Наша влада напрочуд ретельно плодить собі опонентів, і на
позір це виглядає досить дивно
Я вже колись писав, що телебачення під час виборчих
кампаній схильне вдаватися не до висвітлення реальних подій, а до створення
інформаційних приводів, а відтак їх мусування, – мовби штучні проекти є виявом
«справжнього» плину життя. Пересічний громадянин, та ще й родом зі «совка»,
схильний довіряти усьому, що кажуть по телевізору, як колись беззаперечно вірив
газеті «Правда». Головне, що ніхто не дбає про стандарти журналістики або
відповідальність за достовірність інформації.
Схоже, передовий досвід медійників взялася переймати і
влада. Я не кажу про систематичні з’яви на телеекранах зацікавлених у тих чи інших штуках осіб, – це самозрозуміло, тим паче, коли медіаресурс
підконтрольний своїм повсякденним «героям».
Кіпіш довкола керівника фракції БПП, який зчинили члени
провладної коаліції (!), а відтак хутко підхопила вся політтусня, прогнозували
давно. І справа, мабуть, не у безпосередній дотичності Юрія Віталійовича до
ганебного голосування за «закон про кредити», який дістав належну оцінку
більш-менш притомної спільноти. «Банківська індульгенція» має своїх конкретних
авторів, і колись країна таки знатиме своїх «героїв». Але зараз на кону реноме Луценка,
і він, мабуть, охоче скористав би з нагоди зіскочити з високого крісла в любу
йому «опозиційну» нішу.
Наша влада напрочуд ретельно плодить собі опонентів, і на
позір це виглядає досить дивно. Інша річ, що «легіон незгідних» гратиме картами
тієї ж влади, міченими, до слова, соціальними маркерами з рук нинішнього уряду.
Думаю, і Луценку буде дозволено вдаватися до найрадикальнішої лексики,
критикуючи вади Яценюкового Кабміну. З однією, однак, метою – розпорошити
голоси виборців, які ладні голосувати хоч за дідька (бо НФ і БПП гратимуть на
одному полі), але серед різноманіття асортименту втратять орієнтацію і чуття.
Відтак, виконавши місію і вдовольнившись прохідними
відсотками до місцевих рад, отримавши кілька посад міських голів,
ерзац-революціонери повернуться у владні кріселка, пишаючись успіхами на
локальному рівні. Але головні важелі зостануться таки у БПП, – хіба на Сході
слід чекати настільки «мультипартійні» ради, що вони більше скидатимуться на
ярмарковий балаган, аніж на нормотворчі органи для громад.
Отже не варто робити оптимістичних висновків зі ще наразі
недоконаної відставки лідера пропрезидентської фракції: вона аж ніяк не стане стартовим
пострілом для реконкісти. Дзвоник пролунає тоді, коли виборець вирішуватиме, за
кого йому голосувати, достеменно знаючи, хто намагається його вкотре обдурити.
Ігор
Гулик. Ілюстрація: veselahata.com
