Була б одна правда…

Найбільшою загрозою переформатування націонал-демократичних партій є їх олігархізація 

Деякі сучасні автори, надихаючись модними трендами в європейській, часто псевдоліберальній думці, схильні вважати, що з плином літ націоналізм як ідеологема щезне разом зі своїм одвічним антагоністом – комунізмом. Із таким твердженням важко не погодитися, особливо, зваживши на новітню історію вітчизняних націонал-демократичних рухів та партій, а ще – на ґенезу лівих сил Європи. Я вже якось згадував думку іспанця Хуана Мануеля де Прада про те, що насправді «холодна війна» завершилася перемогою переформатованих «лівих», серед них – і комуністів, які вдало мімікрували у таких собі неолібералів з невизначеністю ідеології, зате з чіткою метою виживання.

Адепти теорій про загибель націоналізму небезпідставно уважають, що нині спостерігаємо повільне вимирання класичних партій у совковому розумінні цього слова. КПУ – яскравий приклад, – зі всіма її розламами та чварами, – коли кожен наступний «відрізаний кусень» хутчіш дрейфує у напрямку ревізіонізму. Та й, зрештою, хіба Симоненко і К у коштовних костюмах і з не менш дорогими аксесуарами є прикладами адептів ідей невмирущого Лєніна?

Із націоналізмом – складніше. Він також потихеньку деградує, крок за кроком поступаючись від фундаментальних принципів того ж таки Донцова. Зрештою, ця еволюція започаткована фактично програмними документами ОУН (б), про які не надто люблять згадувати молодики в одностроях чи викличних вишиванках. Однак, найбільшою загрозою такого переформатування, як на мене, є тенденція олігархізації – що тих, що інших, що лівих, що правих, - перетворення партійних структур на ідеологічні відділи бізнес-структур.

…На місце націоналізму приходить патріотизм, і приклад, скажімо, «Свободи», цілком підставно вказує на факти, проти яких годі перти. Усі націонал-демократи можуть нині визбирати не більше 10 відсотків виборців, тоді як соціологічні опитування кажуть, що патріотами уважає себе ледь не 90 відсотків мешканців країни.

Чому – запитаєте. Мабуть, тому, що націоналістам важко втямити контекст глобального світу і взагалі – багатовимірність країни, в якій живуть. Відповідь проста, і, що найдивніше, її мали б знати провідники вітчизняних нацдемів. Вони ж бо похваляються знанням тестаменту високої постаті Митрополита Андрея, який свого часу написав:  «Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність».

Але… «Була б одна правда, якби не було іншої…». Націоналісти, – що прикро, копіюють не ліпші зразки партій-покручів, технологічних проектів, створених під особи задля поділу країни, бізнесу тощо. Від того й їхні чвари, бо найменший компроміс вони трактують за ймовірну втрату симпатиків. Поза цим вони досі не зрозуміли, що скочуються на маргінес, поступаючись місцем то вправнішим опонентам, а то й просто патріотам, яким дорога Україна, а не спекуляції на її імені.

Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru