Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки. Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою – річницею з дня народження Шевченка. 

Виступаючи на черговому "форумі" "Україна 30", цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив: "Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: “Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть". Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря".

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований "Портретом невідомого" роботи Тараса Григоровича. Тільки от "зелені культтрегери" чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: "Бути чи здаватися?". От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація "культури", родом з "русского міра". Пнеться у "миротворці", а насправді не розуміє, що припинити війну під силу рішучим і мужнім, а не страхопудам, котрі, знай, транслюють якусь несосвітенщину, аби лиш притамувати внутрішній страх – не тільки перед агресором, але й власним народом. Розповідає про "патріотизм", і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення "мовного закону". Це ж треба, - договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою "жене українців за кордон". І чи не цинізм, - просторікувати про це на "форумі" у день Шевченка? Дослівна цитата: "Я, дивіться, я згоден з тим, що в Україні комфортно має бути всім. І Україна має бути дуже ліберальною, якщо зберігати кількість населення, щоб воно збільшувалось, а не люди їхали з України. Тому має бути комфортно і в цьому питанні також. Поважати українську мову треба. Але поважати людей всіх нам потрібно".

Та й інструментарій для "видаватися", щоб не "бути", давно вичерпаний. "Відосіки" вже стоять вчорашнім фанатам поперек горла глевким шматком, яким, зазвичай, буває обіцяний хліб з маслом. Єдина річ, - вигадані в ОПУ "форуми", - той же серіал, тільки бюджетним коштом, тобто за рахунок наших з вами податків. Мовляв, ось вам продовження "Слуги народу", тепер платіть за задоволення… Попри астрономічні платіжки і ковідну безпорадність.

І в цьому, либонь, найяскравіший маркер специфічної "культури" епохи Зе!. Бо, власне кажучи, основою будь-якої культури є правда. Без неї годі говорити і про культуру назагал, і про культуру у вужчих сенсах. До прикладу, поведінкову, політичну, етичну, моральну складову цього дуже широкого поняття.

На тому ж таки "культурному форумі" Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша – такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу. Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі "грішки". Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до "геніальної" побрехеньки про Порошенкового брата… Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок "гаранта" в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти "вагнерівців", якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають "терти" з керівниками МІ-6, мов би з якимись "рєшалами". Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди – розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і "корабельну сосну", і "собакси" як тарифну валюту. Але то – справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-"зашкварів" від преЗЕдента стала "дєвочка", яку Зеленський якось пообіцяв журналістам "не давати ображати". То особа з чітко вираженими ознаками "географічного кретинізму" публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти "папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації.

Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо. Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Олігарх у гамівній сорочці. Його слуги – теж

"Коли я вдягаю окуляри і дивлюся на себе так, як дивиться увесь інший світ, то бачу себе монстром, ляльководом, господарем Зеленського і автором апокаліптичних планів. Але можу і почати втілювати все це в реальність". 

Це – цитата з резонансного інтерв'ю, яке український олігарх Ігор Коломойський, у притаманному для себе розв'язному та хамовитому стилі дав 2019 року газеті The New York Times. Тоді він мав усі підстави вважати себе будь-ким, та хоч Господом Богом. Вся Україна, видавалося, була біля його ніг, бо на Банковій надійно всілася його маріонетка, його найефективніша інвестиція, вчорашній блазень та інфантил Володимир Зеленський. Ось фото зустрічі двох "подєльніков" в Офісі президента – біля ІВК традиційна попільничка, і не надто зрозуміло, хто господар цього високого кабінету…

Тільки даремно Ігор Валерійович тоді ж, у розмові з американським журналістом, "наїхав" на самі Штати. "Вони (Росія. – Авт.) – сильніші у будь-якому випадку. Ми мусимо поліпшити наші стосунки. Люди хочуть миру, доброго життя, вони не бажають воювати. А ви, Америка, змушуєте нас воювати і навіть не даєте нам грошей за це". Даремно, бо, хоча напад – найкращий спосіб захисту, але не у стосунках з американською Фемідою. Це вже пізніше стали відомі цілі томи кримінальних справ, які з часом лише товстішали і товстішали, куди тамтешні ефбеерівці, юристи, детективи по аркушику складали фундамент нинішніх санкцій проти ошалілого від успіху олігарха. Це значно пізніше Канцлерський суд штату Далевер, а відтак й інші схожі інституції, розпочали розбори численних афер з нерухомістю, феросплавними заводами та іншим майном, придбаним Коломойським за "брудні гроші", виведені в незліченні офшори (серед яких – і "пустишки", пов'язані з 95-м Кварталом), вкрадені в українських громадян за посередництвом велетенського "порохотяга" – ПриватБанку.

