У Путіна дивна фобія кольору.
Особливо, коли йдеться про революції
Історики ще довго сперечатимуться з приводу авторства терміну «кольорова
революція». А ось коли мова заходитиме про найзапекліших опонентів схожих
суспільних катаклізмів, то пальма першості тут, безперечно, належатиме
нинішньому господареві Кремля. Кількома днями раніше її спробував було
перехопити Сєргєй Лавров, спробувавши законодавчо прописати в Статуті ООН
«злочинність» насильницького повалення влади. Але з’ясувалося, що міністр
зовнішньополітичного відомства РФ зможе конкурувати лише з блазнем Жіріновскім,
який час од часу озвучує не надто пристойні думки свого «царя».
Утім, вчора ВВХ вирішив публічно проартикулювати власну позицію щодо
«кольорових революцій». Зробив це у звичних для себе стилі і колі – на
засіданні колегії міністерства внутрішніх
справ. Мовляв, «дії екстремістів стають все більш витонченими. Стикаємося ми зі спробами
використовувати так звані «кольорові технології»: від організації незаконних
вуличних акцій до відкритої пропаганди ворожнечі і ненависті в соцмережах».
У цій фразі – не тільки безнадійний, кондовий консерватизм, з дозволу
сказати, лідера. У ній, окрім іншого, - невиліковний політичний дальтонізм
колишнього кагебіста. Бо поєднати в одному реченні «екстремізм» і «кольорові
революції», значить, продемонструвати або крайню тупість, або ж прямий інтерес,
що спонукає до фальсифікації, підміни понять.
Досі «кольоровими революціями», починаючи від Оксамитової і завершуючи
Революцією Гідності, називали акції ненасильницького спротиву, які відтак
змушували стару владу йти у небуття. Так було і в Чехословаччині 1989-го, в
Грузії 2003-го, Лівані 2005-го... Перелік можна продовжити. Те, що мирний
громадянський протест завершувався кров’ю, як те трапилося на Українському
Майдані, - аж ніяк не пов’язане з налаштуванням самих мітингарів. Радше – з
крайнім небажанням режимів прислухатися до вимог народу, із звичними для
диктаторів чи банальних кримінальників практиками «найпростішого вирішення проблем»
– насильства, міліцейських кийків, урешті-решт – снайперів.
Власне, у цьому – логічна помилка Путіна, яка, утім, стала проблемою
більшості російського суспільства. «Царським» страх, завдяки контрольованим
владою медіям, інфікувано майже весь народ, і тепер годі переконати пересічного
мешканця Рязані чи Казані у справжніх мотивах незгодних. У тій же Грузії,
Молдові, Тунісі, а в Україні – й поготів.
Путін упродовж п’ятнадцяти років сидіння
на московському троні спромігся накинути ледь не усьому поспільству своє,
спеслужбістське бачення світу. У масовій свідомості вже не існує відтінків, там
є тільки чорне і біле, свій – чужий, «рускій» і ворог. Причинно-наслідкові зв’язки
у цій ситуації геть зруйновано. Споживач продукту Кісєльова, Соловйова і К не
потребує особливих пояснень, чому чужий обов’язково мусить бути ворогом, і куди
зникли з такого різнобарвного довкілля напівтони і кольорові акценти. А після
систематичного телезомбування земляків сюжетами Лайф-Ньюз чи Раша-Тудей
заікатися про ворожнечу в соцмережах рівнозначно порівнянню жорсткого порно з
витонченою еротикою Бернардо Бертолуччі...
Путіну ніхто не винен. Саме така практика поводження з масами і породила
його страх. Російська влада не знає, як діяти у ситуації, коли на Твєрскую чи
під стіни Кремля вийде мільйон невдоволених. Точніше, донедавна знала. До
Революції Гідності. І це він, Путін, хай через посередників – Суркова, Зурабова
чи кого там ще? – поділився своїм знанням із Януковичем. Що з того вийшло – чи
варто переповідати.
Рецепт не спрацював, навіть нашкодив дилетантам. Бо інакше не назовеш
правителів, які в ХХІ столітті пробують осідлати людське море, з його безліччю
мережевих, горизонтальних зв’язків, з динамікою флеш-мобу жменею вірних, але
неповоротких, безініціативних преторіанців.
Путін чудово розуміє, що впоратися з «кольоровою революцією» йому не під
силу. Тому воліє одягнути чорні окуляри (незмінний атрибут свого справжнього
фаху) і вдавати дальтоніка. Так легше. Так кров Нємцова на Большом Москворєцком
мості видається просто калюжею...
Ігор Гулик.
Ілюстрація: voprosik.net
