Парад ідіотів

Що ж «наконец построїлі в Расєї»? Там зведено «1984»

Реакція російської, з дозволу сказати, «еліти» на свіжі новини з ПАРЄ, Києва, Брюсселя, Вашингтона, Берліна etc., дає підстави уважати, що пацієнт перебуває у найпіковішій стадії загострення недуги. Ну, скажіть, ви можете собі уявити спікера будь-якого парламенту, у будь-якій, навіть найзагумінковішій країні світу, який, на кшталт Сєргєя Наришкіна, закликає колег проголосувати за резолюцію про… бундесівську анексію НДР 1990 року? Або, кількома тижнями раніше, - той же Наришкін істерично пропагував резолюцію Госдуми про засудження анексії Криму… Україною.

У цивілізованому товаристві схожі нісенітниці не беруть до уваги, а надто ревних переписувачів історії (як у випадку із запереченням Голокосту) називають ревізіоністами. Та коли людина свідомо починає ревізію істин на кшталт «2х2=4», то це, погодьтеся, якесь збоченство.

Я поділяю підхід Прохаська в його інтерв’ю на cultprostir. Тарас, зокрема, наполягає, що «долання егоцентризму – намагання пояснити самому собі: так, світ я сприймаю тільки через себе – інакше світу нема, але я у світі не один, і світ не заради мене». Але, схоже, Наришкін з Ко думають кардинально по-іншому. Усвідомлюю, росіяни не знають про Прохаська, але чомусь переконаний, що більшість з них бодай краєм вуха чули про Рейгана Горбачова і Меркель. Перший звернувся до другого із полум’яним закликом («Пане Горбачов, відкрийте ці ворота! Пане Горбачов, зруйнуйте цю стіну!»), а чинна канцлерін була серед натовпу, який «брав» німецьку бастилію зі східного боку. Сам Горбі, попри свою пропутінську позицію, учора теж не витримав такого ґвалту над історією, назвавши ініціативу Наришкіна «маразмом». Коли про маразм говорить старий маразматик, то, значить, знає, що каже…

У листопаді минулого року минуло чверть століття з тих подій. 5 лютого 2015-го спливе 61-й рік по ухваленню президією ВР РРСФР рішення про передачу Криму Українській РСР. Невже з часом росіяни, усупереч представникам інших народів і законам еволюції, не набувають позитивного досвіду, навпаки – деградують? Невже наришкіни, жіріновскі (про Путіна – мова осібна) визначають мейнстрим сусідської еволюції у ХХІ столітті?

Питання, далебі, не риторичні. Так воно, мабуть, і є. Росія невпинно і впевнено трансформується у макабричне утілення фантазій Орвела. «Які погляди сповідують маси і які відкидають — байдуже. Їм можна дати інтелектуальну свободу, бо інтелект у них відсутній». Останні «державницькі рішення», публічні заяви, демарші, мілітаристська практика не дають маневру у відповіді на запитання про те, що ж «наконец построїлі в Расєї»: там зведено «1984».

Відверто кажучи, я не думаю, що українцям варто надмір квапитися, вибудовуючи стіну на кордоні з країною-агресором. Якщо російська недуга мізків прогресуватиме дотеперішніми темпами, то цей мур вони зведуть своїми ж руками, причому не тільки на межі з нами, а по всьому периметру своєї «необ’ятной родіни». Аби нарешті уволю насолодитися власною унікальністю, величчю, аби жоден зазіхач не опоганив їхні священні «скрєпи» і їхню специфічну мораль. Аби «голосом народу» стали спічі на Усесвітньому російському народному соборі, де соло веде той же Наришкін. І, схоже, більшість посполитих навіть не мріятиме про шанс вирватися із такого заповідника ідіотизму, - вони вважатимуть його природним станом речей. Зауважу, не є русофобом, однак тут маємо справу із випадком, який лише підтверджує правильність висновку про те, що кожен народ заслуговує своєї влади. Ігорь Шувалов, віце-прем’єр РФ, у Давосі це опосередковано підтвердив: «Якщо росіянин відчуває будь-який тиск з-зовні, він ніколи не віддасть свого лідера. Ніколи…». Звісно, колись впаде і цей, - наразі віртуальний, - мур. Не обов’язково, і навіть сумнівно, що це трапиться після Путіна. Стереопити і шаблони мислення живуть довго, значно довше, ніж ті, хто їх ретельно вбивав у мізки пересічного люду. Тим паче, що нинішнє налаштування так званої «другой Расєї» у своїх головних сенсах й надалі репродукує головні імперські постулати. Тому будьмо готовими не дивуватися, коли з уст нинішніх антипутінців ми почуємо співзвучні Наришкіну бздури.

Ігор Гулик. Ілюстрація: noev-kovcheg.ru