Бо, попри "жидо-бандерівський" імідж, здобутий Коломойським у важкі часи початку українсько-російської війни на посаді очільника Дніпропетровщини, імідж, ретельно утримуваний і багатоголосо пропагований кишеньковими ЗМІ олігарха, попри награно-жорсткий тролінг Путіна і обіцянки спалити Москву, Ігор Валерійович завжди вважав, що все у цьому світі купується за гроші. А, отже, вони – найголовніше, сенс і суть його життя. Ще один фрагмент з того давнього інтерв'ю: "Російське фінансування може замінити кредити МВФ. Ми візьмемо $100 млрд у росіян. Я думаю, що вони б із задоволенням дали нам їх сьогодні. Який найшвидший спосіб розв’язати проблеми та відновити стосунки? Тільки гроші"…

Так, тоді можна було обіцяти легковірним по 10 тисяч доларів за кожного убитого росіянина. За гроші можна було створити для шокованих Іловайськом викривлену медіа-картинку того, що відбулося насправді, і за чиєю захцянкою українські бійці опинилися не у той час і не у тому місці. За великі гроші можна "ліпити" партії з украденою символікою "укропів", "великих патріотів" на кшталт Семенченка заводити у парламент, формувати "приватні армії" для боротьби з Порошенком, який чітко побачив небезпеку "коломоїзації" України і вчасно зупинив цю метастазну недугу. Ніхто нині не рахував, та й навряд чи зможе порахувати, скільки грошей витратив Коломойський на витончену помсту п'ятому президентові України, яка завершилася перемогою ляльки-вуду, нашпигованої голками ненависті і злоби до "папєрєдніка". 

Згадайте "раннього Зеленського" і його свавільну, некеровану вседозволеність, позерство і кураж. Копія Коломойського, його "фірмового стилю", яким часто послуговувалися колеги "преЗЕдента" по сцені. Варто лише порівняти цинічні випади ІВК проти ексочільниці Нацбанку Валерії Гонтарєвої, яка реально зупинила приватівські афери, і брутальний ролик "Горіла сосна…" у виконанні сумнівних блазнів та прикуплених хористів з пісенної "слави" країни.  

Це нині Зеленський грає роль псевдо-державника, "патріота з антиросійським обличчям", оскільки навіть гроші Коломойського не здатні втримати танучий, мов сніг, рейтинг "свого хлопця". Але у цій, далебі, поганій грі з пісним обличчям, Зе! і надалі залишається маріонеткою вітчизняних олігархів, м'ячиком у підкилимній грі бульдогів…

Це нині, після того, як містер Ентоні Блінкін озвучив текст персональних санкцій проти громадянина щонайменше трьох держав Ігоря Коломойського, Офіс на Банковій змушений щось белькотіти про "боротьбу з олігархами" у відповідь, і непересічну, як завжди, роль "вождя" у цьому "герці". Це нині прессекретарка Зеленського Юлія Мендель, копіюючи "вусатого Пєскова" – рот Путіна – перебирає на себе повноваження розповідати тим же американцям про "супергероя", здатного кинути виклик грошовим мішкам.

Але і Зеленський, і Коломойський чудово розуміють, що спічем державного секретаря США справа не закінчиться. Що санкції США – це сигнал усім країнам, які орієнтуються на Вашингтон, і які, мабуть, також бачитимуть ІВК небажаним гостем. Не кажучи вже про Велику Британію та навіть Ізраїль, куди ІВК зась через реальні кримінальні справи.

І Зеленському доведеться одного нечудового дня відповісти на запитання з ким він? І що йому робити з власним "карабасом": здати американцям на екстрадиційну вимогу, посадити в українську в'язницю чи публічно заявити, що Коломойський – друг. Прошмигнути, пропетляти цього разу не вийде. Якщо Зе! обере останній варіант, це означатиме, що він обирає капітуляцію. Не перед Коломойським. Перед Росією.

І цим рішенням нинішній господар Банкової купить собі квиток до Ростова.

