Час для вбивства

Дату припинення вогню призначали новоявлені янголи смерті?

Знано, що «тішь да благодать», згідно із документами, підписаними у столиці Білорусі 12 лютого, має прийти в зону війни у ніч проти понеділка. В 00.00 15-го... Якщо, звісно, таке трапиться. Не буду «вангувати», що буде далі, однак не втримаюся від запитання: невже високим перемовникам було важко ще у четвер набрати відповідні номери телефонів і віддати наказ про негайне припинення людовбивства?

Річ не в тім, що, як пишуть зараз прихильники конспірології, Путін вимагає від терористів за будь-яку ціну втілити у життя його мінські галюцинації – замкнути кільце довкола «кількатисячного угруповання» українських військових під Дебальцевим. І не в тім, що у Москві плекають шанси таки вибити укрів з Маріуполя. По суті, ситуація складається так, що Кремль вже не може віддавати накази своїм годованцям під орудою Захарченка, він здатен лише нашпигувати зону, яка теоретично, за задумом авторів Мінського меморандуму, мала б стати демілітаризованою, якомога більшою кількістю смертоносного залізяччя.

По суті, - це моє особисте враження, - дату припинення вогню у Мінську визначали не Олланд з Меркель, не Порошенко з Путіним, а саме керівники бандугруповання, яке спочатку шантажем намагалося зірвати будь-які домовленості. Саме Плотніцкій із Захарченком вирішили, що так буде спідручніше. Саме ці, з дозволу сказати, особи перебрали на себе щонайменше роль богів, яким визначати час для життя і час для смерті. Ту дозу людської крові, яку, на їхню думку, ще варто пролити для задоволення ілюзії власної величі і безкарності, ту чашу страждань, яку мають випити невинні жертви їх збочених планів.

Учора ми мали чітке і недвозначне підтвердження таким висновкам. Пєсков, - цей рот Путіна – майже прямим текстом визнав, що Росія не має наміру (не може?) виконувати те, що запропоновано 12 лютого. Вже вкотре Москва устами то Лаврова, то Пєскова, пробуючи зіскочити з теми будь-яких стосунків з терористами і замилити очі світу на присутність своїх кадрових військових на Донбасі, - фактично визнає натомість свою нездатність керувати конфліктом. Її заблукалі рейнджери все частіше змушені втихомирювати сп’янілу від крові кримінальну публіку, яка, як повідомляють, вже з боями починає рейдувати на терени РФ. Путін прагнув керованого хаосу, - а вийшов (цілком у російській традиції) просто хаос.

Вочевидь, це було б проблемою того ж таки ВВХ, російських гарнізонів і ватажків розмаїтих банд (Мотороли, Гіві, Мозгового тощо), коли б, за прикладом поводиря стєрхів, вони стверджували власний мачизм на підвладному їм терені і мірялися біцепсами поміж собою. Але ця їхня війна рикошетить по долях українських громадян, яким не поталанило опинитися у не той час, м’яко кажучи, не у тому місці. Можливо, саме це мотивує агонізуючих упирів – розуміючи, що так чи інак приречені, вони гатять Градами і Смерчами по Краматорську, Артемівську, Гірнику, Щастю. Учорашня географія терористичних атак на мирні поселення, школи, кафе безапеляційно засвідчує, що з виразкою Донбасу вже слід розбиратися не дипломатам та політикам, а вишколеним спецпідрозділам з досвідом тотальних зачисток. Безжалісних, я б сказав, хірургічних. Але, - і це мусимо знати теж, - таких в Україні наразі немає.

Якщо події розвиватимуться за схожим сценарієм, якщо терористи й надалі визначатимуть час для смерті, то Україна ризикує отримати – ні, не Придністров’я, і навіть не Абхазію. Донбас перетвориться на Чечню, з тією лише різницею, що там повстанці воювали за високі ідеали незалежності і без надії на сторонню допомогу, а тут – за власне виживання, амбіції карликів і на повному «довольствіі» з боку «зацікавленої» держави.

Гадаю, для Олланда та Меркель, не кажучи вже про Порошенка, ясно, як Божий день, що присутність Путіна на Мінську-2 була безсенсовою. Ліпше б він здійснив свої погрози і не приїхав. А так, - забравши у лідерів дорогоцінний час і сили, - він дав повний карт-бланш бандитам на власний розсуд встановлювати час для життя і час для смерті. Добре, як діждемо ще часу, коли міжнародні прокурори Гааги допишуть цю деталь до грубезного обвинувального вироку кремлівському фюрерові.

Ігор Гулик.  Ілюстрація: 2000.ua

Мінські скоромовки

Що виходить, коли всім потрібен хоч якийсь результат?

