У Пріґожіна підгорає, у Зе! – димить

"Кухар Путіна" і за сумісництвом – власник російської приватної військової фірми "Ваґнер" Євґєній Пріґожін – заварив гірку кашу. І не тільки для себе особисто: ФБР оголосило його персону у розшук. Ковтати це гливке їдло доведеться, мабуть, і дуже впливовим українським чиновникам, якщо не самому "найвидатнішому лідерові".

І тепер, як на мене, виринув на поверхню ще один мотив Зеленського, який спонукав його в авральному порядку стати "ура-патріотом" і "русофобом". Йдеться про санкції проти Тараса Козака, Віктора Медведчука, їхніх дружин та відверто антиукраїнських пропагандистських телеканалів, які досі безкарно транслювали у мізки наших співгромадян відверто прокремлівську туфту. Я вже писав, що Зе! сподівався через рішення РНБО і нагінки на агентів Кремля з ОПЗЖ отримати певні електоральні бонуси, збити високі рейтинги партії кума Путіна і розчистити собі певну частину виборчого поля на Сході та Півдні країни. "Лідер" знайшов собі у підручні відомого політеквілібриста Сергія Льовочкіна, який і став "засланим козачком" у лавах "опозиціонерів", розколовши їх, посіявши смуту і роздрай. Ба більше, указом, який увів у дію резонансне рішення РНБО, вчорашній актор розважального жанру планував розсварити й демократичних опонентів. Мовляв, гляньте, як Зеленський одним розчерком пера розправився з "п'ятою колоною". Дивіться, який він суперпатріот!

Але після того, як ФБР всерйоз взялася за Пріґожіна і має намір переслідувати фінансиста і "кулінара" брудних справ по всьому світу, виникають серйозні підозри на предмет того, що Банкова затіяла історію із санкціями з далекогляднішою, аніж виборча, історією. Мабуть, Єрмаку та Зеленському розходилося на маніпуляції, коли за антимедведчуківським туманом, спробували перемкнути суспільну увагу із задавненої історії, яка трапилася минулорічного серпня у Києві. Йдеться про один телефонний дзвінок з ОПУ, який пролунав після надсекретної наради, на якій мали б бути розставлені всі крапки над "і" в безпрецедентній і довготривалій операції українських спецслужб та міжнародних партнерів (зокрема, США і Туреччини). Операції, у висліді якої група пріґожінських головорозів (серед яких були й ті, що воювали на Донбасі) мала б сісти в українську в'язницю. Саме той дзвінок з Києва до Москви зірвав зусилля вітчизняних контррозвідників, пустив в унітаз купу державних грошей і серйозно підірвав довіру до нашого ГРУ і політичного керівництва з боку Заходу. Це був відвертий акт державної зради, який вирішили зам'яти, затерти у суспільній пам'яті пустопорожніми заявами, закамуфлювати патріотичними жестами. У всякому випадку, оперативно позбулися надто говірких причетних, серед яких начальника Головного розвідувального управління Міністерства оборони генерал-полковника Василя Бурбу та ще низки його колег-офіцерів. Їх просто звільнили з роботи…

Але ж такого "шила" у мішку не втаїти. За справу взялися слідчі ДБР і Генпрокуратури, і, підозрюю, результати їхньої роботи виявилися не надто втішними для головних фігурантів. Бо і екс-начальник ГУР, і його друзі по нещастю у своїх показах підтвердили факт "зливу" росіянам результатів наради 24 липня 2020 року. А також, ймовірно, назвали імена ймовірних "щурів".

Зацікавлення американців Пріґожіним та його "солдатами удачі" лише посилило тривогу на Печерських пагорбах. Тим паче, що ось-ось, у березні на платформі Netflix з'явиться перша частина розслідування відомої журналістської спільноти Bellingcat про цей безпрецедентний навіть у світових масштабах шпигунський скандал. І Зеленському, а особливо його першому канцеляристу, доведеться відповісти на чимало дошкульних запитань. Сподіваюся, не лише з боку політичних опонентів чи пересічних громадян, але й людей, уповноважених на слідчі дії.

Кажуть, що Андрій Єрмак особисто телефонував авторові фільму про "ваґнерґейт" Христо Ґрозєву. Але, як стверджує журналіст Юрій Бутусов, цікаве інше. Акурат у день, коли ФБР оголосило Пріґожіна у розшук, президент Зеленський своїм особистим розпорядженням виселив ексначальника ГУР генерал-полковника Бурбу зі службового помешкання у Кончі-Заспі. Колишній найвищий український розвідник залишився без належної для його статусу носія державних таємниць охорони. Зважте, в країні, яка, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова, "нашпигована російською агентурою". Такою була дріб'язкова помста колишнього кварталівця досвідченому офіцеру за те, що Бурба не відмовився від інтерв'ю для Bellingcat, не купився на обіцянки Банкової стати послом в Австралії в обмін за мовчанку і лояльність до Зе!..

Тому ця історія – явно не збіг обставин. А дешеві трюки з ерзацсанкціями проти кума Путіна, які, зрештою, упевнений, будуть з портновською впертістю і злорадством оскаржені найближчим часом, не йдуть у жодне порівняння з тим, що заварив "кухар Путіна" Пріґожін і його київські "кухарчуки". Останнім доведеться непереливки, особливо якщо зважити, що вже нині під Офісом і на Майдані гуртуються патріоти, вимагаючи справедливості для ув'язненого Стерненка.

…Якщо що, то Зеленському і його свиті не доведеться втікати у Ростов. Його з нетерпінням чекають у Криму. Акурат в річницю анексії українського півострова тамтешній путінський ґауляйтер Сєрґєй Аксьонов розповів про нерухомість, якою там володіє родина учорашнього блазня. Аксьонов переконує, що боргів за комірне в них немає, всі платежі надходять вчасно.  Тож, за словами Аксьонова, перешкод для набуття російського громадянства для Зеленського не буде…

Колаж з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Рада національної небезпеки

Багатолітній секретар РНБОУ, легендарний Володимир Горбулін, мабуть, помилявся, коли, іронізуючи над тими, хто наважився у похід за президентське крісло 2019 року, заявив: "У нас нікому запроваджувати диктатуру. У ставці фюрера – одні "малахольні".

Видається, це не так. Охочих до "сильної руки" аж забагато, і, що найгірше, вони – не з вулиці чи опозиційного маргінесу. Ці "недодиктатори" сидять у високих фотелях, мають статуси і повноваження і, здається, вже нащупали інструмент, яким можна ефективно скористатися для втілення власних, не надто шляхетних амбіцій. Ним стала Рада національної безпеки та оборони, яка останніми тижнями, на сьомому році війни з Росією несподівано прокинулася від летаргічного сну. Геролонтологічний заказник, куди пакували, як у негласне заслання усіх незручних, а часто просто професійно непридатних високопосадовців, раптом став чи не найважливішим центром ухвалення резонансних, та, однак, неоднозначних для країни рішень.

