освіченого громадянина збирає сміх від повідомлень про розмови "найвидатнішого" з тими, хто реально займається господаркою, високими технологіями чи медициною. Усі ж прекрасно бачать рівень невігластва і фанфаронства цього персонажа, якого купка вітчизняних товстосумів не без впливу "добрий сусідів" призначила на "царство" для зранененого війною, зневіреного втратами, до того ж – не надто перебірливого у смаках поспільства.

Від всенародної любові до "свого у дошку хлопця" залишилися жалюгідні крихти, від сяючого ореолу супергероя – дешева позлітка. Зе!Команда, сотні разів оскандалена негідними, на межі пристойності і брутальності вчинками, тепер схожа радше на карикатуру dream team. "Малахольні" "слуги" розбрелися по нових господарях. В Офісі – кубло іноземних агентів і не менш "малахольних" пройдисвітів. Уряд слухняний, але, даруйте, опертися на рафінованих кар'єристів зі сумнівними мотивами перебування на посадах, - ризиковано. У війську – судові роздори і сварки між міністром та головнокомандувачем. 200-відсоткова генпрокурорка виявилася далебі не самостійною фігурою, як і окрема "держава у державі" – суди. Ними вправно маніпулює Портнов і Ко. На електоральному фронті – суцільні поразки, і не тільки від "попередників". Особливо дошкульними виявилися "хлопці" з ОПЗЖ, з якими, здавалося б, і цілі майже ідентичні, і взірці для політичної практики ті ж… Глухий кут, словом, на тлі надимання щік і марень про другий термін.

І, підозрюю, у цій фактично патовій ситуації хтось порадив Зеленському вивчити досвід… "попередників", тільки давніших. Леоніда Даниловича, до прикладу, чи Віктора Андрійовича. Перший, реалізувавши мрію "Кучма 2.0", одразу ж змінив секретаря РНБО (вже згаданого мною Горбуліна) на Євгена Марчука – фігуранта "канівської четвірки" опонентів ЛДК, і, підозрюю досі, - її могильника. Другий, - культивуючи ілюзію можливості чесного розподілу повноважень між гілками влади, - швидко обпікся на Юлії Тимошенко, яка воліла стати "канцлеркою". Отож, і Кучма, і Ющенко марили ідеєю РНБО як альтернативного і всесильного центру управління країною. Але їхнім задумам не судилося стати реальністю.

Для Зеленського ця мрія, видається досяжною. І перші результати обнадійливими. Вкрай потрібні, ба більше, толеровані суспільством санкції проти колаборантів Козака, Медведчука та їхніх дружин, ще довго б залишалися ілюзією, якщо б Зе! вдався до традиційних і бездоганно законних механізмів. Але є рішення РНБО, яке набуло чинності після затвердження указом президента, - і результат. Ось він, майже миттєвий. Це вже потім хай справи оскарження, апеляцій і касацій гуляють оселями української "малахольної" Феміди. Головне – хайп. Головне – суспільний роздрай довкола, здавалося б, очевидних речей. На хвилі цього хайпу спробу Медведчука з Козаком відновити мовлення підсанкційних пропагандистських помийок припинили за годину. Але, зауважмо, - ми й досі не знаємо, на підставі чиїх рішень, "по дзвінку" чи під погрозами (чиїми?) нове "ЗМІ" закрили. Тобто йдеться про свавілля, вседозволеність і безкарність беззаконня, яке нині вдарило одних, а завтра може обернутися проти всіх.

Друге засідання РНБО завершилося повним "пшиком" – запровадили санкції проти генералітету, який зрадив присязі на вірність Україні сім років тому. Але, знову ж таки, - це все, про що нам, посполитим, вирішили за потрібне сказати. Зате є цікава деталь. На кожному засіданні Ради ухвалюють рішення з грифом "таємно". І вони, ці папірці, лежать собі тихенько під сукном до пори до часу. Утім, вони можуть набути чинності будь-якої миті, коли президент вирішить, що пора підписати указ про впровадження цих таємних рішень. І саме в цьому – проблема. Бо фактично право натиснути на "ядерний ґудзик", що вмить здатен зруйнувати громадський мир і дотеперішній стан речей, залишається в однієї особи – Зеленського.

А чинний секретар РНБО не втомлюється анонсувати нові засідання, інтригуючи і реально залякуючи громадян натяками на вже укладені "порядки денні".

Повертаючись до Горбуліна… Того ж таки фатального 2019-го він заявив, що Зеленський "симпатичний". "Однак президент несе велетенську відповідальність не тільки перед своєю родиною, а й перед своєю країною. Неможливо перестрибнути з естрадної сцени у президентське крісло. Якщо ми хочемо, щоб над нами сміявся весь світ, обираймо Зеленського". Насправді, якщо Зе! став на шлях диктатури, а проводирем на цьому шляху йому буде РНБО, світ матиме підстави тільки співчувати нам…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал