Учора воскреслий
Путін звернувся до російських товстосумів з пропозицією хутчіш повертати свої
капітали на «родіну»
Теж не далі, як учора секретар Ради безпеки Російської Федерації Ніколай
Патрушев у Петрозаводську заявив про загрозу... фінського націоналізму. Мовляв,
через неурядові організації (для таких у Москві вже давненько легітимізували
термін «іноземні агенти», на теренах Республіки Карелія активізувалися
деструктивні елементи чужої держави. Патрушев змушений, мов Фігаро, мотатися
просторами «нєоб’ятной», то там, то сям (минулого
тижня – на Північному Кавказі) пояснюючи зміну воєнної доктрини Кремля. Бо українська
воєнна афера, попри те, що, завдяки мас-медіа, устабільнилася серед топів
новинних стрічок, все ж не вичерпує прихованих арсеналів агресії північного «сусіда».
Зрештою, якщо сучасні політики вважають себе заскоченими подіями у Криму чи
Донбасі, то радив би їм погортати інтернет, і знайти повідомлення про
утаємничену нараду Генерального штабу ЗС Росії, на якій тодішній перший
заступник його очільника Юрій Балуєвскій (до речі, народжений у Трускавці) переконував
(цитую дослівно): «Росії слід сповідувати незаперечну істину – війни і
військові конфлікти триватимуть безперервно, бо вони породжені безперервним
суперництвом держав». Наголошу: це
сказано задовго до української кризи, поза контекстом ядерних погроз Кремля,
«Іскандерів» у Калінінграді. Тобто – у той такий розмірений час благоденства,
коли Америкою правив Буш-молодший і час од часу катав «друга Валодю» ретельно
викошеними моріжками свого гольф-клубу...
У Москві й досі не втямили, що цивілізований світ, зазвичай, прагне уникати
застосування сили, переорієнтовуючи військове протистояння у царину дипломатії,
господарки чи гуманітарних проблем. Усі експерименти, якими рясніє новітня
військова історія, як правило, завершуються не на користь тих, хто вважає мілітарну
міць універсальним засобом утвердження власних інтересів. Ба більше, характер
сучасних воєн все частіше набуває рис конфлікту цивілізацій, оскільки країни з
ідентичними чи близькими світоглядними системами давно уклали мирні правила
поведінки під час криз.
Учора ж таки воскреслий вождь Путін звернувся до російських товстосумів з
пропозицією хутчіш повертати свої капітали на «родіну». Це, мабуть, після того,
як британські ЗМІ повідомили про втечу майже 140 мільярдів євро з берегів
Москва-ріки на береги Темзи. «Пропозицію» можна розглядати по-різному. Комусь,
як от Олєгу Дєріпасці, - більше до смаку запропонований ВВХ варіант
«безкоштовної амністії». Утім, спосіб думання у ерефії залежить від місця
«сидіння». Дєріпаска, по-перше, - один з фінансових стовпів режиму, по-друге, чомусь
не квапиться припиняти бізнес на теренах жертви путінської агресії – в Україні.
Комусь «амністія» від Путіна небезпідставно видається черговим «розводом
котят», якщо не додатковою обтяжуючою обставиною, коли грошики повернуться у
«білокам’яну». А ще хтось, - теж цілком
резонно, - сприймає «гуманістичний» і «цивілізований» жест пристаркуватого
лідера як натяк на те, що дістатися до своїх капіталів з часом за межами Росії
буде дуже і дуже складно.
І навіть не через санкції, які європейські політики перекидають з дня на
день, мов гарячу картоплину з руки в руку. Московські стратеги, либонь, добре
обміркували подальшу лінію поведінки і головні акценти риторики для
внутрішнього вжитку. Довкола вороги, НАТО біля брами, готуймося до важких
часів, нам не звикати...
Хоча навряд чи притомні
підприємці клюнуть на цю доволі специфічну наживку. Тим паче маючи на своїх
робочих столах офіційні прогнози Банку Росії, за якими втеча капіталу за межі
країни-парія у 2015 році сягне 111 мільярдів доларів. Ба більше, - майже
он-лайн спостерігаючи, як з Росії забираються транснаціональні монстри –
Chevrolet, Opel, , SsangYong... Зауважте, це вісті тільки
зі «вчорашніх фронтів»...
Люди з 90-х, а саме вони складають кістяк нинішньої російської господарки
(не даремно ж кореспондент The Economist у Центральній та Східній Європі Едвард Лукас назвав її «кримінальним
капіталізмом»), так от – особи, що заробили перший мільйон у малинових
маринарках, надто добре засвоїли одну прописну істину. Те, що нині видається
вічним і непохитним, на завтрашній ранок може виявитися нікчемним і не
вартуватиме й ламаного гроша. Актуальний кумир під вечір може, у ліпшому разі,
- стати найупослідженішим, у гіршому ж його труп гарно і коштовно
забальзамують, влаштують помпезний ритуал, аби хутчіш забути.
А ось «бабло» у банківських комірках Заходу – геть інша справа,
надійніша, ніж Путін-параноїк з його кагебешною камарильєю. Ігор Гулик. Ілюстрація: Fb