Колишній комік у президентському кріслі міг видаватися (та й, зрештою, був таким) повним профаном не тільки у царині державотворення, але й у значно приземленіших речах. Його акторського уміння вистачає на те, щоб корчити розумні міни на зустрічах зі справжніми фахівцями, але більш-менш освіченого громадянина збирає сміх від повідомлень про розмови "найвидатнішого" з тими, хто реально займається господаркою, високими технологіями чи медициною. Усі ж прекрасно бачать рівень невігластва і фанфаронства цього персонажа, якого купка вітчизняних товстосумів не без впливу "добрий сусідів" призначила на "царство" для зранененого війною, зневіреного втратами, до того ж – не надто перебірливого у смаках поспільства.

Від всенародної любові до "свого у дошку хлопця" залишилися жалюгідні крихти, від сяючого ореолу супергероя – дешева позлітка. Зе!Команда, сотні разів оскандалена негідними, на межі пристойності і брутальності вчинками, тепер схожа радше на карикатуру dream team. "Малахольні" "слуги" розбрелися по нових господарях. В Офісі – кубло іноземних агентів і не менш "малахольних" пройдисвітів. Уряд слухняний, але, даруйте, опертися на рафінованих кар'єристів зі сумнівними мотивами перебування на посадах, - ризиковано. У війську – судові роздори і сварки між міністром та головнокомандувачем. 200-відсоткова генпрокурорка виявилася далебі не самостійною фігурою, як і окрема "держава у державі" – суди. Ними вправно маніпулює Портнов і Ко. На електоральному фронті – суцільні поразки, і не тільки від "попередників". Особливо дошкульними виявилися "хлопці" з ОПЗЖ, з якими, здавалося б, і цілі майже ідентичні, і взірці для політичної практики ті ж… Глухий кут, словом, на тлі надимання щік і марень про другий термін.

І, підозрюю, у цій фактично патовій ситуації хтось порадив Зеленському вивчити досвід… "попередників", тільки давніших. Леоніда Даниловича, до прикладу, чи Віктора Андрійовича. Перший, реалізувавши мрію "Кучма 2.0", одразу ж змінив секретаря РНБО (вже згаданого мною Горбуліна) на Євгена Марчука – фігуранта "канівської четвірки" опонентів ЛДК, і, підозрюю досі, - її могильника. Другий, - культивуючи ілюзію можливості чесного розподілу повноважень між гілками влади, - швидко обпікся на Юлії Тимошенко, яка воліла стати "канцлеркою". Отож, і Кучма, і Ющенко марили ідеєю РНБО як альтернативного і всесильного центру управління країною. Але їхнім задумам не судилося стати реальністю.

Для Зеленського ця мрія, видається досяжною. І перші результати обнадійливими. Вкрай потрібні, ба більше, толеровані суспільством санкції проти колаборантів Козака, Медведчука та їхніх дружин, ще довго б залишалися ілюзією, якщо б Зе! вдався до традиційних і бездоганно законних механізмів. Але є рішення РНБО, яке набуло чинності після затвердження указом президента, - і результат. Ось він, майже миттєвий. Це вже потім хай справи оскарження, апеляцій і касацій гуляють оселями української "малахольної" Феміди. Головне – хайп. Головне – суспільний роздрай довкола, здавалося б, очевидних речей. На хвилі цього хайпу спробу Медведчука з Козаком відновити мовлення підсанкційних пропагандистських помийок припинили за годину. Але, зауважмо, - ми й досі не знаємо, на підставі чиїх рішень, "по дзвінку" чи під погрозами (чиїми?) нове "ЗМІ" закрили. Тобто йдеться про свавілля, вседозволеність і безкарність беззаконня, яке нині вдарило одних, а завтра може обернутися проти всіх.

Друге засідання РНБО завершилося повним "пшиком" – запровадили санкції проти генералітету, який зрадив присязі на вірність Україні сім років тому. Але, знову ж таки, - це все, про що нам, посполитим, вирішили за потрібне сказати. Зате є цікава деталь. На кожному засіданні Ради ухвалюють рішення з грифом "таємно". І вони, ці папірці, лежать собі тихенько під сукном до пори до часу. Утім, вони можуть набути чинності будь-якої миті, коли президент вирішить, що пора підписати указ про впровадження цих таємних рішень. І саме в цьому – проблема. Бо фактично право натиснути на "ядерний ґудзик", що вмить здатен зруйнувати громадський мир і дотеперішній стан речей, залишається в однієї особи – Зеленського.

А чинний секретар РНБО не втомлюється анонсувати нові засідання, інтригуючи і реально залякуючи громадян натяками на вже укладені "порядки денні".

Повертаючись до Горбуліна… Того ж таки фатального 2019-го він заявив, що Зеленський "симпатичний". "Однак президент несе велетенську відповідальність не тільки перед своєю родиною, а й перед своєю країною. Неможливо перестрибнути з естрадної сцени у президентське крісло. Якщо ми хочемо, щоб над нами сміявся весь світ, обираймо Зеленського". Насправді, якщо Зе! став на шлях диктатури, а проводирем на цьому шляху йому буде РНБО, світ матиме підстави тільки співчувати нам…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

(У)руський комплекс меншовартості

Після популізму, як і у випадку з комунізмом, "найгірше приходить опісля". Правоту автора цього висновку, - відомого польського дисидента Адама Міхніка, - ми відчуємо уповні. Як, зрештою, даються чути досі наслідки правління Януковича.

Бо кожен недемократичний режим містить у собі один спільний гандж – він транслює стиль, ментальні риси знакових осіб на все довкілля – владну вертикаль, суспільство аж до самих низів; своїми політичними практиками переконує посполитих в ефективності, доцільності найбрутальніших, найцинічніших та аморальних вчинків. Бо коли українському школяреві на практиці довели, що вчитися, чесно працювати не є найважливішим для майбутнього життя, що президентом країни цілком завиграшки стає тричі судимий тип, то зусилля педагогів і батьків йдуть насмарку, образно висловлюючись, зливаються в унітаз…

Коли Зе!Команда, м'яко кажучи, нешляхетними методами, брехнею та ошуканством дісталася влади, то годі тепер вимагати від неї, а також тих, хто вирішив скористатися моментом для власного кар'єрного зросту, моральності, гідності чи інших чеснот.

Днями патріотичне українство збурилося вчинком віце-прем'єра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського, який на військово-промисловій виставці в Об'єднаних Арабських Еміратах позував поруч з чеченським диктатором Рамзаном Кадировим. Пояснення Уруського були непереконливими, він заявив, що це, мовляв, протокол, що, зрештою, "не вважає можливим "шарахатися" від представників ані країни-агресора, ані будь-якої іншої країни, демонструючи, таким чином, невпевнену поведінку та слабкість української сторони".

