Берестечко’2015

Можна, звичайно, вважати зраду і злодійство виявом свободи іншого. Але вони стають несвободою для оточуючих

Великий шанувальник Леся Подерев’янського, я, зазвичай, не пропускаю повз увагу будь-який публічний виступ цього дивака. Ось в одному його інтерв’ю вичитав надзвичайно влучне трактування свободи, тому кваплюся поділитися ним з тими, хто цінує і Подерев’янського, і її. «Свобода – це коли людина може дозволити собі розкіш займатися тим, що їй подобається. Але коли людина дозволяє собі не займатися тим, що їй не подобається, це ще крутіше. А коли вона поєднує перше і друге, це взагалі вища форма свободи».

Підтексти Подерев’янського, як завжди, багатопланові. Найпарадоксальніше, що, чим більше прагнеш до окресленого ним ідеалу свободи, як це, до речі, робить сам Лесь, тим пронизливіше відчуваєш дистанцію, що ділить тебе з мрією. Я зауважив, що особи, на перший погляд, підневільні, залежні, – через своє злиденне існування, через суспільну упослідженість, через інші, не менш очевидні причини, – доволі часто є носіями справжньої свободи. Інша річ, що майже ніколи вони не здатні гідно оцінити свій статус, а почасти серйозно вважають себе рабами обставин.

Якось років зо двадцять тому, коли перед журналістами розчинилися нарешті брами в’язниць, мені поталанило знімати фільм про мешканців львівської «тридцятки». Там я зустрів юнака, який за колючим дротом почував себе справді вільним.  Він писав «роман» (що йому дуже подобалося), і вперто сачкував від промзони (це йому, далебі, не лягало на душу). Задовго до Подерев’янського мій герой визначив зручність такої форми життєвого трибу і тішився нагодою застосувати його на практиці. На волі ж його чекала підневільщина з обов’язками перед старенькою матір’ю, не надто приязними стосунками з міліцією, кривими поглядами сусідів. Воля ж дісталася йому надто легко – він просто вкотре заліз до чужої кишені на місцевому ринку.

Приблизно у той же час невідомий (принаймні, в УРСР) Коельо також доходив схожого висновку про свободу, сидячи за ґратами… Він здобув її, покинувши марудне заняття тим, що йому не смакувало, і взявшись за написання казочок, які охоче читають дорослі і серйозні дяді. Мабуть, у далекому дитинстві їм бракувало відчайдушного і безшабашного ковтка волі. Дивна річ, колишній зек і «важкий підліток» навчає «правильних» азів людського співіснування.

Коли я слухаю наших очільників про те, що «свобода коштує стільки, скільки коштує», я чомусь підозрюю, що цей природний для мого давнього героя скарб дався їм надто важко. Якщо дався взагалі. Бо чи вільні вони обов’язку нудитися невластивими їхнім душам справами, чи свобода державника, обмежена можливими й неможливими циркулярами, параграфами, пильнована ретельними опонентами, – така солодка, як мала б бути насправді?

"Всі хочуть булави, всі борються за власть.
Та й буде булава — як макова голівка.
Отак поторохтять. І знову хтось продасть,
Не той, так той. Там зрада, там злодійство".

Ліна Костенко так ємко окреслила суть будь-якої влади, – що за козаччини, що зараз, – але навряд чи підозрювала, наскільки нетривалим може бути «торохтіння маковою голівкою». Жахливі сни Берестечка, – за іншим твором авторки, підставові для «посипання голови попелом», – наперекір побажанням поетеси, «запорошують очі наступних поколінь».

Можна, звичайно, вважати зраду і злодійство виявом свободи іншого. Але вони стають несвободою для оточуючих, ба більше, – для загалу, і той змушений радикалізуватися, обмежуючи сумнівну волю відступників. Але, на відміну від життєвого устрою одиниць-свавільників, ентузіастичний порив масового спротиву плинний, як ртуть. Отже, й елемент свободи, присутній у ньому, є вибуховим, руйнівним, зате нетривалим.  

У північних сусідів його називають «рускім бунтом». У нас не знайшли місткого визначення. Але, як на мене, історична аналогія з Берестечком тут важить більше, ніж окремий словоутвір.

Ігор Гулик. Ілюстрація: Fb