Ілюстрація: Радіо Свобода

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Судова реформа чи Судний день для Зе!

Одна з найхарактерніших рис владного популізму полягає у бажанні вирішувати складні проблеми найпростішими шляхами. Ба, радше, не залагоджувати, а спрощувати їх до непристойності, витісняючи, таким чином,  на маргінес, прикриваючи дзвінкими фразами, самовпевненими жестами чи піар-акціями.

В Україні з цим ситуація особлива, - вона ускладнюється реальним невіглаством "вождя", його схильністю до позерства, марнославства і хайпу.

Днями ми мали привід укотре переконатися у тому, що Зе!режим – це порожнеча, загорнута у позлітку, цинічна маніпуляція поняттями, викривлені уявлення про реальний світ. Бо мешканці Банкової – світ інший. Йдеться про виступ преЗЕдента на черговому форумі "Україна 30", який цього разу присвятили проблемам судової системи. "Щоб в Україні нарешті працювали лише чесні, незалежні, справедливі суди. Суди, де визначальною буде буква закону, а не цифра в конверті", - сказав Зеленський.

Для мене особисто цей якийсь фантасмагоричний оксюморон – вирішувати болячки правничої сфери береться команда, яка систематично, крок за кроком руйнує цю систему, повертає до реальності "телефонне право", толерує корупцію і нехтує процедурами, що, зрештою, є однією з найфундаментальніших основ демократії.

Я вже не кажу про те, що судова гілка влади в Україні, упродовж десятків років перетворена на замкнуту, корумповану касту, таку собі державу у державі, з легкої руки безвідповідального та інфантильного екскоміка, віддана "найвидатнішим лідером" на відкуп  одіозному ексзаступнику глави адміністрації Андрію Портнову. Цікаво, чи не йому Зеленський доручить курувати так звану "судову реформу"?

Якщо головними меседжами преЗЕдента на згаданому вже форумі стали тези про… брак суддів, про "суд у смартфоні" та про суд присяжних, то логічно припустити, що Зеленський навіть не припускає тотальної корупції у храмах Феміди. Що його не бентежить свавілля "вовчого" Окружного адміністративного суду Києва, що презумпція невинуватості (як у випадку з сумновідомою пресконференцією щодо "справи Шеремета", на якій без суду і слідства було "призначено винних") – для простаків і легковірних. Що витівки відповідальних за правничу сферу, серед яких – і небезпідставно запідозрений у корупції заступник голови ОПУ Олег Татаров, - у справі так званого перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів, - минуть поза увагою суспільства. Але реакція не забарилася, - ухвалений минулого тижня у сумнозвісному "турборежимі" закон №3711д, який мав би відновити роботу ВККС, громадські активісти, зокрема керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін, назвали "трешем". Бо нардепи зі "Слуги", а також їхні сателіти з групи "Довіра", віддали цей дуже важливий орган на поталу Вищій Раді правосуддя, включно з правом повністю призначати увесь склад Комісії. Фіговий листочок конкурсу доброчинності, на якому б мали визначати претендентів до складу ВККС, повністю нівелюється тим, що у конкурсній комісії будуть відсутні, всупереч міжнародним зобов'язанням, закордонні фахівці. Направду, мав рацію Єжи Лєц, коли казав, що "про державу найліпше судити з того, як у ній судять".

Чи вирішить проблему корупції серед найвищих жреців Феміди "суд у смартфоні" чи навіть суд присяжних, - питання, далебі, не риторичне. Бо, нагадаю, свого часу ВРП делегувала до конкурсної комісії з питань "доброчесності" і суддю-хабарника, і суддю, який "записав" своє авто на секретарку, аби уникнути декларування, і "його честь", який дозволяв незаконний бурштиновий промисел… На думку активістки Галини Чижук, саме ВРП "кришує покидьків у мантіях і переслідує незалежних суддів. ВРП лишила на посадах суддів Майдану і відмазує мафію з ОАСК".

А тепер – про головні мотиви реформи судів за лекалами Зе!Команди. Перш за все, повна лояльність цієї гілки влади до режиму, захист "своїх" і переслідування опонентів. Для того, щоб будь-які найсвавільніші вчинки "недодиктатора", навіть оскаржені у судах, знаходили там виправдання або ж були захищеними бездіяльністю "слуг у мантіях". Ми вже маємо приклади безпрецедентної сервільності і угодовства, кажімо, у справах того ж таки Татарова чи у титанічній битві ОПУ з Конституційним судом.