"Нешарахання" насправді виявилося принизливим прикладом меншовартості. Бо Кадиров не забарився з відповіддю, заявивши, що, по-перше, "не впізнав" якогось там українського клерка (Уруський, підозрюю, точно не міг не ідентифікувати "шаленого Рамзана"), а, по-друге, вважає його "нерукопожатним". Хоча мало б бути навпаки. Адекватний український державний службовець таки мав би "шарахатися" людини, яка ще в грудні 2014 року в ефірі одного з російських телеканалів з викликом заявила, що проситиме Путіна звільнити її з посади президента Чечні, аби поїхати на Донбас, "пастрєлять хахлов".  Ба більше, 2009 року в інтерв'ю газеті The Daily Telegraph закликала кремлівського диктатора "не панькатися" з Україною та Грузією і "переходити у наступ".

Я вже не кажу про участь чеченських бойовиків у терористичній діяльності проти українського війська на Сході, про те, що там діяв (а, може, й досі присутній) так званий "батальйон "Смерть", який брав участь у каральних операціях проти мирного населення Донбасу. Чи може член українського уряду не "шарахатися" від натхненника жахливих речей, описаних, до слова, у відомій на весь світ доповіді "Путін. Війна", оприлюдненій ще 2015-го року за матеріалами, зібраними убитим кремлівськими злочинцями Борісом Нємцовим.

Виявляється, Уруський сприймає інцидент з Кадировим ледь не за жарт. Зрештою, іншого й не варто очікувати, оскільки вірусом меншовартості перед "старшим братом" пронизаний увесь популістський Зе!режим. І, до слова, той же Кадиров свого часу став пробним каменем на гідність самого хедлайнера Кварталу, "найвидатнішого лідера сучасності". Ми ж не забули сльозливі вибачення актора розважального жанру Зеленського за неоковирну репризу із заплаканим Рамзаном. Як і не стерлася у пам'яті притаманна викінченому кавказькому головорізу злопам'ятність, - минуло кілька літ, та він за нагоди нагадав вже президентові Зеленському про той трафунок. Не тільки нагадав, а й вимагав негайно подзвонити Путіну з капітулянтськими пропозиціями. Що зробив господар Банкової? Вгадали. Подзвонив.

Меншовартістю щодо вчорашнього суверена були пронизані ледь не всі спічі "раннього Зе!", коли він, мов мандру, твердив про бажання "зазирнути у вічі" агресору, "зустрітися десь по середині", "перестати стріляти". А звідки взятися гідності та адекватному ставленню до ворога, коли 17 квітня 2014 року "Квартал" гастролював в окупованій Горлівці, і його лідер "зазирав у вічі" російському бандиту Безлеру, аби той дозволив там виступи "гумористів"?

Тож чого чекати від Уруського, - насправді "гвинтика" популістичного режиму, у якого, до слова, у кредитній історії числиться реальна співпраця з росіянами, зокрема з інжиніринговою компанією "Прогрестех-Україна". За даними порталу "Антикор", вона була афілійована з російською компанією, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин РФ Володимир Кульчицький, академік Академії військових наук (!) РФ.

Якщо на Банковій вважають, що "громадська думка не знає історії", що суспільна пам'ять коротка, то глибоко помиляються. Зеленський і Ко можуть скільки завгодно надувати щоки, демонструючи санкціями проти Медведчука свій "ура-патріотизм" та турботу про безпеку країни, але цей кураж сходить на пси після заяв сторонніх, але зацікавлених у сильній Україні міжнародних діячів. Вони здатні розрізняти фальш і подвійне дно антиросійської риторики Зе!режиму, і розуміють, що самотужки вчорашній блазень не здатен на сильні вчинки. Так, представниця Європейського парламенту Віола фон Крамон-Таубадель на дискусії Київського безпекового форуму сказала гірку правду прямо у вічі високопосадовим київським діячам: "Повірте мені, закриття трьох телеканалів не було ідеєю Зеленського. Це було головно результатом тиску з боку Вашингтону. Я можу лише вітати це рішення, бо воно назріло і перезріло".

Колись експерша леді Америки Анна Елеонора Рузвельт зронила знамениту фразу: "Ніхто не може збудити у вас відчуття власної меншовартості без вашої на те згоди". Здається, нинішні українські очільники вважають, що й особливої згоди не потрібно. Все самозрозуміло і логічно…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Про мистецтво Зе!мімікрії

Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм". 

Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану. Коли взяти до уваги контекст, у якому на Банковій вирішили змінити імідж свого лідера, то справа виглядатиме значно прозаїчніше, ба більше – сильно відгонитиме притаманним Зе! ще з кварталівських часів рафінованим цинізмом.

Я вже писав про цілком меркантильні мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків "свого хлопця" і пастора секти свідків "какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у і без того палаюче багаття пристрастей – то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі "репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене "Слугами…" і сами  Зе! виборче поле Півдня. Так зійшлися зірки, що обидві політичні сили, які досі не надто допікали популістському режиму, стали корисними для того ж таки режиму саме через властиву їм промосковщину і відвертий колабораціонізм.  

Але "боротися" з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за "порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні хіба з пропагандитсьскою маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", у політиці якої "домінують антиросійські дії", як про "проєкт західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя", який з піною на вустах взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього амбітного, але, далебі, не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".

Однак, а чому б не припустити, що злобна сусідська риторика не є результатом підкилимних домовленостей Банкової з Кремлем? Чому не розглядати їх як таку собі розвідку боєм перед спецоперацією "Зеленський 2.0". Адже, даруйте, очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак, про справжнє нутро якого найтитулованішого мешканця Банкової попереджали розвідки дружиніх західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…

Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж незагнуздана "портновщина" в українських судах, в яких, до слова, досі карають патріотів, зокрема запідозреного у справі Шеремета Антоненка.

Є ще один аспект "патріотичної мімікрії" Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого "найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю "зелених капіталів".

Отож Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що "preaching to the choir" – "проповідувати церковному хору".

Ілюстрація: В'ячеслав Шилов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Привид "зеленої" диктатури

Чи можуть соціологічні заміри рейтингів стати мотиваційним чинником для зміцнення особистої влади у позірно демократичній країні? Чи надаються сухі цифри на роль пускового механізму для посилення режиму, формування основ автократичної системи аж до диктатури? 

