Питання не у припиненні вогню, - воно – у ціні, яку має заплатити не канцлер, не середньостатистичний німецький бюргер, а Україна, - за це припинення
Поки Путін підігріває пристрасті, піднімає планку протистояння на Донбасі у
дуже далекому від зони АТО Єгипті, у не менш віддаленому звідти Вашингтоні
Обама та Меркель вправляються у креативі. Поза тим, креатив, за визначенням
одного недурного чоловіка, у сучасному світі часто перетворюється на синонім
шахрайства.
Канцлерін геть втратила німецьке раціо. Вона заявила, що не зможе жити,
якщо не досягне припинення вогню на Сході України. Зважитися на таке,
погодьтеся, здатен не кожен політик, тим паче, що ніхто не вимагає від фрау
Меркель аж такої офіри. Питання не у припиненні вогню, - воно – у ціні, яку має
заплатити не канцлер, не середньостатистичний німецький бюргер, а Україна, - за
це припинення. Питання навіть, - якщо цинічно, - не в тому, чим здатні
пожертвувати українці; за великим рахунком мова про те, до яких поступок
агресорові їх здатні змусити закордонні партнери задля того, аби канцлерін не
вчинила самогубства.
Судячи з вимог Путіна, без виконання яких він погрожує узагалі не з’явитися завтра у Мінську, ця ціна виявиться для України
неприйнятною. Бо, видається, саме вони постануть перед дилемою: стримати
Меркель від «суїциду» чи погодитися на евтаназію власної країни. Відповідь,
гадаю, не потребує додаткових коментарів.
Можна, без сумніву, розумувати про те, що світ, а особливо Америка, дуже
чекатимуть на висліди Мінська-2. Кажуть, Обама тримає заправлену свіжим
чорнилом ручку, аби поставити нарешті свій автограф під рішенням про постачання
Києву летальної зброї. Це, мовляв, трапиться лише за умови, коли ВВХ й надалі
гратиме уподобану ним роль мачо. Але так кажуть розмаїті ясновидці, здебільшого
майстри нового жанру – політичної фантастики. Сам же президент США дуже
несподівано пояснив учора свою майже жирафину втямливість. Він – Обама –
остерігається, щоб американська зброя раптом «не потрапила у погані руки».
Я розумію занепокоєння американського лідера. Часто, дуже часто зброя made in USA
поверталася проти самих «виробників». Наприклад, у випадку Аль-Каїди. Адже нині
вже ніхто не сумнівається у тому, з чиєї подачі і за чийого активного сприяння
на світ Божий з’явився Осама зі сонмом войовничих
адептів.
Та навіть за таких обставин мені невтямки, звідки в Обами такі дивні
алюзії. Невже і у Вашингтоні чутно заклики Кісєльова і К про те, що, приміром,
добровольчі батальйони, замість того, аби воювати з агресором, снять походом на
Київ? Чи, може, під лексичною фігурою «погані руки» Обама приховав особисту
неприязнь до «кіборгів», які майже голіруч тримали оборону Донецького летовища?
Думаю, це не так. Швидше за все, господар Білого дому всерйоз побоюється, що
українці, оснащені FGM-148 (джавелінами) та іншими чудернацькими американськими
цяцьками, виженуть окупанта зі своєї землі і посунуть на Москву. На столицю
тієї країни, яку Обама, за вчорашнім таки зізнанням, хотів би бачити «сильною,
процвітаючою Росією, яка буде нашим партнером». У такому випадку Бараку
доведеться почекати принаймні до завершення каденції Путіна, якщо останній взагалі
планує такий варіант.
...Не секрет, що улюбленою справою політиків є гра у слова. За нею вони
ховають не тільки справжні наміри, але й людські слабинки, страх,
розгубленість, непевність. Що Меркель, що Обама мають вже цілий комплект
прикладів, як грою у слова їхній кремлівський «партнер» фактично зруйнував
дотеперішній світовий порядок. Американський президент має ще один добрий
досвід бездумного використання слів – досвід «перезавантаження» стосунків з РФ,
яке завершилося 2008-го у Грузії, а 2014-го дістало логічне, як на здоровий
глузд, продовження в Україні.
Слова – полова, спосіб уникнути дії. Саме так слід трактувати «суїцидні»
зізнання Меркель і сумнівні метафори Обами. Думаю, завтрашній Мінськ-2 стане
аргументом на користь саме такого висновку.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: vk.com