Зрештою, якщо вже говорити про "чистоту експерименту", то після позасудового вирішення проблеми пропагандистських телеканалів Медведчука, така ж доля може чекати будь-яке ЗМІ, що насмілиться писати чи говорити про речі, невгодні лідерові режиму.

По-друге, "зряча Феміда" дозволить Зеленському скористатися "консенсусом олігархів", який, на думку експертів, зараз є основою його режиму. То лише на перший погляд, преЗЕдент зараз дистанціювався від свого патрона –Коломойського. Не забудьмо, що в Окружному адмінсуді Києва визнано незаконною націоналізацію ПриватБанку, - улюбленого дітища Ігоря Валерійовича, яке він будь-що намагається собі повернути. Те ж стосується й інших товстосумів, які чудово розуміють, що Зеленським легко маніпулювати, позаяк він направду абсолютний нуль в справах.

І, по-третє, - корумповані (а, отже, залежні) суди разом з 200-відсотковою генпрокуроркою, просто "незамінним" Аваковим, другом Іваном Бакановим на чолі СБУ - це квадрига, здатна вивезти Зеленського і на другий термін, і у крісло "самодержця". 

Можливо, такий прогноз виглядав би песимістичним. Однак в Україні ще є сили, здатні аналізувати, думати і діяти. Тому висловлю обережну думку про те, що "судова Зе!реформа" завершиться черговим пшиком. Але якщо режим і надалі толеруватиме корупцію і правове свавілля, то наступний Майдан буде Судним.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

У Пріґожіна підгорає, у Зе! – димить

"Кухар Путіна" і за сумісництвом – власник російської приватної військової фірми "Ваґнер" Євґєній Пріґожін – заварив гірку кашу. І не тільки для себе особисто: ФБР оголосило його персону у розшук. Ковтати це гливке їдло доведеться, мабуть, і дуже впливовим українським чиновникам, якщо не самому "найвидатнішому лідерові".

І тепер, як на мене, виринув на поверхню ще один мотив Зеленського, який спонукав його в авральному порядку стати "ура-патріотом" і "русофобом". Йдеться про санкції проти Тараса Козака, Віктора Медведчука, їхніх дружин та відверто антиукраїнських пропагандистських телеканалів, які досі безкарно транслювали у мізки наших співгромадян відверто прокремлівську туфту. Я вже писав, що Зе! сподівався через рішення РНБО і нагінки на агентів Кремля з ОПЗЖ отримати певні електоральні бонуси, збити високі рейтинги партії кума Путіна і розчистити собі певну частину виборчого поля на Сході та Півдні країни. "Лідер" знайшов собі у підручні відомого політеквілібриста Сергія Льовочкіна, який і став "засланим козачком" у лавах "опозиціонерів", розколовши їх, посіявши смуту і роздрай. Ба більше, указом, який увів у дію резонансне рішення РНБО, вчорашній актор розважального жанру планував розсварити й демократичних опонентів. Мовляв, гляньте, як Зеленський одним розчерком пера розправився з "п'ятою колоною". Дивіться, який він суперпатріот!

Але після того, як ФБР всерйоз взялася за Пріґожіна і має намір переслідувати фінансиста і "кулінара" брудних справ по всьому світу, виникають серйозні підозри на предмет того, що Банкова затіяла історію із санкціями з далекогляднішою, аніж виборча, історією. Мабуть, Єрмаку та Зеленському розходилося на маніпуляції, коли за антимедведчуківським туманом, спробували перемкнути суспільну увагу із задавненої історії, яка трапилася минулорічного серпня у Києві. Йдеться про один телефонний дзвінок з ОПУ, який пролунав після надсекретної наради, на якій мали б бути розставлені всі крапки над "і" в безпрецедентній і довготривалій операції українських спецслужб та міжнародних партнерів (зокрема, США і Туреччини). Операції, у висліді якої група пріґожінських головорозів (серед яких були й ті, що воювали на Донбасі) мала б сісти в українську в'язницю. Саме той дзвінок з Києва до Москви зірвав зусилля вітчизняних контррозвідників, пустив в унітаз купу державних грошей і серйозно підірвав довіру до нашого ГРУ і політичного керівництва з боку Заходу. Це був відвертий акт державної зради, який вирішили зам'яти, затерти у суспільній пам'яті пустопорожніми заявами, закамуфлювати патріотичними жестами. У всякому випадку, оперативно позбулися надто говірких причетних, серед яких начальника Головного розвідувального управління Міністерства оборони генерал-полковника Василя Бурбу та ще низки його колег-офіцерів. Їх просто звільнили з роботи…