Судячи з політичних практик Зеленського і Кварталу, - так. Причому, ствердна відповідь є, мабуть, безальтернативною. Через психологічні, метальні особливості особи у президентському фотелі. Колишній хедлайнер гумористичних шоу просто не здатен на інші реакції, коли чує, як потихеньку гасне шал оплесків і реляцій…

Зараз Зеленський взявся за розучування ролі патріота. Принаймні, заборона пропагандистських (a la Russia) телеканалів Віктора Медведчука, і ось нарешті – вручення підозри у державній зраді відверто московській маріонетці Анатолію Шарію, свідчать на користь такого припущення. Однак варто розуміти, що і кум Путіна, і "рожевий" клоун Шарій безперешкодно, ба – навіть за мовчазного сприяння влади, - досі діяли безкарно і свавільно. Аж поки на екрані соціологічних замірів не засвітилися зловісні для Зеленського відсотки. Втрачаючи на Сході і Півдні стабільно "ватний" електорат, на Банковій вирішили, що варто припинити "лібертаріанську" гру і справити собі досі незвичний камуфляж патріотів-державників, який, хоч і муляє, зате дає шанс.

Хоча, у принципі, Зе! і його радники й не приховують, що для того, аби усунути політичних опонентів, вони ладні застосувати репресії і щодо націонал-демократичних середовищ. І ось інформаційним полем покотилися пробні кулі з натяками на "промосковськість" меседжів на телеканалі "Прямий", про те, що будь-яка критика "найвеличнішого лідера" у межах країни є трансляцією прокремлівських наративів. Тобто реально закриття телеканалів Козака є вивченням можливої реакції суспільства на запровадження жорсткішої цензури.

Це – один аспект справи. Інший полягає у тому, що для Зеленського природно бути таким собі наразі "потішним диктатором", як оце у комедійному фільмі Ларрі Чарльза "Диктатор". Там північноамериканський сатрап Хаффаз Алладін, приїхавши до США, щиро дивується тамтешній демократії. "Уявіть, якщо б   в Америці була диктатура. Один відсоток громадян володів би всіма багатствами країни… Ваша преса здавалася б вільною, але таємно контролювалася ю одним магнатом і його сім'єю… Можна обирати, кого слід. Можна брехати про причини початку війни…". Зеленський, у принципі, так і чинить. Йому, до слова, значно комфортніше йти у мейнстрімі режимів пострадянського простору, на який путінська Росія транслює не тільки свою пропаганду, але й політичну методу управління масами. Зе! важко вистрибнути з цього постімперського контексту, у якому автократії (Білорусь, Таджикістан, Узбекистан, Туркменистан, Казахстан) не мають проблем (принаймні, мілітарних) зі "старшим братом". А ось ті, хто обрав інший шлях (Грузія, Молдова та навіть Вірменія), зазвичай є жертвами воєнної та інформаційної агресій Москви.

Продукт криворізького совка, Зеленський, у принципі, слідує своєму ж давньому кіношному образу Голобородька, якого, погодьтеся, важко назвати демократом, бо демократія вимагає дотримання процедур і поваги до інституцій, а не свавілля і волюнтаризму "вождя". Цей образ пробивається крізь вже по-справжньому президентський "шарм" господаря Банкової то у його реально нафталінному форматі новорічного звернення, то у мемній фразі "Вийди геть, розбійнику!", то у значно серйозніших кроках – до прикладу, нагідках на Конституційний суд чи спробах руками "двістівідсоткової" генпрокурори знищити антикорупційну інфраструктуру, тяжко вибудувану "попередниками". За прикладом "запорєбріка" люди президента організовують та фінансують справжні ботоферми, на кшталт ольгінських, для знищення політичних опонентів, а фіговим листочком "реформи СБУ", у висліді якої Службу позбавили економічних справ, прикривають посилення функцій політичного тиску і переслідувань незгодних. Зеленський не був би популістом, щоб оминути риторику "народовладдя", і ось уже маємо сумнівний закон про ще сумнівніші референдуми, а також піар-епопею з трьома десятками так званих "дискусій" до 30-річчя незалежності.

Часто у мене виникають певні аналогії сучасного правління з президентськими каденціями Леоніда Кучми. "Червоний директор" розпочинав із запитання "Скажіть, що я маю будувати, і я вам це збудую" стосовно країни. Відтак він увійшов у смак, використовуючи нібито й незалежницьку риторику, однак балансуючи на "багатовекторних гойдалках" між Вашингтоном, Брюсселем та Москвою. Зеленський позбавлений можливості повністю опертися на північно-східного сусіда самим фактом неприхованої агресії Москви проти України. А Захід вимагає демократизації суспільного життя, успішної антикорупційної практики і головне – реформ. Зеленський провалив усі вимоги, - і тепер, перед загрозою фінансової катастрофи через відмову МВФ у кредиті, від намагається проманеврувати поміж краплями дощу. Дехто зі спостерігачів припускає, що під час "валентинного" відпочинку у ОАЕ, він обіцяв тамтешнім шейхам пустити їх на майбутній український ринок землі…

Зрештою, елементи ізоляціонізму, особливо, від найближчої до України Європи, дозволять Зеленському тільки зміцнити особисту владу. Він настільки упевнений в успіхові цієї справи, що у відеозверненні до "Слуг" перед екзекуцією КСУ пихато заявляв: "Історія не судить переможців…". Судить, ще й як… Та й суспільство з досвідом комуністичної тиранії не вічно буде інфантильним та байдужим до його авторитарних потуг.   

Ілюстрація: Вася Ложкін

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Котлован, або Як росіян готують до війни

Антиєвропейська риторика очільника російського міністерства закордонних справ Сєрґєя Лаврова на зустрічі з главою зовнішньополітичного відомства ЄС Жозепом Боррелем логічно продовжилася в інтерв'ю "сумної конячки" YouTube-каналу "Соловйов Live" минулого тижня. 

Там Лавров не обмежився сумнівно дипломатичними фразами про "ненадійність Євросоюзу", як партнера, а вивалив усе, що, слід думати, у голові Владіміра Путіна. Кремлівському диктатору, вочевидь, дуже дошкуляють санкції Заходу (ЄС якраз має намір продовжити їх у березні), тож Москва не добирає слів. Лавров відверто сказав про готовність "розірвати зв'язки" з ЄС: "У випадку, якщо ще раз побачимо (як уже відчули неодноразово), що в якихось областях накладаються санкції, що створюють ризики для нашої економіки, в тому числі в найбільш чутливих сферах. Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру - готуйся до війни", - сказав керівник МЗС Росії.

