Тарифні,
кредитні протестувальники наразі – це лише верхівка айсберга
Нині Україна переймається тарифними проблемами, переймається іноді так, що
чутно на всю державу. Акції, шини, голодування… І проблема навіть не у
специфічності, як на вітчизняні стандарти таких акцій, бо їдкий дим від паленої
гуми доймає навіть найбайдужіших перехожих, проблема – не у десяткові
арештантів. Чи не уперше маємо справу з братією, яка відверто і недвозначно
скандує: „Убий буржуя!”.
Досі ми стежили за різного роду радикалами дещо зверхньо і навіть схвально.
Неординарність, навіть екстравагантність їхніх вчинків додавала елемент
екстриму до нашого флегматичного споглядання владних борсань. Але коли цього
екстриму, – справжнього, а не вигаданого кріейторами маргіналів, – підкинула ще
й криза, коли перед конкретним обивателем цілком непристойно забовваніла
перспектива безробіття, злиднів, коли у свідомості того ж таки „маленького
українця” зринули спогади про катастрофу 90-х, – саме тепер ми почули знайоме
до болю: „Убий буржуя!”.
Цікаво, що публіка, яка вигукує ці гасла, абсолютно не схожа на ту, котра
ворохобила Україну з Майдану. Намети, багатобарвні прапори, вогнища і вимога
справедливості. Зовнішні атрибути майже ідентичні.
Однак... Справедливість кожен розуміє на свій штиб. Зрештою, великий
відсоток Майдану складали якраз ті, кого нині закликають „убити” столичні
протестувальники. Адже для маргінала, викинутого на узбіччя процесу, „буржуй” –
поняття надто широке: це і власник гігантської корпорації, і приватний
підприємець, який тримає хлібний кіоск у спальному районі свого потенційного
„убивці”. Для палія автошин – „буржуй” – людина діяльна, а, отже, неприйнятна,
взагалі небезпечна. Вона несе у собі ризик необхідності праці, а це –
незрозуміло і навіть дико для того, хто звик почувати себе захищеним за кошт
інших.
Але тарифні, кредитні протестувальники наразі – це лише верхівка айсберга.
Їх може переслідувати МВС, цікавитися ними СБУ, однак, якщо пильніше
придивитися до процесу, то можна з подивом зауважити, як елементи радикальності
щоденно вбиваються у мізки українських громадян голосами найвищих посадових
осіб. „Багаті змушені поділитися...”, „олігархи мусять угамувати непомірні
апетити...”, „ми змусимо їх дбати про незахищених...”. Соціалізм квітне у полум’яних
промовах владних популістів. Доки він дістанеться „низів”, його благі гасла
трансформуються у специфічну філософію, яка ще кілька десятиліть тому втілилася
у большевизмі.
Мабуть, не варто нагадувати, що тоді заклик „убий!” не обмежився конкретним
соціальним прошарком. „Буржуї” впали першими і, мабуть, їм таки поталанило, бо
вже не бачили того, що було далі...
Ігор Гулик.
Ілюстрація: Павел Кучинскі
