Україна, з
її екстрімом війни, реформ тощо, є своєрідним ельдорадо для любителів
безкоштовного піару
Ні, світ не зістрибнув з гальмівних котушок, і не прямує до прірви, як те
просторікують численні ясновидці. У світі, - через розвиток комунікативних
каналів, доступ до них неймовірного числа охочих, - просто руйнується грань між
«бути» і «здаватися». Ласих до останнього, - аж зашкалює, зрештою, хіба їх було
менше й раніше? Однак тих, хто обирав «бути», тобто справжнє, неілюзорне,
практичне і ефективне, цінували акурат за результатами праці, а не за
анонімними філіпіками у фейсбуці.
Я переконаний прихильник ідеї залучення іноземних фахівців у процес
реформування України. Дуже шаную їхній вибір і щире прагнення допомогти моєму
народові. Водночас, - і про це слід казати вголос, - раджу остерігатися осіб,
які, - через різні обставини, - можливо, хочуть, але не можуть. Поза тим,
цілком прогнозовано, що доброю нагодою не скористатися гріх і для розмаїтих
ушустів, яких хлібом не годуй, лише б попіаритися. А оскільки Україна, з її
екстрімом війни, реформ тощо, є своєрідним ельдорадо для любителів
безкоштовного піару, - їх тут не бракує.
Це я про історію із Сашею Боровиком, випускником Гарварда, успішним менеджером
Microsoft, безцінним кадром юридичного
департаменту компанії Akamai Technologies. Історію, про яку не надто розводяться оскаржені в обструкції «фахівця»
Кабмін і Яценюк, і про яку найбільше голосить сам звільнений, а також левова
частка фейсбучних активістів.
...Тут ось яка справа. Від Згуладзе я щодня чую про працю над реформуванням
української міліції. Згуладзе, наскільки я розумію, Гарвардів не закінчувала (у
неї рік навчання в Оклахомі, а так – скромний диплом Тбіліського університету).
Вона – практик, а, отже, деякі її висловлювання ріжуть слух. Не тільки у ніжних
на вуха Боровика, а й у тисяч «правоохоронців», яким доведеться посунутися з
посад завдяки реформам грузинки. Ека не церемониться з підлеглими, розуміючи,
що працює в країні, де вишукана лексика і етикет спаплюжені популістами; не
вимагає для себе особливих умов.
А ось про реформу авторства Боровика, бодай натяк на проект такої реформи,
я особисто не чув. Ба більше, - припускаю, що наказ про його призначення на
посаду першого заступника міністра економіки існує лише і уяві ображеного
чоловіка. Реально чув лише скарги, кпини і невдоволення від браку уваги.
Нарцисизм? Не думаю... Радше, прагнення «здаватися», мовою, яка не до смаку
естетам, - дешеві понти.
Гротескна виходить ситуація. Невже Боровик кинув усе задля того, аби в
Києві «сісти в паланкин» і вдихати фіміам від присутності своєї персони на
Печерських пагорбах? Якщо так, то жорстока реальність хутко поставила все на
свої місця. Тут, де волонтери тримають армію, де кожен чиновник вилітає з
насидженого крісла з боями, схожими до Іловайська, балансувати між «бути» і
«здаватися» можна недовго. Справжність тут цінується вище статусів, посад,
дипломів, щирість намірів одразу проходить випробування обставинами,
наближеними до воєнних. А велемовними ораторами власного розливу тут хоч греблю
гати, і, до слова, не в одного з них у шафі – диплом як не Єля, то Кембриджа.
Жодним чином не виправдовуючи «кривдників» Саші, - вони, здебільшого, й
справді, не надто охоче миряться із крахом системи, у якій було комфортно і
затишно, - скажу інше. Яким би не був президент, прем’єр, міністри, керівники нижчі рангом, - вони вже чудово
усвідомили, що рано чи пізно, відповідатимуть за все. Зістрибнути, як оце
вчинив Боровик, - їм не вдасться. Так чи інак, - політично чи цілком
кримінально, - вони здадуть звіт перед тими, хто їх обирав. Тому й ходять між
краплями дощу, між «бути» і «здаватися», і останнє, на їхній же жаль, все
частіше і частіше закінчується гротеском.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: anekdot.ru