Гадаю, що путінський режим свідомо обрав політику ізоляціонізму. Надії на те, що з часом "розсмокчуться" проблеми анексованого Криму та окупованого Донбасу, забудуться і MH17, і безпрецедентне втручання в американські вибори, терористично-хімічні атаки проти власних співвітчизників Скріпалів та Навального, зрештою, ув'язнення останнього, виявилися марними. Реакція світової спільноти була і залишилася цілком адекватною як на поведінку міжнародного гопника, - спокій і економічний зашморг. Тому Путіну і його каґебешній камарильї вибирати особливо й не доводиться. Окрім як зведення новітньої залізної завіси і побудова суспільства за зразком північно-корейської деспотії. Тим паче, що особливого спротиву з боку російського суспільства режим не відчуває: акції на підтримку Навального виявилися комариними укусами для системі, збудованій на досвіді сталінсько-брежнєвських диктатур, просякнутій недовірою і страхом обивателя перед всесильною державною машиною.

Колись, ще у тридцятих роках минулого століття, Андрєй Платонов написав повість "Котлован", у якій зумів достеменно розповісти про відчуття і приниження людини у комуністичній системі. Цей твір несподівано став актуальним для нинішньої Росії. "Вощєв (герой повісті. – Авт.) з переляком дивився на тварин через отвір у брамі; його дивував душевний спокій ремигаючої худоби, так ніби всі коні з точністю переконалися у колгоспному сенсі життя".

Якщо хтось з-поза меж ерефії ще плекає якісь сподівання на роль російських інтелектуалів, митців чи журналістів, то, на жаль, є невиправним оптимістом. Ті, хто невдоволений системою – або за ґратами, або ж у внутрішній еміграції. Ті, хто має можливість працювати, – на службі у режиму. Ба більше, - допомагають кремлівській зграї готувати країну і земляків до протистояння із "загниваючим Заходом", аж до війни з ним. Промовистий факт: згідно із недавніми дослідженнями соціологічного Левада-центру, серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважають, що країна рухається "правильним шляхом", а рівень схвалення президента Путіна після показу "палацу" (фільм Навального про розкішний маєток президента РФ у Геленджику. - Авт.) становить 64%.

Минулого тижня зовні ліберальна "Новая Газета" опублікувала дивний за своїм змістом і сенсами текст "Викрадення Європи 2.0". Це – маніфест режисера, художнього керівника Театру на Малій Бронній Константіна Боґомолова, за сумісництвом – чоловіка відомої Ксєнії Собчак. Одразу ж після публікації опусу, в якому Європу названо "новим етичним рейхом", з'явилося велике інтерв'ю з автором на такому ж позірно "ліберальному" інтернет-ресурсі "Медуза".

Боґомолов, без зайвих вивертів і фігових листочків, констатує, що, мовляв Росія, "за збігом обставин виявилася у хвості безумного потяга, який мчить у босхівське пекло, де нас зустрінуть мультикультурні гендерно-нейтральні чорти". "Сучасний західний світ, - веде далі Боґомолов, - формується у Новий етичний рейх зі своєю ідеологією – "новою етикою". Націонал-соціалізм у минулому. Перед нами – етичний соціалізм. Квір-соціалізм". А роль компаній Siemens, Boss і Volkswagen, які працювали на гітлеризм минулого століття, тепер виконують Google, Apple и Facebook. "Нацики" змінилися таким же агресивним і так само спраглим тотального переформатування світу мікстом квір-активістів, фем-фанатиків і екопсихопатів".

Упізнавана риторика, - чи не так? Адже Майдан і українських патріотів, а відтак і постмайданну владу російські пропагандисти одразу охрестили "фашистами". І "насєлєніє", ретельно зазомбоване "побєдобєсієм" і "месіанством Рассеі", проковтнуло цей міф, повіривши у нього з пів слова. А пізніше з піною на вустах гвалтувало "Кримнаш!" і "Донбаснаш!". І рушало на Схід України "пострєлять хохлов". Натхненне "новою етикою" "православних скрєп", божевільними стрєлковськими проєктами "Новоросії", середньовічними світоглядними вивихами Поклонской і "Ізборскаго клуба".

В Україні вся ця нечисть зазнала фіаско. Бліц-кріґу не вийшло. Тож чоловік Собчак, яка, нагадаю, свого часу філігранно виконала роль технічної кандидатки Путіна на президентських виборах, не бачить іншого виходу. Лише "просто відчепити цей вагон, перехреститися і почати будувати свій світ". Ось так, - "ми свой, ми новий мір построим…".

Думаю, що "маніфест" Боґомолова разом з маячнею Суркова про "глубінне государство" стануть підвалинами рашистської ідеології, яку важко назвати новою. Бо ж свого часу схоже декларував Кім Ир Сен, сформулювавши ідеї "чучхе". Але, як колись зауважив один з російських філософів, "якщо у Росії і є свій особливий шлях, то він, безумовно, пролягає між Арбатом і Твєрской"…

Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

БлаЗень на роздоріжжі

Судомні намагання "Слуг…" вигадати собі ж якусь більш-менш пристойну ідеологічну платформу і ухвалити її на з'їзді у більш-менш притомних спостерігачів викликають лише скрушні посмішки. 

Бо як не називай політичну практику говорити одне, робити друге, а думати – взагалі про стороннє і нереальне, - інакше й не назвеш, окрім як брехнею, шахрайством і популізмом. Стефанчук і Ко за вказівкою Зе! можуть ще три роки до завершення каденції вправлятися у креативі, однак вийде, як завжди – пшик…

Зрештою, вчорашній актор розважального жанру та його Квартал можуть скільки завгодно думати, що це вони керують країною, що це вони формують тренди і політику великої держави, що це вони визначають, куди нам рухатися, але насправді – це ілюзія і видавання бажаного за дійсне. Утім, якщо їм з Печерських пагорбів очі застелила фантастична пелена, то поруч, у Європі, так не вважають. Європарламент, ухвалюючи минулого тижня чергову доповідь щодо угоди про асоціацію з Україною, можна сказати, тицьнув носом у причину причин наших поразок на інтеграційному шляху.

"Європарламент вкрай занепокоєний неприкритими спробами приватних інтересів підірвати досягнення країни в боротьбі з корупцією та загалом у демократичних реформах, зокрема, шляхом захоплення політичної влади деякими українськими олігархами (курсив мій – Авт.), які ослабили орієнтовану на реформи більшість у Верховній Раді", - сказано у документі.

Тобто за фактом маємо владу олігархів, які свого часу "скинулися" на проєкт "аби лише не Порошенко", і всадили на президенський фотель свою маріонетку. Ба більше, європарламентарі дещо перебільшили у формулюванні про "більшість, орієнтовану на реформи в Україні", позаяк ця більшість – "Слуги…" тих таки ж олігархів, яким не до смаку жодні реформи, тим паче європейського зразка. Бо і Коломойський, і Боголюбов, і Пінчук, і Фірташ ніколи не поривали пуповини, яка в'яже їх з Росією та тамтешнім, теж олігархічним бізнесом. Тому будь-які порухи високопосадової ляльки, навіть "спроби самозахисту", як оце бачимо у ситуації із забороною медведчуківсько-козацьких телеканалів, сприймаються ними як прямий непослух і нечуване зухвальство. І вони відповідно діють. Згадаймо хоча б як у розпал снігового апокаліпсису голова парламентського комітету з питань енергетики Герус відчайдушно поширював фейки при нібито призупинку енергоблоків на Добротвірській та Ладиженській ТЕЦ, аби тільки виправдати експорт російської електроенергії. Або ж те, як легковажно віддали в управління нардепу Андрієві Деркачу (відвертому агенту ФСБ за версією американського міністерства юстиції. – Авт.) національну компанію "Енергоатом".

