Синдром безідейності

В Україні назагал відсутні будь-які підстави для чіткої та вирозумілої ідеології, позаяк саме меркантильні інтереси штовхають так званих „політиків” займатися цією невдячною, на перший погляд, справою

Про відсутність в українських політичних партіях ідеологічних основ списано немало чорнила. Ще більше, мабуть, витрачено піар-стратегами на те, аби спростувати цю, здавалося б, очевидну істину. Але всі їхні зусилля виявляються марними у переломні моменти, – коли та чи інша сила змушена перебирати на себе шати опозиціонерів. Тоді ми стаємо свідками „великих чисток”, на кшталт тієї, яка недавно відвирувала у середовищі прихильників «Свободи»

І справа тут навіть не в осторозі бізнесменів, які, зазвичай, складають кістяки політичних структур (не даремно українські партії називають ще бізнес-проектами для захисту та лобіювання підприємницьких устремлінь). Річ у тім, що в Україні назагал відсутні будь-які підстави для чіткої та вирозумілої ідеології, позаяк саме меркантильні інтереси штовхають так званих „політиків” займатися цією невдячною, на перший погляд, справою.

Влада, звичайно ж, може пресувати інакодумних підприємців, які до того ж фінансують опозицію. Але, як свідчить досвід, цей тиск часто вилазить їй боком, оскільки державний механізм також потребує „мастила” у вигляді податків з того ж таки бізнесу, і ці податки зовсім не пахнуть – ні опозиціністю, ні прихильністю до режиму. Якщо дрібний чиновник через репресивні замашки верхівки стосовно бізнесу не отримає вчасно своєї зарплати, то навряд чи він з ентузіазмом „втілюватиме у життя” циркуляри своїх зверхників. Радше навпаки, взявши на лапу, він усіляко сприятиме „руці давальника”, – опозиціонер він чи ні...

Синдром безідейності притаманний також і фахівцям високого штибу, і прикладів тут не злічити. Яскраві кожен у своїй галузі, вони, звичайно ж, потребують самореалізації, а що, крім написання протестних заяв, чекає їх найближчими роками в опозиції? Тож люди, здатні мислити масштабно у цій царині, можуть цілком певно реалізувати і свої амбіцї, і свої вміння саме у владі.

Тепер щодо перспективи рафінованої „ідеологізації” українських партій. Гадаю, її не слід чекати у найближчій перспективі. Згадаймо, бодай досвід політичних структур заходу і генезу поглядів найчільніших представників, чиї імена, так би мовити, на слуху. Чимало із них вийшли із лівацьких угруповань, – таким був час їх становлення. Але нині вони – викінчені праві або ж консерватори, або ж центристи. Дехто взагалі покинув політику, взявся за бізнес, маючи, однак, цілком певні гарантії того, що його вчорашні однопартійці укладатимуть такі закони, які не шкодитимуть ні йому, ні, до слова, їм.

Ігор Гулик. Ілюстрація: cartoonolokt.livejournal.com