По законам военного времени: расстрел

Автор: Ольга Богомолець. Джерело: Новое время

Думаете, мир спрятан в сундуке с нашим оборонным бюджетом? Все более выгодным делом для некоторых становится война. А закона о военной экономике, запрещающего прибыли в оборонной отрасли и фронтовом обеспечении в военное время – нет. Да и реальных реформ в МО и МВД пока никто не увидел, как, собственно говоря, и конкретной чистки кадров. Где военно-экономические законы, в которых по условиям военного времени должны быть предусмотрены пожизненное заключение или расстрел для тех, кто посягнет на обороноспособность страны, засунув руку в карман армии, посылая безусых ребят в котлы вдоль мнимой границы - без аптечек, без жетонов, без систем защиты? Кто будет выступать гарантом их прав, если сегодня у них нет нормальных выплат, довольствия, льгот, социального обеспечения их семей?

Далі: тут

Ілюстрація: firtka.if.ua

Коротке есе про манірність

Є кілька проблем, які, власне, серед цивілізованого люду аж ніяк не стосуються політики, а в наших містечкових реаліях перетворюються на своєрідні „фішки”, варті не те що уваги, але й гіпертрофованого громадського інтересу. Галичина, через обставини, мабуть, від неї незалежні, має ходити поміж краплями осіннього дощу, оскільки перед нею завжди бовваніє перспектива укотре стати полігоном для певних, не надто вишуканих технологій. 

З цього погляду не дивними виглядають асоціації, логічний (алогічний?) ланцюг яких незмінно впирається у совкове трактування регіону, тиражоване досі не тільки „добросусідськими телеканалами”, не тільки прожоване тамтешніми ж „філософами”, а й „великоукраїнськими”, здебільшого донецько-слобожанськими адептами нафталінових ідей.
Добра звістка з Франківщини, де спромоглися нарешті відкрити спільний меморіал і поховати на одному „гектарі” українських партизанів і воїнів червоної армії, обов’язково має бути спотвореною синхронами невдоволених – глухих маргіналів, які й стосунку до порядної справи не мають.
Годі прикладів, бо, направду, шкода часу. Однак стиль подачі оцих, з дозволу сказати, знахідок вартує ретельнішої оцінки, оскільки відзначається, на перший погляд, невластивою для агресивних медій гламурністю і, я б сказав, манірністю. Така собі зневажлива зверхність, мовляв, що візьмеш із зациклених на ідеї-фікс галичан? А ще спроби запаралелити справді дещо оскомне акцентування тутешньої інтелігенції на своїй причетності до Європи із часто надуманими елементами „європейського космополітизму”. Ось – терпимий понад міру Старий світ, а ось – кваснопатріотична Галичина, з її ксенофобією та задавненими комплексами.
Не скажу, що такий погляд цілком позбавлений підстав. Є ситуації, коли щось заважає нам зважитися на стрибок, аби побачити світ довкола нашого паркану. Іноді нам видається, що мотивації, які визріли у наших мізках, є не те що прийнятними, але обов’язковими для усіх; хробачок месіанства – він не гризе душу, а навпаки – здіймає її на невиправдано далекі висоти. Ярослав Грицак в одному зі своїх інтерв’ю дуже конкретно зауважив цю рису на прикладі культурного простору: Вся ж історія Львова - це безперервна спроба одної панівної культури (німецької, польської, радянської) здомінувати міський простір і відтиснути інших на периферію до статусу "етнічного ґетто"... Думаю, що це значною мірою тупикова лінія розвитку”.
Однак мушу зауважити, що толерантне (у жодному випадку – не манірне) ставлення до думок інших у доконечній мірі передбачає адекватність цих інших. Бо інакше матимемо або діалог глухого з німим, або ж монолог сильнішого. Якщо ж такої взаємності не подибуємо. Принаймні, зараз, то це аж ніяк не означає, що мусимо замкнутися у власній резервації і діяти абияк, лише б у піку тим, хто артикулює інші думки. Бо вибори минули, зрештою, їх буде ще багато, а нам доведеться жити і в спокійніші часи, коли пристрасті відійдуть на другий чи надцятий план, натомість звільнивши місце для значно важливішого.
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru 