Але ж такого "шила" у мішку не втаїти. За справу взялися слідчі ДБР і Генпрокуратури, і, підозрюю, результати їхньої роботи виявилися не надто втішними для головних фігурантів. Бо і екс-начальник ГУР, і його друзі по нещастю у своїх показах підтвердили факт "зливу" росіянам результатів наради 24 липня 2020 року. А також, ймовірно, назвали імена ймовірних "щурів".

Зацікавлення американців Пріґожіним та його "солдатами удачі" лише посилило тривогу на Печерських пагорбах. Тим паче, що ось-ось, у березні на платформі Netflix з'явиться перша частина розслідування відомої журналістської спільноти Bellingcat про цей безпрецедентний навіть у світових масштабах шпигунський скандал. І Зеленському, а особливо його першому канцеляристу, доведеться відповісти на чимало дошкульних запитань. Сподіваюся, не лише з боку політичних опонентів чи пересічних громадян, але й людей, уповноважених на слідчі дії.

Кажуть, що Андрій Єрмак особисто телефонував авторові фільму про "ваґнерґейт" Христо Ґрозєву. Але, як стверджує журналіст Юрій Бутусов, цікаве інше. Акурат у день, коли ФБР оголосило Пріґожіна у розшук, президент Зеленський своїм особистим розпорядженням виселив ексначальника ГУР генерал-полковника Бурбу зі службового помешкання у Кончі-Заспі. Колишній найвищий український розвідник залишився без належної для його статусу носія державних таємниць охорони. Зважте, в країні, яка, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова, "нашпигована російською агентурою". Такою була дріб'язкова помста колишнього кварталівця досвідченому офіцеру за те, що Бурба не відмовився від інтерв'ю для Bellingcat, не купився на обіцянки Банкової стати послом в Австралії в обмін за мовчанку і лояльність до Зе!..

Тому ця історія – явно не збіг обставин. А дешеві трюки з ерзацсанкціями проти кума Путіна, які, зрештою, упевнений, будуть з портновською впертістю і злорадством оскаржені найближчим часом, не йдуть у жодне порівняння з тим, що заварив "кухар Путіна" Пріґожін і його київські "кухарчуки". Останнім доведеться непереливки, особливо якщо зважити, що вже нині під Офісом і на Майдані гуртуються патріоти, вимагаючи справедливості для ув'язненого Стерненка.

…Якщо що, то Зеленському і його свиті не доведеться втікати у Ростов. Його з нетерпінням чекають у Криму. Акурат в річницю анексії українського півострова тамтешній путінський ґауляйтер Сєрґєй Аксьонов розповів про нерухомість, якою там володіє родина учорашнього блазня. Аксьонов переконує, що боргів за комірне в них немає, всі платежі надходять вчасно.  Тож, за словами Аксьонова, перешкод для набуття російського громадянства для Зеленського не буде…

Колаж з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Рада національної небезпеки

Багатолітній секретар РНБОУ, легендарний Володимир Горбулін, мабуть, помилявся, коли, іронізуючи над тими, хто наважився у похід за президентське крісло 2019 року, заявив: "У нас нікому запроваджувати диктатуру. У ставці фюрера – одні "малахольні".

Видається, це не так. Охочих до "сильної руки" аж забагато, і, що найгірше, вони – не з вулиці чи опозиційного маргінесу. Ці "недодиктатори" сидять у високих фотелях, мають статуси і повноваження і, здається, вже нащупали інструмент, яким можна ефективно скористатися для втілення власних, не надто шляхетних амбіцій. Ним стала Рада національної безпеки та оборони, яка останніми тижнями, на сьомому році війни з Росією несподівано прокинулася від летаргічного сну. Геролонтологічний заказник, куди пакували, як у негласне заслання усіх незручних, а часто просто професійно непридатних високопосадовців, раптом став чи не найважливішим центром ухвалення резонансних, та, однак, неоднозначних для країни рішень.