Ясна річ, що для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі. Ініційований усілякими там рабиновичами імпічмент його не надто лякає, бо, у принципі, закон про відсторонення першої особи держави виписаний в інтересах саме цієї особи, з усіма запобіжниками і перепонами. А ось спроба перевороту, яку наполегливо Зе!режим звично приписував Порошенкові, видається є цілком реальною. Особливо після того, як з подачі Нацкорпусу поліцейський спецназ просто вимушений був пов'язати так званих "Патриотов за жизнь" і вилучити на їхній базі у Тверському (!) тупику столиці цілий арсенал зброї.

Можливо, до Зеленського врешті-решт дійшло, що його використали утемну сили, набагато потужніші, ніж його реноме "свого хлопця". Що ситуація виглядає достоту вибухонебезпечною. Що йому заздалегідь вже готують наступника, який перебере владу за слушної нагоди, наплювавши на "мир-дружбу-жвачку" передвиборчих часів. Йдеться про спікера парламенту Дмитра Разумкова, якому останнім часом малюють астрономічні рейтинги народної довіри. І хоча типовий представник київського "рассєйства" ще не доріс ранжиром до опезежесного Юрія Бойка, за ним також бовваніють зловісні тіні вітчизняного олігархату.

Як не дивно, порятунком для Зеленського можуть стати ініціативи його найзапеклішого ворога – Петра Порошенка і його "Європейської Солідарності". Якщо, звісно, "найвпливовіший лідер" відкине особисті амбіції або ж страх втратити владу змусить його дослухатися до голосу здорового ґлузду. Пакет законопроєктів, згідно з якими в Україні реально каратимуть колаборантів, і не тільки на окупованій, а й на підконтрольній Києву території - це тест для преЗЕдента і "Б" для вже проартикульованого ним "А" (указу про заборону проросійських каналів). Якщо цей документ буде ухвалено, то можна буде сподіватися на реальну відповідальність кума Путіна, його відгодованої на кремлівські гроші партії, її озброєних "тітушок", розмаїтих Портнових та Мураєвих. Це також і можливість зберегти обличчя, припинивши переслідування патріотів і домовившись з ними про план порятунку країни.

А робити це слід вже і негайно, не розмазуючи проблему на сумнівні 30 діалогів до 30-річчя Незалежності. Не ховаючи краплені карти у блазненському рукаві, обіцяючи публіці щось незвичне і феєричне на 24 серпня. Не задобрюючи обивателя нездійсненними пряниками на кшталт знижених за його ж кошт тарифів. Не плодячи безсенсові відосики з погрозами на адресу уявних опонентів. Слід, можливо, ретельно перечитати де Голля: "Юридично і фактично державна влада є такою, лише коли висловлює вищі інтереси нації і спирається на довіру громадян. Зводити державну споруду на іншій основі – значить будувати на піску і ризикувати, що вона впаде за першої ж кризи".

І тут мова не про ідеологію "Слуги". Тут – про "вищі інтереси нації". Який шлях обере Зеленський, - покаже час. Але й на роздоріжжі йому міркувати вже ніколи…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

"Русскій мір" натякає Зеленському…

Давно з Москви не було чутно відверто імперської риторики на адресу найближчих сусідів. 

І ось минулого тижня прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков уповні компенсував цю прогалину, заявивши, що Україна належить до "русского міра". "Культурні зв'язки, історичні зв'язки, спільні корені (України і Росії. – Авт.) заперечувати було б великою глухістю", - повправлявся Пєсков. Він зауважив, що лінія на заперечення в Україні таки є, і "нам це не подобається". Аби переламати цю лінію, язик Путіна обіцяє "м'яку силу".

Наскільки "м'якими" є можливості "п'ятої колони" Росії в Україні, можна пересвідчитися, зазирнувши на YouTube, куди після заборони мовлення перебралися медведчуківсько-козацькі канали ZIK, 112-й і Newsone. Секретар РНБО Олексій Данілов на Київському безпековому форумі вказав на причини такої ситуації: "Я вважаю, що ми зробили велику помилку, коли не закрили на вулиці Банковій хрест на хрест КГБ, а перейменували на Службу безпеки України, залишили тих самих працівників. Це дуже і дуже небезпечно. Наслідки ми пожинаємо до цього часу. Агентура Російської Федерації сьогодні на нашій території просто шалена".

Але, як на мене, Данілов дещо лукавить, перевівши стрілки лише на кадебістське коріння СБУ. Бо ж до "пришестя" Зеленського вся проімперська, прорашистська камарилья суттєво притихла, забившись по кутках, емігрувавши з України або принаймні звично перефарбувавшись під нові обставини. Хто тоді міг фантазувати, що через якийсь час за сприятливих умов тут знову правитимуть бал Медведчук, Бойко чи Портнов? Або про те, що у владні офіси повернуться діячі епохи Януковича, відверті українофоби та гонителі Майдану, на кшталт Татарова, Шкарлета та їже з ними?

Данілов, та, зрештою, й Зеленський, можуть скільки завгодно розводитися про те, що "країна у небезпеці", але це аж ніяк не спростовує того факту, що навала російської "м'якої сили" – прямий наслідок світоглядних орієнтирів чинного режиму, його політичної практики, щоденної капітулянтської риторики, "какой разніци" і просторікувань про "зустріч посередині" з агресором. А ще – постійного, до нудоти, протистояння з національно-демократичними силами, мовби й досі в країні триває виборча кампанія, і на кону – головний приз. Зрештою, на недавно закритих проросійських телеканалах чи не найчастішими і найбажанішими гостями були спікери з провладної фракції "Слуга народу". Ходили вони явно не для того, аби розвінчувати відверто проросійську маячню господарів, а радше – щоб дошкульніше вдарити опонентів з національно-демократичного табору. Тому постає питання – як назвати тих, хто у статусі "державників" відверто підігрує "шаленій" російській агентурі?