Бездарная карикатура на Советский Союз

Автор: Владіслав Інозємцев. Джерело: Московский комсомолец

Россия сегодня выглядит противоположностью не только СССР, но отчасти даже Российской империи. В ее основу положена идея «русского мира», по своей сути националистическая и обособленческая. Можно сколько угодно говорить о нашем «гуманизме», о том, что мы несем в мир идеалы «соборности», «общинности» и коллективизма — но это не отрицает основного момента: того, что Россия сегодня по сути признала, что не порождает (и, вероятно, не может порождать) симпатий за пределами территории расселения представителей своей титульной нации. «Русский мир» — это явный шаг назад не только от советской универсалистской идеологии, но даже от разделявшейся многими русскими мыслителями и политиками XIX века концепции панславизма, которая пыталась найти выход за пределы узкого мирка, ограниченного собственно «русскостью».

Далі: тут

Ілюстрація: Алєксєй Мєрінов

Теракт в Charlie Hebdo і українське питання

Автор: Петро Гладієвський. Джерело: zbruc

…складається враження, що хтось успішно провів операцію «Відволікання від України». Але це – не єдиний і не головний наслідок паризького теракту. Варто зазначити, що журнал Charlie Hebdo є прокомуністичним, багато його співробітників були членами або симпатиками Компартії Франції. Партії, котра, як відомо була традиційно близька до Кремля й отримувала від нього фінансування.

На політичній мапі країни прихильники ідеології Маркса-Леніна вже давно зійшли на марґінес, свої найкращі роки з мільйонами прихильників  вони вже давно пережили. Але тепер у них з’явився шанс відродитися завдяки 12 смертям. А це значить, що у Франції може набрати сили партія, котра прихильно ставиться до Путіна й негативно – до антиросійських санкцій.  

Далі: тут

На фото: Марш мільйонів у Парижі 11.01.2015. Ілюстрація: dpa

Крымчей? Еще крымчей?

Автор: Єфім Фіштейн. Джерело: Радио Свобода

Беда в том, что путинская гордость военной добычей – это из нужды добродетель. Он якобы гордится, а на душе скребут кошки. Любой врач вам скажет, что розовые щеки у чахоточного – это не здоровый цвет лица, а признак наступающей агонии. Сегодня позорище военной авантюры очевидно всем, кроме того, кто, по его же признанию, несет за все личную ответственность. Хотя какая же ответственность, если он отказывается за что-либо отвечать лично?

Далі: тут

Ілюстрація: nasha-canada.livejournal.com

Франция начинает понимать, какая поддержка нужна Украине

Автор: Анрі Бернар Леві. Джерело: Новое время

Недавно я прочитал статью, в которой было процитировано заявление лидера Донецкой народной республики Захарченко. Этот бандит говорит, по сути: «Моя армия уже способна не только защищать, но и атаковать».

Перед лицом этого, перед лицом этой перемены дискурса, а, может, и масштаба, слов и красивых деклараций уже недостаточно.

Далі: тут

Ілюстрація: mediamax.am

У Брюсселі через погрози евакуювали редакцію газети Le Soir

Джерело: Укрінформ

невідома особа зателефонувала до редакції і, використовуючи вульгарну лексику, заявила, що висвітлення подій навколо розстрілу у редакції французького видання Charlie Hebdo «підживлює крайніх правих».

Разом із колективом Le Soir були евакуйовані співробітники інших популярних бельгійських видань, які розташовані у цій будівлі у центрі Брюсселя.

Далі: тут

Ілюстрація: vandaag.be

Горбачов, Єльцин і наші ілюзії

Автор: Ігор Лосєв. Джерело: День

Сьогодні, справедливо лаючи Путіна, у нас чомусь протиставляють йому Єльцина як такого собі ліберального лідера і мало не українофіла, геть забуваючи, що саме Єльцин покликав до влади Путіна з великого кола претендентів на владну спадщину. Єльцин відкинув Черномирдіна (а це, напевно, був би найкращий вибір для РФ з усіх можливих), відкинув інтелігентного Кириєнка, відкинув поміркованого Стєпашина й обрав Путіна

Далі: тут

Ілюстрація: theguardian.com

Bild am Sonntag: Європі можуть загрожувати нові теракти

Джерело: Німецька хвиля

Теракти в Парижі можуть бути лише початком хвилі атак по всій Європі. За інформацією видання Bild am Sonntag, співробітникам Агентства з національної безпеки США (NSA) вдалося розшифрувати окремі розмови між лідерами угруповання "Ісламська держава". Відповідно до них, до Європи прямують підготовані бойовики-терористи, зокрема, замасковані під біженців. Відповідно до отриманої уже після нападу на Charlie Hebdo інформації, Париж є передвісником цілої серії терактів у інших європейських столицях, зокрема Римі, пише видання у неділю, 11 січня.