Колишній комік у президентському кріслі міг видаватися (та й, зрештою, був таким) повним профаном не тільки у царині державотворення, але й у значно приземленіших речах. Його акторського уміння вистачає на те, щоб корчити розумні міни на зустрічах зі справжніми фахівцями, але більш-менш освіченого громадянина збирає сміх від повідомлень про розмови "найвидатнішого" з тими, хто реально займається господаркою, високими технологіями чи медициною. Усі ж прекрасно бачать рівень невігластва і фанфаронства цього персонажа, якого купка вітчизняних товстосумів не без впливу "добрий сусідів" призначила на "царство" для зранененого війною, зневіреного втратами, до того ж – не надто перебірливого у смаках поспільства.

Від всенародної любові до "свого у дошку хлопця" залишилися жалюгідні крихти, від сяючого ореолу супергероя – дешева позлітка. Зе!Команда, сотні разів оскандалена негідними, на межі пристойності і брутальності вчинками, тепер схожа радше на карикатуру dream team. "Малахольні" "слуги" розбрелися по нових господарях. В Офісі – кубло іноземних агентів і не менш "малахольних" пройдисвітів. Уряд слухняний, але, даруйте, опертися на рафінованих кар'єристів зі сумнівними мотивами перебування на посадах, - ризиковано. У війську – судові роздори і сварки між міністром та головнокомандувачем. 200-відсоткова генпрокурорка виявилася далебі не самостійною фігурою, як і окрема "держава у державі" – суди. Ними вправно маніпулює Портнов і Ко. На електоральному фронті – суцільні поразки, і не тільки від "попередників". Особливо дошкульними виявилися "хлопці" з ОПЗЖ, з якими, здавалося б, і цілі майже ідентичні, і взірці для політичної практики ті ж… Глухий кут, словом, на тлі надимання щік і марень про другий термін.

І, підозрюю, у цій фактично патовій ситуації хтось порадив Зеленському вивчити досвід… "попередників", тільки давніших. Леоніда Даниловича, до прикладу, чи Віктора Андрійовича. Перший, реалізувавши мрію "Кучма 2.0", одразу ж змінив секретаря РНБО (вже згаданого мною Горбуліна) на Євгена Марчука – фігуранта "канівської четвірки" опонентів ЛДК, і, підозрюю досі, - її могильника. Другий, - культивуючи ілюзію можливості чесного розподілу повноважень між гілками влади, - швидко обпікся на Юлії Тимошенко, яка воліла стати "канцлеркою". Отож, і Кучма, і Ющенко марили ідеєю РНБО як альтернативного і всесильного центру управління країною. Але їхнім задумам не судилося стати реальністю.

Для Зеленського ця мрія, видається досяжною. І перші результати обнадійливими. Вкрай потрібні, ба більше, толеровані суспільством санкції проти колаборантів Козака, Медведчука та їхніх дружин, ще довго б залишалися ілюзією, якщо б Зе! вдався до традиційних і бездоганно законних механізмів. Але є рішення РНБО, яке набуло чинності після затвердження указом президента, - і результат. Ось він, майже миттєвий. Це вже потім хай справи оскарження, апеляцій і касацій гуляють оселями української "малахольної" Феміди. Головне – хайп. Головне – суспільний роздрай довкола, здавалося б, очевидних речей. На хвилі цього хайпу спробу Медведчука з Козаком відновити мовлення підсанкційних пропагандистських помийок припинили за годину. Але, зауважмо, - ми й досі не знаємо, на підставі чиїх рішень, "по дзвінку" чи під погрозами (чиїми?) нове "ЗМІ" закрили. Тобто йдеться про свавілля, вседозволеність і безкарність беззаконня, яке нині вдарило одних, а завтра може обернутися проти всіх.

Друге засідання РНБО завершилося повним "пшиком" – запровадили санкції проти генералітету, який зрадив присязі на вірність Україні сім років тому. Але, знову ж таки, - це все, про що нам, посполитим, вирішили за потрібне сказати. Зате є цікава деталь. На кожному засіданні Ради ухвалюють рішення з грифом "таємно". І вони, ці папірці, лежать собі тихенько під сукном до пори до часу. Утім, вони можуть набути чинності будь-якої миті, коли президент вирішить, що пора підписати указ про впровадження цих таємних рішень. І саме в цьому – проблема. Бо фактично право натиснути на "ядерний ґудзик", що вмить здатен зруйнувати громадський мир і дотеперішній стан речей, залишається в однієї особи – Зеленського.

