Політика буде!

VIP-арештанти наполягають, аби український суд був незаангажованим щодо їхньої політичної діяльності

Те, що просторікує тепер заарештований до 14 квітня Михайло Чечетов, - мовляв, хочу, аби у моїй справі було якомога менше «політики», - він, екс-фронтмен гурту під назвою Партія регіонів, мав би сказати 5 серпня 2011 року. Саме тоді режим Януковича запроторив за грати Юлію Тимошенко. І майже чотири роки тому тодішній парламентський «диригент» чомусь не надто переймався політичною складовою судилища над учорашньою опоненткою свого патрона.

Так, і Чечетов, і Єфремов дуже наполягають на тому, аби їх судили «за зловживання службовим становищем», аби не згадували про те, що ці, м’яко кажучи, зловживання, вони вчинили не в іпостасях стовпів диктатури, а у статусі таких собі пересічних громадян. Так їм дуже спідручно –дистанціюватися від злочинів «папи», зробитися невинними овечками у політичному сенсі. Хай навіть їх посадять за банальщину, за "зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах" і "службову фальсифікацію". Хай тільки не кидатиметься в очі кров на їхніх світлих костюмах. Кров, пролита на Майдані, кров, якою рясно скроплено донецькі степи... Ось що найбільше переймає двох підстаркуватих блазнів, ось чому Єфремов лицемірно переносить суд на понеділок, аби, - це проартикульовано надто цинічно, - у п’ятницю вшанувати Героїв Небесної Сотні.

Але політика у цих процесах, і, не сумніваюся, у численних інших, - буде. Це акурат той випадок, про який кажуть мудрі китайці: «якщо дерево захоче вистояти, вітер не припиниться». Бо «зловживання», - якими б вони не були, - були продиктовані політичною волею мафіозного владного угруповання, потребою політичного моменту. Зрештою, нові звинувачення на адресу Олександра Єфремова (розпалювання національної ворожнечі, сепаратизм), відображають дуже яскраву складову саме політики Януковича і К.

До того ж екс-керівника фракції Партії регіонів можна вважати «рецидивістом». Нагадаю, Єфремов був одним із активних спікерів «Всеукраїнського з'їзду народних депутатів і депутатів місцевих рад» у Сєвєродонецьку 25 листопада 2004 року. Проти нього та покійного Євгена Кушнарьова тоді порушили карні справи за ч. 2-ю ст. 110 Карного кодексу України за «посягання на територіальну цілісність і недоторканість України». Однак тоді Олександр Сергійович відбувся легким переляком...

А безкарність породжує рецидиви, - причому аж до втрати відчуття реальності. Фраза Єфремова про «відсутність поняття українець» - це не осмислена декларація фронди, це, радше, підсвідома рефлексія бекграунду політиків, які реально уважали, що насправді в Україні є привілейованою і державотворчою лише каста «данєцкіх». Про Чечетова взагалі промовчу – етнічному росіянину у сам раз називати галицьку «Руську трійцю» «русской тройкой», але на тлі інших його ляпів цей вигляда як побутове невігластво.

У принципі Михайло Васильович даремно намагається перевести акценти майбутнього процесу у виключно побутове чи службове русло. Бо якщо слідчі пригадають цьому персонажеві його бурхливу діяльність на посаді голови Фонду держмайна (коли за безцінь продали «Криворіжсталь» зятю Кучми), а кримінальні архівісти дістануть з шухляд відверте стукацтво Чечетова на кума Путіна Медведчука (коли той 2005 року намагався віджати у братів Суркісів ФК «Динамо»), - то дехто зі «шведської сім’ї» українських політиків дістане його і за гратами. Чечетов узагалі натура специфічна, і, смію думати, ГПУ, виписуючи ордер на його затримання, цілком резонно розважила: цей здасть усіх.

Вимога дистанціювати суд від політики – це, по суті, спроба «розвести, як котят» спільноту. Чечетов сам публічно хвалився таким непересічним талантом. Але, як кажуть галичани, «раз на раз не випадає»...

Ігор Гулик. Ілюстрація: Юрій Журавель