Далі: тут

Ілюстрація: ukr.segodnya.ua

Альянс государства и дикаря

Философ Михаил Рыклин – об "оскорблении чувств верующих", технологиях КГБ и идеологии государственного цинизма

Автор: Дмітрій Волчєк. Джерело: Радио Свобода

Сердцевиной этой идеологии является цинизм, то есть правящие чекисты привили народу эти правила циничного отношения ко всему. Сейчас этим цинизмом владеет огромное количество людей, что показывает и Крым. Конечно, никакой большой идеологии за путинизмом не стоит. Заметьте, он сейчас преследует и очень жестких националистов, которые по-своему понимают, как надо отвоевывать «русский мир». Одновременно и с либералами борются. То есть идеологии нет. Чекисты не так воспитаны, им не нужна идеология, им главное, чтобы все было подконтрольно

Далі: тут

Ілюстрація: svoboda.org

Солон и равнодушные

Автор: Віталій Портников. Джерело: espreso.tv

Солон принял решение лишать гражданских прав лиц, которые не проявили интереса к общественной жизни – то есть, обыкновенных безвредных обывателей. Плутарх объяснял этот закон Солона желанием правителя, чтобы каждый гражданин “сейчас же встал на сторону партии, защищающей доброе, правое дело, делил с нею опасности, помогал ей, а не дожидался без всякого риска, кто победит”.

Далі: тут

Ілюстрація: uk.wikipedia.org

Колонка №8

Автор: Грігорій Рєвзін. Джерело: Эхо Москвы

Три дня мучился некоторым несовпадением мыслей с моими либеральными друзьями. Но теперь, когда Шариф и Саид Куаши благополучно застрелены, я позволю сказать несколько слов. Мне кажется, мы не правильно трактуем трагедию в Париже как атаку исламистов на священный европейский принцип свободы слова.

Я никоим образом не оправдываю убийц, не хочу сказать, что карикатуристы сами нарвались и т.д. Местные верующие так часто оскорбляют мой мозг, что я вовсе не против, если кто-то оскорбляет их чувства. Я о другом хочу сказать. Мне кажется неверным считать журнал "Шарли Эбдо" выражением свободы слова. Если мы делаем это, то оказывается, что свобода слова нужна для того, чтобы производить бессмысленные непристойности.

Далі: тут

Ілюстрація: charlie hebdo

Від еротики до нецензурщини – «свобода слова» в «ЛНР»

Автор: Андрій Діхтяренко. Джерело: Радіо Свобода

Луганські бойовики занепокоїлися станом інформаційної політики у так званій «республіці». Напередодні Нового року опублікований «Закон про засоби масової інформації», в якому місцеві «законотворці», зокрема, запровадили положення про «неприпустимість зловживання свободою масової інформації» та розробили окрему статтю, що присвячена «експлуатації інтересу до сексу».

Далі: тут

На фото: Ірина Філатова, яка була першим так званим «міністром культури» угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним. Ілюстрація: соціальні мережі

Фарисеи, террористы и свобода слова

Автор: Ігорь Яковєнко. Джерело: каспаров.ru

Путинский режим также как исламские террористы бдительно стоит на защите религиозных чувств от угрозы оскорбления. Доводы разума бессильны объяснить и тем и другим абсурдность и внеправовой характер этой формулы: "оскорбление религиозных чувств". Кто и что является критерием "оскорбленных чувств"? Чувства, например, Рамзана Кадырова оскорбляет по его словам вид женских волос, неприкрытых платком. Пора вводить обязательное ношение платков? 

