Знову на календарі Різдво. У такі миті ми перебуваємо у стаєнці, біля ясел з Божим немовлям, - де б не ми були фізично, - куди нас запрошують біблійні пастушки, і про яку згадав у цьогорічному Різдвяному посланні блаженніший Святослав: "Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об'явив нам" (Лк. 2, 15).
Для
мене особисто постійною дилемою Різдва є затишна й пастельна атмосфера вертепу,
де народився Христос, і гіркий шлях, який випав Йому на цій грішній землі.
Шлях, наперед визначений пророками, сповнений тернів, сумнівів, переслідувань і
постійного болісного вибору. Шлях, що врешті-решт завершився муками на Голгофі.
І не лише через те, що так трапилося "згідно з Писанням".
Зазвичай
у передріздвяних клопотах і цейтноті ми забуваємо, що народжений в убогих
яслах, всипаних однак коштовними дарами Трьох Царів, відтак тридцять років йшов
до усвідомлення і проповідування нового вибору для всіх. Вибору, названого
Новим заповітом. На противагу старим і, здавалося б, випробуваним правилам
співжиття. Утім непридатним для людськості, для її майбутнього, для нормального
життя і за великим рахунком виживання. Бо не можна постійно бути у страху та
переживаннях, будувати стосунки за принципом "око за око", тримати за
пазухою камінь для ближнього, живитися недовірою та підозрами. Бо людина –
творіння Боже, мусить ходити випрямившись, бути вільною і самодостатньою,
водночас – відповідальною за свої вчинки і за свій вибір.
Новий,
геть інший шлях пропонує кожному з нас народжене понад дві тисячі років тому
"світло від світла". Воно запалює у людських душах маленькі вогники
великого світла Божої любові, милосердя і людяності. Інша річ, що свічечка ота
теж потребує жертви. Невеликої, проте не для кожного прийнятної і зрозумілої.
Інша річ, що той скромний вогник може не втриматися перед несамовитими вітрами
пристрастей, злоби й нечесності, перед спокусою вивищення або ж примусом
приниження, перед несосвітенними ілюзіями чи безглуздям вседозволеності і
фата-морганою всесилля. Інша річ, що не кожному під силу відповідальність
вибору: хтось кидається стрімголов за ласим, однак сумнівним, а хтось опускає
руки, здавшись, як кажуть, на волю Божу. Однак Богочоловік, народжений на санях
чи у яслах, навряд чи схвалив би інфантилізм і безпорадність, оскільки Він
свого часу також обирав між суєтою суєт і вічністю. І саме через Його вибір
кожен з нас досі прямує до свого, особистого Вифлеєму. Щодня, щогодини, кожним
вчинком чи бездіянням, кожним порухом душі чи її байдужістю, кожним виявом
довіри чи навпаки.
Тому
з погляду вічності неважливо, що вигукуватиме натовп услід нам:
"Осанна" чи "Розіпни!..". Це вже було… Так волали Цареві
чи, якщо бажаєте, назаретському теслі. "Не сумуй надмірно, - казав святий Августин,
- один з розіп'ятих розбійників був спасенним. Не тішся надмірно, - інший
розіп'ятий розбійник був проклятим".
Важливо,
що наш, як і Його, Ісусів, шлях розпочався з Вифлеєму, куди нас запросив Той,
хто своїм народженням, а згодом – і жертвою, змінив цей світ до невпізнання.
Поклавши у його підмурок наріжні камені Любові, Добра і Милосердя. Спорудивши у
кожній душі її Вифлеєм, її Єрусалим та її Голгофу. Давши нам внутрішній голос,
який втримує нас серед цього несправедливого, жорстокого і водночас такого
крихкого, тендітного світу. Голос, який може бути найвитонченішим катом, рівно
ж як лікарем для недужого.
Напередодні
Різдва Христового бажаю кожному з вас, наші дорогі читачі, прислухатися до
цього тихого голосу і почути у ньому поклик до Вифлеєму. Хай свята будуть для
вас затишними і погідними, хай новонароджене Дитя Боже дарує вашим родинам
віру, надію та любов. Хай над кожною оселею засяє Вифлеємська зірка, і її
світло не згасає над нами ніколи.
Христос
Рождається! Славімо Його!
Ілюстрація: Остап Лозинський. Сьогодні не стало цього незбагненного і великого художника. R.I.P