Ідеї чи персоналії?

Позірний мир, здобрений риторикою засудження колишнього режиму, радше, завершиться черговою війною всіх проти всіх

Так вже трапилося, що вітчизняний політикум схильний об’єднуватися, здебільшого, довкола знакових осіб. Програми, ідеологеми – тут ні при чому. Найвищим досягненням, так би мовити, ідеологічної доктрини в Україні досі була теза: «проти кого дружимо?». Звідси, мабуть, і невдачі, і зради, і макабричні альянси непоєднуваних, звідси – й зачароване коло, яким кружляє країна ось уже два десятки літ…

Негативізм головного догмату цілком закономірно проектується й на ставлення громадян не тільки до влади, але й до власних перспектив виживання, до поглядів на завтрашній день, зрештою, один до одного. Це не політики ділять нас перед виборами на «патрійотів» і «запроданців», це їхня брутальна, озлоблена риторика, – іншої вони й не уявляють, коли йдеться про опонентів, – накидає поведінкові стереотипи для «диспутантів» у маршрутках і в курилках…

Що маємо нині? Маємо гуртування розмаїтих середовищ довкола «лідерів», причому, часто не з метою розумних та конструктивних реформ, а зі страху перед… поразкою, перед переможеними. Хай навіть тією мізерією, яка представлена у парламенті жалюгідними «опозиціонерами», а також розсіяними поміж іншими людьми Льовочкіна та Фірташа. За великим рахунком, проти всіх цих одіозних осіб можна було б застосувати кримінальні санкції, але бажання перестрахуватися перед непевним майбутнім, а також суттєва підприємницька жилка в’яже владу із цими діячами міцніше, ніж резони здорового глузду.

Опозиція ж пробує об’єднатися. І знову ж таки – зі страху. Перед тим, що згадані гальма влади і жадоба наживи окремих її репрезентантів колись поступляться ілюзії безкарності і всемогутності. Тут і політологи зауважують, що позірний мир, здобрений риторикою засудження колишнього режиму, радше, завершиться черговою війною всіх проти всіх. Бо важко віриться, що вариво солідаристських ідей «Батьківщини», популістських штампів Ляшка, невідь-яких переконань комбатів, «округлого всеїдства» «Самопомочі» etc можна переплавити у монолітну ідеологію. Знову маємо «проти кого?». Варіантів не густо: або проти президента, або на зло прем’єрові.

Артхашастра, індійський манускрипт IV століття до Христа, дає формулу «успіху» для нинішнього вітчизняного діяча: «Бажаєш бути великим політиком – знайти, а ліпше створи наймерзеннішого, найжахливішого і найненависнішого ворога з усіх можливих, а відтак блискуче здолай його». Невже ми живемо за законами сивої давнини? Зрештою, здолаєш. А що далі?

Ігор Гулик. Ілюстрація: polit.ru