«Третя сила»

На війні заробляють і ті, хто сидить на оборонних фінансових потоках, і ті, хто сидить у шанцях

Минулого тижня ОБСЄ, а також офіцери Спільного центру контролю та координації у Донецьку зауважили присутність у зоні бойових дій «третьої сили». Намагаючись припинити стрілянину і досягши при цьому згоди обидвох сторін, панове-миротворці щораз мали причину для розчарувань: невідомий «хтось» відкривав вогонь одразу ж після обумовленого часу «миру».

У тому то й полягає штука війни, що її розпочинають, коли заманеться, а завершують, коли можеться. Не пробірковий це експеримент... Хай там як, але мусимо стверджувати, що зацікавлені у тяглості конфлікту на Донбасі є по обидва боки лінії фронту. Хоча – який там фронт! У нас і війни немає, так – якась гібридна.

Звісно, у гарячих точках (як у випадку невдалої місії ОБСЄ) підозри про «третю силу» можуть бути конкретизованими. Тим паче, що організатори та натхненники бойні вперто переконують, що їх там і на дух не чути. Тобто, найперша із версій, які приходять до голови, - Росія. Ось, мовляв, міжнародні спостерігачі вмовили певного конкретного «моторолу» не стріляти, він на те погодився, але ще певніший і конкретніший «бурят» зіпсув усю справу. Якби ж то тільки «бурятом» обійшлося, - почне переконувати вас утаємничений персонаж зі львівської маршрутки, - там же загороджувальні загони зі «смершівців»...

Я не стану заперечувати російського чинника, який завзято перешкоджає бодай якомусь перемир’ю на Донбасі. Хіба не в цьому полягає інтерес Путіна, хіба не хаос, на його думку, має перекреслити усі перспективи України? Хаос керований, точковий, тому ефективний.

Але я думаю, що війна давно вже увійшла у фазу, коли на ній заробляють не тільки ті, хто сидить на оборонних фінансових потоках, але й ті, хто сидить у шанцях. Заробляють, - хтось гроші (яких йому не бачити, як власних вух, не трапся оця прикра нагода), хтось – кар’єру, прихильність начальства, а навіть можливість ухилитися від тюрми.

Це – правда, бо війна висмикнула на поверхню чимало осіб, про яких ми з вами ніколи б не дізналися. І навіть не підозрювали б про їхнє існування. Мова не лише про героїв, про справді гідних цього звання, - про них, підозрюю, ми й чуємо найменше. Мова – про віртуальних «полководців», неврівноважених сотників, фейсбучних стратегів, яких примха долі випхала на політичний олімп; про політичне й довколаполітичне закулісся піни, здійнятої небаченим здвигом людської енергії. Чи довго вони втримають нинішній статус кво, якщо війна закінчиться, скажімо, завтра? Куди їм повертатися – до звичних буденних справ, до пошуку заробітку? Це після усіх щедрот і приємних несподіванок, які, мов манна небесна, впали на їхні не надто кмітливі голови?

Рівно ж не забудьмо, що чимало чоловіків зі зброєю до війни справді переймалися проблемами виживання – особистого й родин. Особливо, якщо їх мобілізували із вимираючих сіл, регресивних територій, де сотня гривень є поважними грішми. Тепер ця проблема фактично вирішена, хай у такий, не надто природний, спосіб. Бо заробіток на межі життя і смерті, погодьтеся, м’яко кажучи, не найліпший варіант.

Як ви думаєте, по той бік лінії розмежування є інші мотиви? Якщо, певно ж, відкинути професійних убивць, «диких гусей», різунів Кадирова. Куди повертатися усіляким «гіві», «моторолам» та іже з ними? Після піку «слави», купи грошей, а головне – влади над життям і смертю інших (підлеглих, полонених, пересічних мешканців).

Тож проблема «третьої сили» буде, і, підозрюю, ще довго. Вариво війни доведеться сьорбати не тільки тим, хто його заколотив, але й тим, хто причастився з цього казана. Тим, кому випало спробувати гіркої і водночас п’янкої трутки, сумнівного адреналіну і шансу виборсатися із гнітючої твані  мирного безпросвіття.

Ігор Гулик. Ілюстрація: obozrevatel.com