...Виходить, зазвичай, сім мішків гречаної вовни. Кожна зі сторін затяжного і виснажливого діалогу у Мінську їхала туди, сподіваючись на свою версію майбутнього меморандуму чи прикінцевої заяви. Коли ж під ранок учорашнього дня стало очевидним, що жоден переговорник не подужає омріяної планки, бажання сказати бодай щось «своїм народам» породило горох з капустою, який тепер марно пробують розділити на інгрідієнти політаналітики, політпровидці і просто пустодзвони.

Завершення саміту виявилося настільки зіжмаканим і каламутним, що навіть Путін, на якого, здається, світили всі софіти, зібрані в Останкіно з такої  нагоди, геть заплутався і намолов очевидних дурниць про ефемерні котли й казанки...

Однак там, де скоромовки, там і недомовки. Технічно виконати бодай один пункт Мінська-2 нереально. Як на мене, взагалі нонсенс вести будь-які розмови про відбудову, відновлення банківського сектора (це при євро по 30 грн станом на вчора?), соціальні виплати, реанімацію інфраструктури тощо на тимчасово окупованих територіях та ще й під час війни. Такі речі обговорюються, зазвичай, після останнього пострілу, враховуючи ще й час для остаточних зачисток ймовірних самураїв. А те, що війна триватиме, не викликає сумніву.

Ніхто досі втямливо не пояснив, що за зона виникне у разі відведення важкої артилерії на дистанцію, передбачену новим Мінськом. Швидше за все, там орудуватимуть банди напівголодних і зневірених (отже, озвірілих) терористів, які вбиватимуть залишки мирного населення у пошуках їжі. І Україна навряд чи зможе втрутитися у ситуацію дієво, оскільки будь-який переступ лінії розмежування, проведеної на наших теренах, трактуватиметься Москвою як порушення угод, меморандумів і всього решти, хоч насправді вони не варті виїденого яйця. А «польові командири» ескадронів смерті, здайснивши рейди у «нічийну смугу», відпочиватимуть по той бік межі.

Це чудово, що Порошенко, - Путін скаржиться на нього за це особливо, - до Мінська-2 і під час дивився на Захарченка з Плотніцкім як на пусте місце. Тобто поводився у цілком цивілізованій традиції, яка не передбачає жодного контакту з терористами. Але поставивши свій автограф під «історичною угодою», він змушений буде поступитися принципами, оскільки ці персонажі стануть активними фігурантами «виборів за українським законодавством». Більше того, не виключено, що з часом, - амністовані, «білі» і «пухнасті», - вони з’являться під куполом українського парламенту у ролі законно обраних представників «народу Донбасу».

Дехто з розумників і зачарованих результатами Мінська-2 наводить нам за приклад стосунки ізраїльського керівництва з Арафатом, парадигма яких направду схожа на ймовірну українську ситуацію – від невизнання, руконеподавання до парадоксальної надії на те, що тільки Ясір здатен захистити Хайфу від «касанів» некерованих зірвиголів. Мушу розчарувати мрійників – в українській ситуації такого не буде. Бо, по-перше, щойно Порошенко погодиться на вибори за участю лідерів бойовиків, він може одразу оголошувати позачергові вибори президента. Присутність у парламенті військового угруповання є тому запорукою, а обіцяний закон про імпічмент – інструментом. Добре, якщо обійдеться лише законом...

По-друге, проводити вибори за неконтрольованих кордонів – тихе божевілля, яке, однак, стане буйним у день голосування. Я переконаний у тому, що за такого сценарію ми матимемо кілька нових «гумконвоїв» з Росії, якими доставлять не тільки вибухівку для терактів на дільницях задля картинки Раша-ТВ, але й потрібну кількість «виборців». З Бурятії, Сахи, - не важливо...

Ще один – надзвичайно показовий - момент. Особлива гнучкість наших європейських партнерів, яка дуже часто набуває аж надто непристойних рис. Одразу ж після Мінська, ще не дочекавшись дати припинення вогню, було заявлено про відмову від розширення санкцій з боку ЄС. Не минуло й півдоби, як  заповзяті французи поквапилися зголосити рішення таки віддати Москві злощасні «Містралі». Складається враження, що скоромовки, сказані Олландом та Меркель у вотчині Лукашенки, були симптомом нетерплячки. Не тому, що їх переймала доля України та українців, а від дивного свербіжу долонь від відкладених з нашої з вами вини фінансових оборудок з Путіним.

Що ж, панове, гендлюйте. Від Ліссабона до Владивостока. Цікаво тільки, які митні правила діятимуть на донбаській лінії розмежування...

Ігор Гулик. Ілюстрація: 2travel2.nl