Далі: тут

Ілюстрація: argumentua.com

Ретроспективний погляд із 2014-го в 1989-й

Автор: Леонідас Донскіс. Джерело: Український тиждень

10–20 років тому до європейського клубу могла потрапити лише країна, що надала докази власної демократичності. Важливе значення мали деякі цінності й зобов’язання. Тепер ми, певно, вступаємо в нову епоху світової політики: головне – це фінансова дисципліна, вигідність країни для фінансового союзу та її економічна поведінка. Колись східноєвропейці щиро вірили, що верховенство права, готовність до демократії та дотримання прав людини – це перепустка до «райського» Заходу, ключ до його уваги, поваги й навіть безпеки.
Боюся, зараз ми втрачаємо це

Далі: тут

Ілюстрація: news.trk.net.ua

Складнощі перекладу?

Німецький канал опублікував повну версію спотвореного російськими політиками і ЗМІ інтерв'ю Яценюка

Джерело: УНІАН

"Російська військова агресія проти України - це посягання на світовий порядок, і це посягання на європейську безпеку. Ми добре з вами пам'ятаємо радянську invasion як в Україну, так і в тому числі - в Німеччину. Цього треба уникнути. І нікому не дозволено переписувати результати Другої світової війни, що намагається зробити президент Росії пан Путін".
Далі: тут

Ілюстрація: gazeta.lviv.ua

Чому боїмося автократії

Передвиборча істерія насамперед, а відтак і традиційно довгий „підрахунок голосів”, нагальні потреби оборони притрусили листям забуття деякі приземленіші проблеми, які у час затишшя постають перед пересічним мешканцем у всій своїй „красі”. Це, однак, не означає, що вони зникли, вивітрилися або ж пішли із димом виборчих пристрастей. Обивательські фобії – пожива для політтехнологів, які починають гру на рівні підсвідомості маргінесу, підкидаючи туди дрібку невеселих думок про завтрашній день.

Серед схожих технологій – „створення” перспективи авторитарної влади, яка обов’язково почне наступ на свободи та вольності, пригнобить інакодумство, вишикує всіх на свій штиб. Такі закиди лунають у город президента, який, кажуть, отримав більшість, і почне ламати країну через коліно.
Але... Хтось із знаних письменників дуже метафористично змалював стан жінки, яка втратила заможного чоловіка. Втираючи сльози, волаючи від жалю за померлим, вона, – каже нам автор, – по суті шкодує себе, бідолашну. Залишену на поталу долі, самотню, а, може, й не надто забезпечену.
Кожне порівняння кульгає, висловлене – далебі, на обидві ноги. Але, як це не парадоксально, дуже скидається на лякалки українських політиків про засилля тоталітаризму. Так, ми боїмося втратити ті здобутки свободи, які неймовірними зусиллями лягли до тайстри демократичних цінностей молодої держави. Попри те, часто розуміємо демократію як вседозволеність, як нагоду користати законом на свій розсуд. І, до слова, робимо це без остраху бути покараним, у всякому випадку, розраховуючи на те, що минеться, „залатвиться” через знайомих, посередництвом шепнутого слівця або ж чудодійного конверта з хабарем. Так чинить майже сто відсотків, так діє влада, так беруть з неї приклад посполиті.
Тому коли хтось починає казати про потребу „диктатури закону”, ми внутрішньо мобілізуємося проти такого повороту подій. Бо сприймаємо його за наразі ще примарну, але загрозу усталеному плинові речей, яка здатна зруйнувати комфорт і невимушеність полагодження наших особистих проблем. Коли хтось починає натякати, що, мовляв, варто було б навести у країні лад з виконанням чинної Конституції, ми обираємо інший шлях – ліпше напишемо нову, а вже відтак почнемо дотримуватися її літери й духу. Напишемо, ясна річ, врахувавши свої потреби й запити.
Ось і зараз, коли пишу ці рядки, мимомволі міркую над тим, що попросив мене знайомий. У нього боргів за „комуналку”, мов реп’яхів на кожусі, хоча заробляє, як на наш час, не надто зле. Але замість того, аби піти до жеку і спробувати щось робити, він набирає мій мобільний і питає, чи, бува, я не маю когось знайомого, аби „допоміг”. Що порадите: пособити товаришу?
Ігор Гулик. Ілюстрація: rossiarusskie.biz