Про впертість маніяків

У «руском мірє» своя система дзеркал, - на жаль, не з кімнати сміху

Марцін Круль, історик ідей, зауважив дуже симптоматичну для нинішнього світу річ: «Якщо політик для здобуття влади готовий продати свою душу дияволу брехні, а ми не реагуємо на це, то це означає, що ми стаємо спільниками у брехні. А брехня робить з нас ідіотів».

Учора голова комітету Госдуми РФ з міжнародних справ Алєксєй Пушков спробував зробити ідіотами майже увесь світ. Він заявив, що, мовляв, США «з маніакальною упертістю» проштовхують ідею надання Україні озброєнь. І це у час, коли надії Європи пов’язані з Мінськом…

По-перше, пан Пушков мав би бути поінформованим про те, що акурат навпаки – Обама «з маніакальною впертістю» ігнорує апелі не тільки Києва, але й власних сенаторів з конгресменами реально допомогти Україні вистояти перед агресором. По-друге, до посадових обов’язків голови комітету з міжнародних справ входить перебування у курсі справ щодо найменших корекцій у політиці тих чи інших країн, а він чомусь знічев’я заплющує очі на очевидну «мілітаризацію» Меркель і Олланда (тих, чиї надії, на розчарування Пушкова, навряд чи пов’язані з Мінськом-2). І, по-третє, мабуть, найсуттєвіше: чому пан Пушков шукає маніяків десь за океаном? Якщо є бажання, то їх можна легко знайти у межах Садового кільця, а то й у вужчому ареалі – наприклад, Красної площі. Тих, хто з «маніакальною впертістю» укомплектовує «гумконвої» на Донбас БТРами, танками, ПТУРСами, не кажучи вже про автомати Калашникова.

Ясно, у сучасній Росії, країні, що за останній рік перетворилася на парію у цивілізованому міжнародному товаристві і що не день, то все рельєфніше набуває рис оточеної фортеці на кшталт Північної Кореї, витворився особливий тип світосприйняття. Йому притаманні не тільки надмірно завищені самооцінки і амбіції, - паранойя, ретельно живлена пропагандою, межує з абсурдом. Це – терен кривих дзеркал, на якому направду стверджуються пророчі формули Орвела.

Та річ не у тому, що росіянам комфортно жити у своєму «руском мірє». Проблема у маніакальному – у цьому випадку, це вже майже медично зафіксований факт, – прагненні нав’язати свої стереотипи мислення, свою, м’яко кажучи, екзотичну логіку довкіллю. Логіку, якій властиві спотворення причинно-наслідкових зв’язків, довільне конструювання розвиткових парадигм на власний розсуд, а за потреби – цинічне, неприкрите ошуканство через підміну понять. Логіку, яка диктується не реальним життям, а потребами пропаганди у найбрутальніших її формах.

Пушков – лише поодинокий випадок, лише один із рупорів кісєльовщини; біда лише – що таких, як він – легіон. І не лише у Росії, ці панове «вєщают» на розмаїтих міжнародних форумах і представницьких конференціях, засмічують інформаційний простір витонченими розумуваннями, у яких словесна полова сумлінно маскує справжню мету. Ці гери, мсьє і містери засідають у демократичних парламентах, користуються там правом голосу, і втрачають дар мови лише тоді, коли у ЗМІ раз-у-раз виринають сенсації про, зазвичай, газпромовські джерела їхніх статків. Такі персони акурат і пробують «робити з нас ідіотів», прагнуть, аби ми забули про різницю між чорним і білим, між агресором і жертвою, між свободою і рабством.

Я не відаю подальших шляхів Росії, - вони відомі лише Всевишньому. Але я цілком усвідомлюю, що на одужання нації, якою керують збоченці, на моральну реабілітацію велетенського народу, - якщо, вочевидь, він цього забажає, - знадобиться не одне десятиліття. Навіть коли трон під нинішнім маніяком впаде, залишаться тисячі пушкових, суркових, дугіних і мільйони тих, хто вважав і вважатиме їх своїми кумирами.

Хай там як, але для нас, українців, найважливіше – знайти вакцину від «руского міра». Почасти антитіла у національному організмі вже є, - їх «успішно» виробляє російська агресія на Донбасі. Почасти можемо допомогти собі, переставши дурити самих себе, а, отже, зупинити процес, коли «брехня робить з нас ідіотів».

Ігор Гулик. Ілюстрація: ria.ru