Як це роблять у далекому Таїланді?
Не дивно, коли люди
дізнаються про глобальні зміни у країні з телеекранів, – глобальні державні
проблеми мало переймають пересічного обивателя, котрий, мабуть, лише увечері
викроює хвильку часу, аби озирнутися навколо і пересвідчитися, чи в тій країні
він мешкає. Дивно, коли в Україні, охопленій війною з агресором, конфліктами у
владній верхівці, зринають повідомлення про «підготовку військового перевороту». І не з уст «баби Параски», джерелом
інформації є народний депутат Сергій Мельничук, над головою якого навис
дамоклів меч генпрокурорського подання для позбавлення парламентського
імунітету.
Я, звісно, не в
курсі, що мав на увазі пан Мельничук. Утім, коли мова про "путч", то мені
на думку спадає далекий Таїланд, де таку форму зміни влади дуже полюбляють. Там
перевороти «правильні» і вони є наслідком тривалих тренувань. Бангкок вже був
свідком, якщо не помиляюся, вісімнадцяти переворотів з часу здобуття
незалежності. Тайці сприймають схожі катаклізми властиво для Сходу
по-філософськи. Армія, розуміючи, що головне багатство країни базується на
курортній індустрії, намагається жодним чином не зашкодити повноцінному
відпочинку іноземців.
Зрештою, такий же
настрій панує і серед чиновників. До прикладу, усунутий прем'єр Таксин Чинават,
лебединою піснею чотирирічної (!) кар'єри якого став виступ на сесії
Генеральної асамблеї ООН у 2006 році, особливо не переймався власною долею. Хоч
на батьківщині його звинуватили у корупції, все ж звідти ж пролунало
заспокійливе: мовляв, можеш повертатися з Нью-Йорка, нічого тобі не загрожує,
бо всі тайці – брати. Арбітром нації є король Пхуміпон Адульядет. Так от, у
випадку з Таксином Чинаватом він при цілковитій свідомості і здоровому глузді
заявив, що вчинки військових є виправданими, і що, зважаючи на міцні підвалини демократії, вони не завадять подальшому
процвітанню конституційної монархії.
Ви думаєте, тайці
зупинилися у процесі удосконалення країни на Чинаваті? У січні 2008-го
військові передали владу новому урядові на чолі з
прем'єр-міністром Самаком Сундараветом. А 2014-го шляхом військового перевороту у прем’єрське
крісло служиві посадили... командувача королівською армією генерала Прают
Чан-Оча. І знову все виглядало буденно.
Путчі особливо не
позначаються й на стосунках Таїланду з сусідами – на тамтешньому міжнародному
летовищі ніколи не зауважено людей зі зброєю, дипломатичні установи,
представництва фірм працювали у звичному режимі. Тайці вважають, що
"родинні" справи слід вирішувати тихо, без зайвого галасу і різких
рухів, бо врешті-решт вислів "імідж – усе", коли його сприймати надто
буквально, може завдати шкоди грошам, які, відомо, люблять спокій.
Ще один штрих до
"правильного перевороту", з цілком певною алюзією на українську
дійсність. Коли Таксин дістався влади у Бангкоку, цивілізований світ оцінив цю
подію як першу
спробу демократичних виборів у Таїланді. Чотирьох років вистачило для того, аби
«демократ» (за версією Заходу) втратив довіру населення через схильність до
залаштункових справ, зокрема корупції. Мешканці країни, серед них і опозиція, яка, зрештою, досягла свого, не
апелювали до міжнародної спільноти, не пояснювали вади свого прем'єра негативним впливом оточення, особливостями його натури, а просто вчинили те, що вважали за потрібне і в якомога
найзручніший спосіб.
Ми ж тримаємося
давніх стереотипів, і цим послуговується влада, яка встигла забути про те, що
їй належить бодай про людське око бути "новою". Але ж, врешті-решт,
іншим стало суспільство, здатне продукувати інші форми свого буття, не
зациклюючись на раз випробуваній методі. І якщо воно вважає, що вибір був
помилковим, то хто мав би боронити йому сказати про це вголос?
Ігор
Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
