Ігри олігархів

Новорічний скандал з «Інтером» - не просто симптом того, що у медійному середовищі вважають грою на публіку. Ні для кого не є таємницею, що Кобзон і решта задіяної в «голубом огонькє» публіки досі залишаються кумирами значної частини неперебірливої вітчизняної аудиторії. І потураючи її смакам, дбаючи про невідь ким укладені рейтинги, продюсери ладні на все. Рекламний ринок з року в рік всихається, мов шагренева шкіра, а їсти хочуть усі.

Це, так би мовити, поверховий погляд на речі. Якщо прискіпливіше глянути на те, що відбувається, то зі сумом можна констатувати одну очевидну річ – навіть після всенародного ентузіазму Революції Гідності Україна залишилася іграшкою в руках кількох осіб, яких звично називають олігархами, іноді навіть всупереч визначенню цієї породи діячів.

Не слід, однак, уважати, що лише наше поспільство демонструє здатність до генези. Його «еліта» (у вузькому розумінні цього слова, саме ті, про кого йде мова) теж змушена трансформуватися, шукати свої зони комфорту у релятивному світі, мімікрувати, складати певні офіри, аби лише втримати владу. Цей процес, зазвичай утаємничений, виринає на поверхню, і тоді спільнота, не освідомлена в деталях, впадає у гріх розколу, так чи інак підіграючи заздалегідь написаним сценаріям.

Прецедент із «Інтером», утім – недавня історія з одкровеннями Рената Кузьміна про «справу Гонгадзе», - свідчать, що кріейторів Коломойського, Льовочкіна, Фірташа і Пінчука вразила певна криза жанру. Ніхто не заперечує, що, до прикладу, завершити історію з убивством журналіста давно пора. Але контекст подій в Україні ясно свідчить, що, у принципі, черговий спалах «кучмагейту» притягнений за вуха, продиктований банальним інтересом дніпропетровського князька у справі британського суду із зятем Леоніда ІІ.

Рівно ж як і міжнародний розголос про певні аспекти діяльності добровольчих батальйонів «Азов» і «Айдар». Міністр внутрішніх справ може скільки завгодно переконувати місцеву публіку у відсутності в Україні «приватних армій». Але хай він переконає у цьому втішному факті закорднних спостерігачів, зокрема Адріана Каратницького, знаного не тільки як журналіст, але й аналітик центрів, наближених до ЦРУ. Якщо історія з добровольцями вже вихлюпнулася на шпальти провідних американських газет, то, відповідно, тамтешній читач теж потребуватиме певних втямливих пояснень. І не стільки про інтерес пана Коломойського, більше – про те, чи справді в надійні руки потрапляє допомога, оплачена, серед іншого, і з його кишені.

Історія з «Інтером» виглядала б смішною, якби не була дуже серйозною. Тепер, після гучної новорічної вечірки, вже мало хто й згадає не надто смачну історію фільму про Бандеру на «Плюсах». А новина про те, що нинішній власник «першої кнопки країни» олігарх-втікач Дмитро Фірташ фінансуватиме... український Євроньюз взагалі потрапила на маргінес громадського дискурсу. Може, справді, «Інтер» отримає нового хазяїна, може, тому так вчасно згадали сфальшований підпис Ігоря Плужнікова? А щоб спонукати Фірташа до продажу своєї частки, йому пропонують Євроньюз. Хай покриє дворічний борг НТКУ...

...Кобзон переспівав, заглушив навіть мільйонний хор невдоволених драконівськими бюджетом та Податковим кодексом.

Аби не залишатися відстороненим, скажу, що належу до табору прихильників покарання каналу. Формально його працівники не порушили жодних приписів чи параграфів. Однак коли в країні немає чітких писаних правил, починають діяти неписані закони. Коли в реальній ситуації війни ми живемо за мирними порядками, то згадані неписані закони диктують лінію поведінки не тільки для спільнот, які волонтерствують, підтримуючи військо, не тільки для пересічного громадянина, який змушений оплачувати цю війну (не лише кров’ю, але й банально – грошима). Вони – ці неписані закони – хай і недолугі, «недемократичні», - стосуються і тих, хто заради популярності чи примхи власника обирає шлях колаборації.  Зрештою, - добра воля кожного – бути самодостатнім і вільним чи залишатися маріонеткою в іграх олігархів.

Ігор Гулик, Ілюстрація: anekdot.ru

Замість постскриптуму. Стривайте, але як бути із телеканалом Рада, який змушений транслювати парламентські «огоньки» за участі тих, хто числився стовпами режиму Януковича і тепер, користаючи статусом народних депутатів, не стримують ненависті до змін, що відбулися в Україні?