Пошуки
винних – ось мотив, який у час безвиході загрожує перетворитися у тотальну
недугу мізків, спровокувати натовп на агресію проти всіх і вся
Притча во язицех – тотальна криза – що далі, то більше скидається на
кризу мізків. У пошуках виходу із глухого кута тисячі осіб зважуються на
неадекватні вчинки, а світові медіа розносять поголос про це як докази
непередбачуваності людської психіки.
Недавно Америку потрусив нечуваний досі випадок – 88-річний ветеран Другої
світової війни Джеймс фон Брунн, колишній капітан торпедного катера, а тепер
художник-невдаха, розстріляв охоронця Музею Голокосту Стівена Тайрона Джовнса.
З’ясувалося, що убивця, – наголосимо: активний антифашист у минулому, був
активістом расистського руху, проповідував симпатії до Гітлера, звинувативши,
однак, нацистського лідера у недостатній ретельності з полагодженням
„єврейського питання”. Жертвою Брунна став афро-американець, який жодним чином
не завинив ані перед збоченськими уподобаннями свого ката, ба більше, – був
нащадком тих, кого в Америці ще донедавна вважали другосортною расою.
Пошуки винних – ось мотив, який у час безвиході загрожує перетворитися у
тотальну недугу мізків, спровокувати натовп на агресію проти всіх і вся. Він
додає аргументів окремим середовищам, які у „мирному контексті” перебувають у
глибокому маргінесі, вихлюпує їх, мов шумовиння, на високі сходинки рейтингів
людської опінії, надає їм ваги серед так званої „еліти”. Адже найлегше
переконати зневіреного у завтрашньому дні безробітного чи бездомного у тому, що
головними винуватцями його кривд є абстрактна „влада”, „нетутешні”, „інородці”,
„світове жидомасонство”, „москалі” чи „гамерика”. Адепти таких „специфічних”
мотивів, зазвичай, залишаються безкарними, позаяк спільноті, заклопотаній
нестатками, вирішенням форс-мажорних проблем, ніколи реагувати на чергові
„невинні бздури”, однак для протестантів-індивідів, чия психіка стала „творчим
казаном” для розвитку схожих ідей, вони часто завершуються доволі конкретно.
Студент, який з відчаю перед несплатою за навчання береться за пограбування
банку, двоє невідомих, теж, мабуть, не з розкошів, влаштовують вибухи і
калічать цілкомневинних людей під час спроби забрати касу, – це не просто факти
кримінальної хроніки. Це – симптоми відчаю, які наразі шокують обивателя, але,
якщо так триватиме й надалі, стануть звичними фрагментами його побуту.
Найгірше, що „владі” іноді на руку схожі інциденти. Вони, принаймні,
затуманюють мізки загалу дурманом „екзотики”, стають темами для сімейних бесід,
розмов за кавою, у громадському транспорті. Натомість розум, звільнений від
негативу повсякдення, міг би попрацювати над іншим: з’ясуванням справжніх причин
нинішнього стану. І його висновки були б, вочевидь, не на користь владоможцям.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Fb
