Тут
не мова про істерики офіційного Кремля із приводу «неслухняних українців», які
«чомусь» визнали за потрібне укласти правдиву версію власної минувшини
У
польському Ґданську 1 вересня зазвичай планують урочистості з нагоди річниці
найтрагічнішої події минулого століття – початку Другої світової війни. Лідери
з’їжджаються на берег Балтики, аби спільно вшанувати пам’ять мільйонів жертв,
помолитися за їхню пам’ять, висловити сподівання на те, що схожого не буде,
принаймні, пообіцяти усіма силами протидіяти спробам роздмухати воєнну пожежу
на континенті.
На
жаль, не всі налаштовані таким чином. На жаль, країна, яка разом зі союзниками
з антигітлерівської коаліції підписала акт капітуляції нацистського режиму,
нині налаштована по-іншому трактувати історію, вишукувати у ній відверто
драстичні епізоди, а відтак – творити власні міфи, сіючи ворожнечу і скандали.
Тут
не мова про істерики офіційного Кремля із приводу «неслухняних українців», які
«чомусь» визнали за потрібне укласти правдиву версію власної минувшини. Тут вже
мова про доконечно принципові непорозуміння із дальшими сусідами, зокрема із
Польщею. Звинуватити Варшаву у тому, що саме її колишні керівники спричинилися
до початку світової бойні, бо були «надто непоступливими» перед територіальними
захцянками Третього Райху, можуть тільки божевільні. Але що вдієш, часто
народами керують неадекватні політики…
У
російських ЗМІ час від часу виринають публікації на кшталт тих, що, мовляв, міністр
закордонних справ Другої Речі Посполитої Юзеф Бек активно співпрацював із абвером,
натомість прем’єр уряду-вигнанця після окупації нацистської Польщі Станіслав
Міколайчік був агентом британських спецслужб. Ба більше, кажуть, що Польща
разом із Берліном плекала плани нападу на СРСР.
Що
тут скажеш? Можна прямо і безапеляційно заявити: «Це свинство, звичайна брехня
та сталінська пропаганда», як це вчинив історик Анджей Фрішке. Можна продовжити
дискурс у толерантнішому тоні, нагадавши Кремлю про пакт Молотова – Рібентропа,
але це вже зроблено з нагоди річниці сталінсько-гітлерівської змови. А можна
просто не реагувати на схожі маразми, бо, видається, ті, хто їх продукує,
розраховують якраз на нервову, нерозважливу реакцію, аби відтак мати нагоду для
чергових звинувачень.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Петер
Шранк