Я вже писав про те, що указ про телеканали з пулу Медведчука також відгонить виборчими інтересами Зеленського, який вже майже однозначно проартикулював своє рішення балотуватися на другий термін. Нагінками на прокремлівських пропагандистів він спробував пригорнути частину електорату, яка десь там, "на споді" свідомості, таки є проукраїнською і була гірко розчарована колаборантською риторикою свого кумира і особливо його оточення. З іншого боку, сценаристи версії Зеленський-2.0 виводять йому у спаринг-партнери сірого і нецікавого Бойка.

Мені видається, що саме цей зигзаг Зеленського спричинив різкі заяви Пєскова. Гадаю також, що "русскомірною" риторикою Москва не обмежиться. Увесь минулий тиждень ми чуємо про те, що на Східному фронті гинуть українські воїни. Завжди мовчазний з таких тем офіційний Київ змушений був устами Авакова заявити, що ситуація безпрецедентно загострилася, а Верховний головнокомандувач-пацифіст терміново скерував на Донбас свого підручного Руслана Хомчака.

Для Путіна і його режиму зараз нагально потрібні бодай якісь перемоги. Восени там – вибори до Державної думи, і на тлі "навальних протестів" тане рейтинг продиктаторської "Єдіной Росіі". Звична для Кремля практика – надувати імперські щоки - знаходить втілення не тільки у заявах Пєскова проти України, але й у зверхній, "гопницькій" манері спілкування з Європою. Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель змушений був пережити справжнє "приниження і катастрофу" (цитую ВВС. – Авт.), зважившись на візит до Москви з метою захистити ув'язненого опозиціонера. У результаті він дізнався, що Європа для Росії є "ненадійним партнером".

Тому Україні слід готуватися до важкого року, коли агресор може спровокувати казнащо, потребуючи отієї "маленької перемоги". А от чи готовий Київ, просякнутий "шаленою" російською шпигунською мережею, до реального спротиву, - велике питання.

Карикатура Олексія Кустовського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Проба на зуб

Історія із закриттям проросійського "козацького" телепулу досі перебуває у центрі уваги суспільства, попри неймовірну кількість коментарів та версій. 

Хоча, власне кажучи, може, й не вартує такого надмірного ажіотажу, навіть беручи до уваги драстичність теми так званої "свободи слова" чи "права на думку". Бо, урешті-решт, йдеться про ворожу пропаганду під час відкритої війни, колабораціонізм і не вигадану, а таки справжню зраду.

Зеленський і Ко укотре продемонстрували, що головне для них – не закон чи процедури, а наявність політичної волі, для реалізації якої завжди знайдуться потрібні інструменти. Попри це, суспільство укотре переконалося, що популісти при владі дбають, перш за все, про ефектність своїх жестів, і лише в останню чергу – про їхню ефективність. Що, звісно, є органічним та природним для вчорашнього актора розважального жанру і його колег, дбайливо розсаджених на ключових державних посадах.

Але мусимо тут сказати й про, так би мовити, утилітарність цього, без сумніву, відчайдушного кроку Зе!режиму, який, погодимося, не надто вписується у дотеперішній контекст заяв і політичної практики Банкової. "Заткнути пельку Кремлю", - а саме до цього закликали патріотичні середовища упродовж тривалого часу, - Зеленського сподвигли, як на мене, абсолютно далекі від питань патріотизму чи державної безпеки мотиви. Радше, глянувши на результати чергових соціологічних досліджень, згідно із якими рейтинг "найвеличнішого лідера" стабільно падає, а у спину йому все нахабніше дихає ОПЗЖ, чинний преЗЕдент вирішив, що далі так не може тривати. Ба більше, закриті ЗІК, Ньюзван та 112-й відверто не добирали слів у своїх антипрезидентських спічах, опускаючись іноді до рівня плінтуса, не гребуючи образами, брутальними натяками і відвертою брехнею. Точнісінько у стилі самого хедлайнера 95-го кварталу передвиборчих часів, коли "колективний розум" вигадував нісенітниці про "вбитого брата", а у московських медійних "лабораторіях" змушували працювати "Ліпєцкую фабрику".

Але, - і я переконаний, - у вуха Зе! хтось мусив укласти саму ідею "суворих рішень" про долю медведчуківських каналів. І цим "хтось" цілком міг бути найнайближеніший до господаря Банкової Андрій Єрмак, який, кажуть, у свою чергу, виявився лише ретранслятором ідеї іншого телемагната – Сергія Льовочкіна. Ескочільник Адміністрації Януковича і партнер Фірташа у компаніях, які володіють телеканалом "Інтер", - відомий майстер підкилимних інтриг і несподіваних політичних трюків. У цій конкретній ситуації нардеп з фракції ОПЗЖ відверто виступив на боці крила, яке просуває майбутнім кандидатом у президенти Юрія Бойка. Саме Бойко наразі є обличчям ОПЗЖ (зважаючи на рейтинги), і саме він, - ексвіцепрем'єр з колоди Януковича, - на думку групи олігархів, мав би забезпечити тяглість домайданної влади після "зеленої смути". Однак на шляху їм стояв кум Путіна, тож, зігравши на слабких душевних струнах чинного президента, Льовочкін та Ко усунули його медіатарани з інформаційного поля України. Руками того ж таки Зеленського.

У ситуації із блокуванням трьох телеканалів можемо знайти цілком предметне підтвердження наміру Зе! балотуватися на другий термін. Звісно, сірий та дещо пронафталінений Юрій Бойко, з його чиновницьким "фейсом" та фразеологією закоренілого бюрократа є значно комфортнішим для вчорашнього коміка опонентом, аніж Медведчук. Не через особливу харизму останнього (йому цієї риси теж катастрофічно бракує), але через підтримку і необмежені фінансові ресурси Путіна, який, виглядає, зрозумів, що лояльнішого, ніж кум, йому не знайти, і що майбутні вибори українського президента можуть стати останнім шансом прибрати до рук Україну.

На Печерських пагорбах придумали, що дуже вдалим стартом для спецоперації "Зеленський-2" може стати відзначення 30-річчя незалежності України. Судячи з кількості розмаїтих нарад, які вже проводяться в ОПУ, і присвячені саме цій темі, а також з активності дипломатичних установ, які отримали директиви забезпечити присутність на урочистостях якомога більшого числа закордонних "VIPів", цей задум є таки стратегічним. Зе! просто не міг дозволити, щоб до 24 серпня його "світлий образ" систематично обливали грязюкою, звинувачуючи у невігластві, популізмі, брехливих обіцянках, високих тарифах, антиковідній безпорадності, корупційній свиті.