А чинний секретар РНБО не втомлюється анонсувати нові засідання, інтригуючи і реально залякуючи громадян натяками на вже укладені "порядки денні".

Повертаючись до Горбуліна… Того ж таки фатального 2019-го він заявив, що Зеленський "симпатичний". "Однак президент несе велетенську відповідальність не тільки перед своєю родиною, а й перед своєю країною. Неможливо перестрибнути з естрадної сцени у президентське крісло. Якщо ми хочемо, щоб над нами сміявся весь світ, обираймо Зеленського". Насправді, якщо Зе! став на шлях диктатури, а проводирем на цьому шляху йому буде РНБО, світ матиме підстави тільки співчувати нам…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

(У)руський комплекс меншовартості

Після популізму, як і у випадку з комунізмом, "найгірше приходить опісля". Правоту автора цього висновку, - відомого польського дисидента Адама Міхніка, - ми відчуємо уповні. Як, зрештою, даються чути досі наслідки правління Януковича.

Бо кожен недемократичний режим містить у собі один спільний гандж – він транслює стиль, ментальні риси знакових осіб на все довкілля – владну вертикаль, суспільство аж до самих низів; своїми політичними практиками переконує посполитих в ефективності, доцільності найбрутальніших, найцинічніших та аморальних вчинків. Бо коли українському школяреві на практиці довели, що вчитися, чесно працювати не є найважливішим для майбутнього життя, що президентом країни цілком завиграшки стає тричі судимий тип, то зусилля педагогів і батьків йдуть насмарку, образно висловлюючись, зливаються в унітаз…

Коли Зе!Команда, м'яко кажучи, нешляхетними методами, брехнею та ошуканством дісталася влади, то годі тепер вимагати від неї, а також тих, хто вирішив скористатися моментом для власного кар'єрного зросту, моральності, гідності чи інших чеснот.

Днями патріотичне українство збурилося вчинком віце-прем'єра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського, який на військово-промисловій виставці в Об'єднаних Арабських Еміратах позував поруч з чеченським диктатором Рамзаном Кадировим. Пояснення Уруського були непереконливими, він заявив, що це, мовляв, протокол, що, зрештою, "не вважає можливим "шарахатися" від представників ані країни-агресора, ані будь-якої іншої країни, демонструючи, таким чином, невпевнену поведінку та слабкість української сторони".

"Нешарахання" насправді виявилося принизливим прикладом меншовартості. Бо Кадиров не забарився з відповіддю, заявивши, що, по-перше, "не впізнав" якогось там українського клерка (Уруський, підозрюю, точно не міг не ідентифікувати "шаленого Рамзана"), а, по-друге, вважає його "нерукопожатним". Хоча мало б бути навпаки. Адекватний український державний службовець таки мав би "шарахатися" людини, яка ще в грудні 2014 року в ефірі одного з російських телеканалів з викликом заявила, що проситиме Путіна звільнити її з посади президента Чечні, аби поїхати на Донбас, "пастрєлять хахлов".  Ба більше, 2009 року в інтерв'ю газеті The Daily Telegraph закликала кремлівського диктатора "не панькатися" з Україною та Грузією і "переходити у наступ".

Я вже не кажу про участь чеченських бойовиків у терористичній діяльності проти українського війська на Сході, про те, що там діяв (а, може, й досі присутній) так званий "батальйон "Смерть", який брав участь у каральних операціях проти мирного населення Донбасу. Чи може член українського уряду не "шарахатися" від натхненника жахливих речей, описаних, до слова, у відомій на весь світ доповіді "Путін. Війна", оприлюдненій ще 2015-го року за матеріалами, зібраними убитим кремлівськими злочинцями Борісом Нємцовим.

