Погодьтеся, у голові не вкладається синхронність риторики "найвидатнішого лідера" країни, яка ось уже вісім років є жертвою чужинської агресії, і заяв, що лунають з-за "порєбріка", звідки прийшов ворог. Але насправді це так.
Особливо рельєфно ця синхронність виявилася у недавньому "відосіку"-зверненні Зеленського, у якому він закликав українців "не панікувати": "Зараз єдиний привід для паніки, якщо ми після восьми років війни будемо досі піддаватися паніці, знімати з рахунків гроші, знімати все з полиць, скидати знайомим і друзям фейки й страшилки..." Мовляв, не переймайтеся, все йтиме звичним трибом, - весна прийде, Великдень, шашлики… Такий собі "джентльменський набір" обивателя, зануреного у щорічний кругообіг подій і явищ, людини, яка навіть не ставить собі запитань про світ, в якому живе.
Цю деталь активно підкреслюють медіаадепти Зе-команди, намагаючись в анонімних Telegram-каналах розповідати про "Велике будівництво", "реформи", усіляку всячину, лише не про війну. Незалежні ж експерти прямо вказують, що "заспокійливою колисковою для кота" Зеленський намагався не стільки обнадіяти власний електорат перспективами "закінчення війни" чи зміцнення обороноздатності країни, а… перебити посмак після провалу операції "Арештуй Порошенка".
Такі висновки, звісно, мають певні підстави, якби не враховувати інше. Зеленський намагається перекричати на диво злагоджений хор американських та європейських ЗМІ, які не втомлюються публікувати супутникові світлини концентрації російської армади уздовж кордонів України. І не обмежуються ілюстраціями, а вже відверто натякають на сумнівність "зв'язків" української верхівки зі спецслужбами Росії. Зовсім недавно в американській пресі з'явилася інформація про те, що інструктори ЦРУ дуже утаємничено вишколюють окремі наші підрозділи, оскільки зважають на "широку мережу агентури противника". А Зеленський, тим часом невдало жартує з державним секретарем США Ентоні Блінкеном, який алярмово летить до Києва, аби, слід думати, урезонити "стратегічного партнера", відкрити йому очі на реальність. Мовляв, "розвідка у вас прекрасна, але ви далеко за океаном, а ми тут, на місці. Думаю, деякі речі ми знаємо трішки глибше про свою державу". Блінкен у відповідь кинув жорстку фразу: "Останнє, що вам потрібно - ще один відвідувач", натякаючи, мабуть, на Путіна…
Але, видається, Владімір Владіміровіч не має нагальної потреби віч-на-віч спілкуватися із Зеленським. Навіщо, коли "миролюбні" та "заспокійливі" "відосіки" господаря Банкової дивно синхронізуються із заявами речників Кремля. Той же Дмітрій Пєсков не втомлюється повторювати, що "Росія ніколи першою не нападає", і відбрикується від цікавих закордонних журналістів звичною фразою: стотисячне військо біля кордонів України рейдує суверенною територією і може робити там, що заманеться. Ба більше, - Москва вважає, що заяви про "російську загрозу" Захід використовує як привід для просування НАТО – цього жупела у сучасній гібридній війні, якого чомусь досі російські стратеги не помічали поблизу своїх кордонів, зокрема у Балтиці.
Як свідчить свіже опитування більш-менш незалежного російського "Левада-центру", 75 відсотків росіян не виключають, що напруженість на кордонах двох буцімто "братерських" країн може перерости у повномасштабну війну.
Вони готові. А Зеленський? Зеленський, як написала журналістка Лариса Волошина про "відосік" президента, "досі вірить Путіну. Тому моя відповідь на питання: "Що це було?" така: "Це була відповідь російського президента на запитання про можливий напад на Україну у виконанні артиста самодіяльності".
Мовби пробуючи "змазати" неприємний присмак від "заспокійливого", Зеленський ні сіло ні впало заявив, що Росія може окупувати Харків. Причому, знову "у молоко". Як пояснюють військові фахівці, той напрямок є найзахищенішим, у порівнянні з іншими ділянками ймовірного фронту.
І ще одна деталь. Дарма Зеленський пов'язує споживацький ажіотаж довкола харчів першої необхідності ("гречка і сірники" у його трактуванні) з очікуванням війни. Радше це тривожний симптом економічних експериментів, якими Зе!команда намагається алярмово прикрити власну недолугість і невігластво. Заяви про запровадження "продуктових карток" навряд чи заспокоять обивателя "кінця епохи бідності", а "державне регулювання цін" тільки роздратувало виробників і торговців. Вже кілька мереж заявили: якщо таке трапиться, вони просто не викладатимуть на прилавки товари з "державного переліку". І таке станеться через катастрофічну прірву між тарифами на енергоносії та купівельною спроможністю населення. Дарма радник Офісу президента Тимофій Милованов намагається перекласти відповідальність на Путіна, мовляв, той "тактично допомагає" розкручуванню інфляційної спіралі. До 2019 року країна воювала з Путіним і тримала планку тарифів. Просто біля керма була команда, яка вміла і знала, що та як робити. І не співала з голосу агресора.
Ілюстрація з відкритих джерел