Якщо глянути на Зе!указ з цієї точки зору, то він й справді був "пробою на зуб", тестом на те, як суспільство зреагує на схожі маніпуляції. Бо, звісно, після закриття трьох телеканалів Медведчука, які цілеспрямовано вели пропагандистські кампанії проти України, залишилися інші опозиційні медіа, де теж превалює критика чинного режиму, правда, з позицій державницьких і патріотичних. І не виключено, що у майбутньому Зеленський зможе застосувати проти них вже відпрацьований і вивірений інструмент. Ба більше, - він матиме серед козирів лютневий прецедент з ворожими телеканалами. І докорятиме критикам, які справедливо звинувачуватимуть його у нагінках на свободу слова та авторитаризм, їхнім же майже тотальним схваленням закриття пропагандистських проросійських ресурсів Медведчука…

Тому в цій історії важливішим є не зміст, а мотиви сценаристів. Оскільки державницькі інтереси і безпекова складова є серед них далеко не першими, оскільки тут превалює політичний інтерес відомого персонажа, то й наслідки можуть бути цілком прогнозованими. Щоб нинішній ажіотаж та переможні реляції не затінили моменту, коли над країною опуститься завіса справжньої диктатури.

Карикатура Володимира Казаневського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

В облозі "попередників"

Зе!Команда особливо не "заморочується", шукаючи пояснення своїм провальним крокам і скандальним рішенням. А навіщо? 

Найлегше, - і це відомо з давніх-давен, - розповісти про "попередників", які винні у всьому, навіть у невчасних сонячних затемненнях. Ще хтось з антиків сказав, що натовпу властиво приписувати будь-що вині кого завгодно, - тож популісти, які хронічно залежні від настроїв і світобачення власних виборців, користають з цього наповну.

Досі коло "звинувачених" обмежувалося п'ятим президентом України та його командою. На завершенні другого року правління вчорашнього коміка ми досі чуємо про "баригу", "торгівлю на крові", "свинарчуків" та інших персонажів владної колоди 2014-2019 років. Однак ця платівка виявилася настільки неспроможною та заїждженою, що вже не впливає на емоційні рецептори інфантильних обивателів, а репризи-відосики від преЗЕдента на цю тему – не викликають, як колись, захопленого сміху невибагливої публіки. Радше, навпаки, - саркастичну посмішку на невдоволених мінах вчорашніх адептів "нових облич" чи "какойразніци". Так трапилося і з недавнім одкровенням "найвеличнішого лідера" про те, що, мовляв, до його приходу на Банкову ніхто не займався проблемою окупації Криму. "Ця страшна помилка сталася не за нас, але нам її виправляти. Це дуже неправильно, що ніхто не думав про повернення Криму з 2014 року й до мого приходу до влади", - заявив Зеленський керівнику власного Офісу та очільникам міністерства закордонних справ. Мабуть, Єрмак, Кулеба та Жовква схвально похитали головами. Зате інші люди, ті, хто власне живе цією проблемою ось уже сьомий рік, - лише скрушно розвели руками… Бо якщо вірити Зеленському, то й міжнародних санкцій, спричинених російською анексією українського півострова, немає… А це, звісно, не так. І санкції реально впливають на економіку агресора, підточуючи його фінансову та мілітарну потугу.

Недавно "квартал" з Банкової та його хедлайнер повважали, що одного Порошенка у ролі "офірного цапа" їм замало. Бо масштаби відверто антидержавних дій, точніше, навіть спецоперацій, вчинених ними, вимагають заклання усіх, хто був причетним до влади в Україні упродовж усіх тридцяти років незалежності. Контраверсійний і, як на мене, недочасний закон про референдум, для ухвалення якого "ЗЕ-команда" кинула усі зусилля, ламаючи через коліно невдоволених навіть у власній фракції, мав би продемонструвати, що "свій хлопець" тримає слово. Коли ж у суспільстві піднялася хвиля справедливої та конструктивної критики, Зеленський не знайшов ліпшого варіанту, як лише тотально звинуватити усіх (!) українських політиків у "страху перед народом". "Знаєте, чому вони так бояться референдуму? Все банально. Це їхній ключовий страх перед людьми. Це страх перед незворотністю тих змін, які відбулись у 2019 році. Коли дуже солідні діячі та діячки після десятиліть "царювання" у високих кабінетах вмить опинилися... без влади та впливу".

Насправді банальною тут виглядає аргументація президента. А виверт на кшталт "друзі-політики, звикайте. Вам тепер завжди доведеться враховувати, що останнє слово буде не за вами, а за суспільством", - до того ж, вкрай цинічним. Бо насправді, і рішення про проведення референдуму, і головне, - підрахунок голосів, та й імплементація результатів плебісциту, - залишиться у руках влади. І, якщо вже на те пішло, то Зеленський цим мало відрізняється від Леоніда Кучми, який заради антиконституційного продовження власних повноважень затіяв було схожий референдум далекого 2000 року. Ба більше, - підсадивши на гачок чинний склад Конституційного суду, який, у принципі, зашкодив тоді ЛДК протягнути всі шість потрібних йому запитань, Зеленський і Ко по-шахрайськи розв'язали собі руки для майбутніх афер з плебісцитами.

Апетит приходить під час обіду. Випробувавши метод перекладання з хворої голови на здорову на українських виборцях та політиках, сценаристи і виконавці сумнівних реприз спробували вийти на міжнародний рівень. Кажуть, що недавнє інтерв'ю Зеленського інтерв’ю Володимира Зеленського американському "Axios", яке транслювалося на платформах НВО, було викликане сверблячкою мешканців Офісу президента звернути на себе увагу новообраного президента США. Звернули, причому, у дуже дивний спосіб. Зеленський нічтоже сум'яшеся, з натяком на відповідальність Америки, по-панібратськи запитав Джо Байдена про те, чому Україна досі не в НАТО. Чомусь йому і на думку не спало, що відповідь на цей риторизм вже давно прозвучала в документах Держдепу і міністерства фінансів США про запровадження санкцій проти Андрія Деркача та провладного депутата Олександра Дубінського, зауважених у співпраці зі спецслужбами також підсанкційної Росії. До слова, ця відповідь неодноразово транслювалася американськими чиновниками у їхніх попередженнях Зеленському про токсичність його патрона – Ігоря Коломойського, якому міністерство юстиції США вже висунуло серйозні звинувачення, зокрема у відмиванні грошей. Чому це має стосунок до НАТО? Бо подолання корупції і успішне функціонування антикорупційних інституцій є однією з передумов просування країни до членства у Північно-Атлантичному альянсі. Зе!команда, натомість, робить з точністю до навпаки, заплющуючи очі і на витівки Коломойського, і на "плівки Єрмака", і на справу Татарова тощо. А ще – нищить антикорупційну структуру, вибудувану все тими ж "клятими попередниками", до слова, частково й на американські гроші.

Аби Джо Байден не подумав, що тільки він "винен" Зеленському, той, знову ж таки, абсолютно не кремпуюючись, заявив, що має жаль на його "попередника" Трампа. Такий невеличкий жаль. Словом, дотримався стилю…   

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал