Естетика маршів

Естетика маршу годиться для люмпенізованого, зневіреного суспільства, яке шукає орієнтирів і вождів. Воно є живильним середовищем для різного роду експериментів… Естетика вчорашнього «Маршу…» мусить утвердити українців на думці, що всі наші клопоти з північним сусідом, далебі, не випаруються після Путіна

Розмитість світоглядних уподобань посттоталітарної спільноти дає суміш стилів "Русского марша". Саме такий, - дещо несподіваний, проти війни з Україною, - відбувся учора в Москві у переддень тамтешнього свята національної єдності. Є підстави вважати, що сам факт маніфестації, а також підготовка до неї, – наочна картинка того, що намагалися втілити у життя російські політтехнологи на київських вулицях розмаїтими смолоскипними шоу. Ті спроби зазнала фіаско з причин, про які мова піде нижче.

Російське політтехнологічне ноу-хау – винахід, цілком адекватний настроям спільноти, коли "танцюють всі". Антифашистські гасла завдяки інтелектуальним зусиллям тамтешніх "яйцеголових" по-суті трансформувалися у протилежну ідею, явивши довкіллю зразок "естетики маршів" із очевидною ксенофобською і расистською начинкою. У цьому сенсі "заляпаними" виявилися усі – і носії відверто шовіністичних ідей на кшталт адептів Дугіна, і навіть репресовані нещодавно «Русскіє», серед них – "стовпи демократії" на кшталт Станіслава Бєлковского. Адже з горлянок антагоністичних таборів лунали тотожні фобії – "Кремль", "Лондон", "Вашингтон", "гебня", "євреї", "інородці"… Учора додалися гасла «За Європу отєчєств» (?!!)

Путін потирає руки: по-перше, навряд чи справжні його опоненти уповні продемонструють атрофовані м'язи; по-друге, держдумівська риторика імперців (чого варті заклики ревізувати «законність розвалу СРСР»), що наразі не має поважних конкурентів, м'яко перекочувала у партофіси інших середовищ, аби відтак вихлюпнутися на вулицю. Заляканий перспективою погромів обиватель змушений визначатися, з ким і проти кого він. Уроджена і роками перевірена на власній шкірі лояльність не бавить його розмаїттям вибору. "Єдіная і недєлімая" брунатнішає, причому навіть ті, кого ще недавно під відлуння київських подій, звичнувачували в "оранжизмі", темніють барвою.

Путін утверджує легітимність влади. Йому важить на цьому, оскільки після "Русского марша" перспектива наступного терміну для колишнього гебіста стає вкрай необхідною. У європейських столицях, досі пробують застосувати до Москви збанкрутілу ще в 30-х роках минулого  століття тактику "умиротворення". Нині, коли російськими бульварами крокують ("анти")фашисти, коли сотні так званих вільних ЗМІ розпалюють у російських мізках жагу реваншу: не має суттєвого значення – у Чечні чи в Україні, – Європа може сподіватися лише на Путіна. І, як завжди, помиляється.

Естетика маршів, як вже зауважено, не пройшла в Україні. Кілька її симптомів, спровокованих заїжджими політтехнологами, у виконанні місцевих акторів виглядали гротескними і позбавленими сенсів. Поза увагою маніпуляторів залишилося кілька суттєвих ментальних рис українця, зокрема, його вроджений індивідуалізм, якому не властива стадність. На Майдан виходили кожен зі своїми болями. Для українця велич держави асоціюється первинно з можливістю свободи індивідуальних дій. Навіть найвищі авторитети, попри загальну харизму, є питанням до дискусії у вужчому колі. Мабуть, у цьому – найповажніший аргумент на користь європейськості України.

Естетика маршу годиться для люмпенізованого, зневіреного суспільства, яке шукає орієнтирів і вождів. Воно є живильним середовищем для різного роду експериментів. Воно надається на суміш стилів. Розхристаність і відчай притуплюють природну острогу громадян перед загрозою екстреми, тим паче, маскується вона ностальгійним прагненням повернення звичних і комфортних реалій минулого. Ба більше, - естетика саме вчорашнього «Маршу…» мусить утвердити українців на думці, що всі наші клопоти з північним сусідом, далебі, не випаруються після Путіна. Йому на зміну прийдуть русскіє наці…

Для народів, що переймаються майбутнім, варто прислухатися до Ґрасса: "Минуле вимагає, щоб я кинув його на шлях сучасності і там змусив спіткнутися".

Ігор Гулик. Ілюстрація: angel-666.blog.ru