Найбільшою загрозою переформатування націонал-демократичних партій є їх олігархізація
Деякі
сучасні автори, надихаючись модними трендами в європейській, часто
псевдоліберальній думці, схильні вважати, що з плином літ націоналізм як
ідеологема щезне разом зі своїм одвічним антагоністом – комунізмом. Із таким
твердженням важко не погодитися, особливо, зваживши на новітню історію
вітчизняних націонал-демократичних рухів та партій, а ще – на ґенезу лівих сил
Європи. Я вже якось згадував думку іспанця Хуана Мануеля де Прада про те, що
насправді «холодна війна» завершилася перемогою переформатованих «лівих», серед
них – і комуністів, які вдало мімікрували у таких собі неолібералів з
невизначеністю ідеології, зате з чіткою метою виживання.
Адепти
теорій про загибель націоналізму небезпідставно уважають, що нині спостерігаємо
повільне вимирання класичних партій у совковому розумінні цього слова. КПУ –
яскравий приклад, – зі всіма її розламами та чварами, – коли кожен наступний
«відрізаний кусень» хутчіш дрейфує у напрямку ревізіонізму. Та й, зрештою, хіба
Симоненко і К у коштовних костюмах і з не менш дорогими аксесуарами є
прикладами адептів ідей невмирущого Лєніна?
Із
націоналізмом – складніше. Він також потихеньку деградує, крок за кроком
поступаючись від фундаментальних принципів того ж таки Донцова. Зрештою, ця
еволюція започаткована фактично програмними документами ОУН (б), про які не
надто люблять згадувати молодики в одностроях чи викличних вишиванках. Однак,
найбільшою загрозою такого переформатування, як на мене, є тенденція
олігархізації – що тих, що інших, що лівих, що правих, - перетворення партійних
структур на ідеологічні відділи бізнес-структур.
…На
місце націоналізму приходить патріотизм, і приклад, скажімо, «Свободи», цілком
підставно вказує на факти, проти яких годі перти. Усі націонал-демократи можуть
нині визбирати не більше 10 відсотків виборців, тоді як соціологічні опитування
кажуть, що патріотами уважає себе ледь не 90 відсотків мешканців країни.
Чому
– запитаєте. Мабуть, тому, що націоналістам важко втямити контекст глобального світу
і взагалі – багатовимірність країни, в якій живуть. Відповідь проста, і, що
найдивніше, її мали б знати провідники вітчизняних нацдемів. Вони ж бо
похваляються знанням тестаменту високої постаті Митрополита Андрея, який свого
часу написав: «Ясно, як на долоні, що
Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли
українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять,
завести поміж собою якнайбільшу єдність».
Але…
«Була б одна правда, якби не було іншої…». Націоналісти, – що прикро, копіюють
не ліпші зразки партій-покручів, технологічних проектів, створених під особи
задля поділу країни, бізнесу тощо. Від того й їхні чвари, бо найменший
компроміс вони трактують за ймовірну втрату симпатиків. Поза цим вони досі не
зрозуміли, що скочуються на маргінес, поступаючись місцем то вправнішим
опонентам, а то й просто патріотам, яким дорога Україна, а не спекуляції на її
імені.
Ігор
Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
