Ілюзіон

Український парламент тужиться приготувати яєшню, не розбивши при цьому яєць

Я не знаю подробиць «мирного плану», яким учора Меркель та Олланд мордували Порошенка, а сьогодні про нього ж говоритимуть тет-а-тет з Путіним. Дасться чути, як кажуть галичани. Єдине, чого варто остерігатися серйозно, так це того, щоб поважні гості не брали прикладу з українського парламенту.

Кілька його, на перший погляд, «доленосних рішень» останніх днів схожі на спроби приготувати яєшню, не розбивши при цьому яєць. Чиїх, - зрозуміло за замовчуванням, - бо хто б сумнівався, що слуги народу вітчизняного зразка здатні діяти собі на шкоду, тим паче вдатися до самокаліцтва.

Учора вони з помпою оголосили про власну «дефлорацію». Інакше й не назовеш те, що десь за кордоном гламурно називають депутатським імунітетом, а у нас – надто вже грайливо, та ще й, зазвичай, неграмотно: «недоторканістю». Та біс з ними, - граматичними вправами. Важливо інше, - гра на публіку, яку затіяли учора в сесійній залі коаліціянти разом із «опозиціонерами», за суттю вчиненого – ілюзія, обман і цинічний піар. Ми ще мусимо дочекатися висновків КС, - а він у нас неквапний, має дуже гострий слух на різні «сигнали», особливо з будинку на Банковій, тож цілком може знайти тисячу причин для: а) зволікання із рішенням (у висліді це просто зірве процес ухвалення закону в цілому); б) узагалі скаже, що закон не відповідає вимогам Конституції, що означатиме хрест на «історичності» вчорашнього рішення ВР. Це ще не всі ризики, бо хто зараз може гарантувати, що повернувшись до другого читання у вересні, парламент нашкребе необхідну конституційну більшість.

Однак... Що вадить відважним нардепам-реформаторам взятися за процес очищення власних лав вже сьогодні? Що в’яже руки Генеральному прокуророві Яремі у справі подання до ВР кількох клопотань про позбавлення депутатського імунітету найодіозніших персонажів, помічених у сприянні, фінансуванні та пропаганді сепаратизму, співпраці з агресором тощо? Я вам скажу що: Яремі розходиться на тому, аби втриматися у своєму фотелі, тому він, граючись, може шантажнути майже усіх наших «недоторканих» сумнівною цнотою їхньої совісті. З правничого, так би мовити, погляду. Либонь, у прокурорських шухлядках чекають свого часу акуратні іменні папочки на кожного порушника яреминого спокою...

Річ друга, не менш ілюзійна. Мова про звернення до Міжнародного трибуналу з приводу воєнних злочинів Москви і її посіпак на Донбасі. Звучить солідно, навіть дуже. Для пересічного обивателя, погляд і увага якого зосереджені тепер тільки на цінниках продуктових крамниць, чеках до сплати за комунальні послуги та табло валютних обмінників. Для тих, хто «в темі», серйозна постанова про Гаагу виглядає звичайнісіньким окозамилюванням, як нині модно говорити, - фейком. Бо насправді, перелічивши у тексті документа кілька статей Римського статуту, парламентарі сором’язливо забули повідомити широкій публіці про те, що вони ще не ратифікували самого Римського статуту. Це, на хлопський розум, схоже на спроби отримати профспілкову путівку нечленом профспілки. А, як писали колись чудові знавці типажів, якими тепер переповнена парламентська зала на Грушевського, Ільф і Пєтров, «піво дают только члєнам профсоюза».

Ознаки ілюзіону проглядаються також у постанові ВР про позбавлення не проти ночі згадуваного Януковича звання президента. У мене виникає просте запитання: а чому цей документ оминула доля закону про позбавлення депутатської цноти, тобто чому його ніхто не квапиться понести до Конституційного суду? Я, звісно, не прихильник «золотого батона», але те, що вчинили наші фокусники, просто не прописано у чинному Основному законі. Нема там новели про те, що президентом перестають бути лише через те, що кільканадцять нардепів вирішили додати собі електоральних симпатій.

...Сиджу оце і міркую, коли ж наш багатостраждальний і надмір легковірний народ врешті-решт перестануть дурити усілякі пройдисвіти? І у пам’яті чомусь зринає відома світлина, на якій козак Гаврилюк під час перерви у ВР вивчає Конституцію. От щойно ми з вами сядемо, - не обов’язково у залі під куполом, а на затишну канапу, на причілок сільської хати, на лавку під під’їздом, - де завгодно, - та прочитаємо нарешті тих кілька скромних конституційних сторінок, - отоді й прийде день, коли нас не здуриш. Принаймні, зробити це буде значно важче...

А зараз це роблять завиграшки. На жаль і на біду...

Ігор Гулик. Ілюстрація: svoboda.org