Смерть
країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої
своїм відчайдушним хамством
Тішимо себе ілюзією, що війна та криза – невічні, що вони зникнуть, розтане,
випаруються з першими променями літнього сонця. У крайньому випадку, дивимося
на рік уперед: з початком 2016-го всі наші негаразди виглядатимуть смішними й
жалюгідними.
Поміж тим, поведінка багатьох знакових постатей вітчизняного політикуму
саме в умовах кризи дає підстави для значно похмуріших прогнозів. Світова
практика, досвід останніх криз та воєн нічого не навчили доморощених
провідників, і вони, наперекір здоровому глузду, продовжують вибудовувати перед
зневіреним народом піщані замки.
Річ у тім, що народові у скрутні часи варто казати правду, аби не
прокинутися якось уранці від брязкоту розбитих шибок і революційних вигуків
юрби. Томас Ворд описував такі прогнози дещо апокаліптично: „Смерть країни – як
це парадоксально не звучить – починається не зі смерті народу, що тягне цю
країну, як баржу широкою рікою... Смерть країни починається з брехні, яскравої
і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством”.
Мені видається, що саме скрута мала б змусити наших державців до правди.
Може, вони бояться, що їхні симпатики вжахнуться реалій, відсахнуться від
політичних сил, яких досі вважали конструктивними? Але варто усвідомити, що
криза – на те й криза, що не зволікатиме з наслідками: у такі часи усе
утаємничене досить швидко виринає на поверхню, і поставши перед лицем смерті
країни, не матимемо часу для „розкрутки” чергової піар-кампанії. До того ж,
політикам не варто обманюватися: результати соціологічних зрізів громадської
думки вже давно свідчать про негативний крен у бік остороги до всього і вся, –
залишилися лише хіба церква і родина, яким ще ймуть віри.
Найгірше, що у тотальній навалі брехні та піару тонуть здорові думки та ініціативи
– вони просто відкидаються, девальвуються стрімкіше за гривню. Все, як у казці
про хлопчика, що лякав односельців вовками...
Ми кажемо про потребу нової еліти, нових ідей, а як відрізнити їх від
банального самовихваляння чи прагнення заробити політичні бонуси? Та й чи чутно
голос невідомих „рятівників” нації, позбавлених доступу до телеканалів, газет,
не підкріплених грошовими ін’єкціями залаштункових олігархів?
Ми хочемо суспільного очищення, і нам пропонують розмаїті рецепти такого
катарсису: від анархії до „сильної руки”. Усе в „яскравих та квітчастих”
обгортках, усе – зі стовідсотковою гарантією. Але прискіпливіше гляньмо на тих,
хто озвучує ці пропозиції, чи не зауважимо, бува, знайомих персонажів?
Переформатувавшись (перефарбувавщись?) у блоки та різнобарвні рухи, вони
виконуватимуть волю тих же господарів-грошодавців, знову годуватимуть
обіцянками, а відтак – не виконавши їх, спишуть все на наше з вами розчарування
та нездатність до змін.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: caesarion.ru