Виявляється, Уруський сприймає інцидент з Кадировим ледь не за жарт. Зрештою, іншого й не варто очікувати, оскільки вірусом меншовартості перед "старшим братом" пронизаний увесь популістський Зе!режим. І, до слова, той же Кадиров свого часу став пробним каменем на гідність самого хедлайнера Кварталу, "найвидатнішого лідера сучасності". Ми ж не забули сльозливі вибачення актора розважального жанру Зеленського за неоковирну репризу із заплаканим Рамзаном. Як і не стерлася у пам'яті притаманна викінченому кавказькому головорізу злопам'ятність, - минуло кілька літ, та він за нагоди нагадав вже президентові Зеленському про той трафунок. Не тільки нагадав, а й вимагав негайно подзвонити Путіну з капітулянтськими пропозиціями. Що зробив господар Банкової? Вгадали. Подзвонив.

Меншовартістю щодо вчорашнього суверена були пронизані ледь не всі спічі "раннього Зе!", коли він, мов мандру, твердив про бажання "зазирнути у вічі" агресору, "зустрітися десь по середині", "перестати стріляти". А звідки взятися гідності та адекватному ставленню до ворога, коли 17 квітня 2014 року "Квартал" гастролював в окупованій Горлівці, і його лідер "зазирав у вічі" російському бандиту Безлеру, аби той дозволив там виступи "гумористів"?

Тож чого чекати від Уруського, - насправді "гвинтика" популістичного режиму, у якого, до слова, у кредитній історії числиться реальна співпраця з росіянами, зокрема з інжиніринговою компанією "Прогрестех-Україна". За даними порталу "Антикор", вона була афілійована з російською компанією, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин РФ Володимир Кульчицький, академік Академії військових наук (!) РФ.

Якщо на Банковій вважають, що "громадська думка не знає історії", що суспільна пам'ять коротка, то глибоко помиляються. Зеленський і Ко можуть скільки завгодно надувати щоки, демонструючи санкціями проти Медведчука свій "ура-патріотизм" та турботу про безпеку країни, але цей кураж сходить на пси після заяв сторонніх, але зацікавлених у сильній Україні міжнародних діячів. Вони здатні розрізняти фальш і подвійне дно антиросійської риторики Зе!режиму, і розуміють, що самотужки вчорашній блазень не здатен на сильні вчинки. Так, представниця Європейського парламенту Віола фон Крамон-Таубадель на дискусії Київського безпекового форуму сказала гірку правду прямо у вічі високопосадовим київським діячам: "Повірте мені, закриття трьох телеканалів не було ідеєю Зеленського. Це було головно результатом тиску з боку Вашингтону. Я можу лише вітати це рішення, бо воно назріло і перезріло".

Колись експерша леді Америки Анна Елеонора Рузвельт зронила знамениту фразу: "Ніхто не може збудити у вас відчуття власної меншовартості без вашої на те згоди". Здається, нинішні українські очільники вважають, що й особливої згоди не потрібно. Все самозрозуміло і логічно…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Про мистецтво Зе!мімікрії

Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм". 

Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану. Коли взяти до уваги контекст, у якому на Банковій вирішили змінити імідж свого лідера, то справа виглядатиме значно прозаїчніше, ба більше – сильно відгонитиме притаманним Зе! ще з кварталівських часів рафінованим цинізмом.

Я вже писав про цілком меркантильні мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків "свого хлопця" і пастора секти свідків "какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у і без того палаюче багаття пристрастей – то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі "репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене "Слугами…" і сами  Зе! виборче поле Півдня. Так зійшлися зірки, що обидві політичні сили, які досі не надто допікали популістському режиму, стали корисними для того ж таки режиму саме через властиву їм промосковщину і відвертий колабораціонізм.  

Але "боротися" з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за "порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні хіба з пропагандитсьскою маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", у політиці якої "домінують антиросійські дії", як про "проєкт західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя", який з піною на вустах взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього амбітного, але, далебі, не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".

Однак, а чому б не припустити, що злобна сусідська риторика не є результатом підкилимних домовленостей Банкової з Кремлем? Чому не розглядати їх як таку собі розвідку боєм перед спецоперацією "Зеленський 2.0". Адже, даруйте, очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак, про справжнє нутро якого найтитулованішого мешканця Банкової попереджали розвідки дружиніх західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…

Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж незагнуздана "портновщина" в українських судах, в яких, до слова, досі карають патріотів, зокрема запідозреного у справі Шеремета Антоненка.

Є ще один аспект "патріотичної мімікрії" Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого "найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю "зелених капіталів".

Отож Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що "preaching to the choir" – "проповідувати церковному хору".

Ілюстрація: В'ячеслав Шилов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал