Позірний мир, здобрений риторикою засудження колишнього
режиму, радше, завершиться черговою війною всіх проти всіх
Так вже трапилося, що вітчизняний політикум схильний об’єднуватися,
здебільшого, довкола знакових осіб. Програми, ідеологеми – тут ні при чому.
Найвищим досягненням, так би мовити, ідеологічної доктрини в Україні досі була
теза: «проти кого дружимо?». Звідси, мабуть, і невдачі, і зради, і макабричні
альянси непоєднуваних, звідси – й зачароване коло, яким кружляє країна ось уже
два десятки літ…
Негативізм головного догмату цілком закономірно
проектується й на ставлення громадян не тільки до влади, але й до власних
перспектив виживання, до поглядів на завтрашній день, зрештою, один до одного.
Це не політики ділять нас перед виборами на «патрійотів» і «запроданців», це їхня
брутальна, озлоблена риторика, – іншої вони й не уявляють, коли йдеться про
опонентів, – накидає поведінкові стереотипи для «диспутантів» у маршрутках і в
курилках…
Що маємо нині? Маємо гуртування розмаїтих середовищ
довкола «лідерів», причому, часто не з метою розумних та конструктивних реформ,
а зі страху перед… поразкою, перед переможеними. Хай навіть тією мізерією, яка
представлена у парламенті жалюгідними «опозиціонерами», а також розсіяними
поміж іншими людьми Льовочкіна та Фірташа. За великим рахунком, проти всіх цих
одіозних осіб можна було б застосувати кримінальні санкції, але бажання
перестрахуватися перед непевним майбутнім, а також суттєва підприємницька жилка
в’яже владу із цими діячами міцніше, ніж резони здорового глузду.
Опозиція ж пробує об’єднатися. І знову ж таки – зі страху.
Перед тим, що згадані гальма влади і жадоба наживи окремих її репрезентантів
колись поступляться ілюзії безкарності і всемогутності. Тут і політологи
зауважують, що позірний мир, здобрений риторикою засудження колишнього режиму,
радше, завершиться черговою війною всіх проти всіх. Бо важко віриться, що вариво
солідаристських ідей «Батьківщини», популістських штампів Ляшка, невідь-яких
переконань комбатів, «округлого всеїдства» «Самопомочі» etc можна переплавити у монолітну ідеологію. Знову маємо
«проти кого?». Варіантів не густо: або проти президента, або на зло прем’єрові.
Артхашастра, індійський манускрипт IV століття до Христа, дає формулу «успіху» для нинішнього
вітчизняного діяча: «Бажаєш бути великим політиком – знайти, а ліпше створи
наймерзеннішого, найжахливішого і найненависнішого ворога з усіх можливих, а
відтак блискуче здолай його». Невже ми живемо за законами сивої давнини?
Зрештою, здолаєш. А що далі?
Ігор
Гулик. Ілюстрація: polit.ru
