Я вже колись цитував польського дисидента і філософа Адама Міхніка, що у комунізмі найгірше те, що приходить після нього. Отак і з популістичними режимами – від Венесуели до сучасної України Зеленського.
Я, коли йдеться про спосіб правління Зе!, не даремно беру
слово "демократія" у лапки. Бо серед численних ризиків і загроз –
безпекового, економічного, гуманітарного плану, - на які прирік країну вибір 73-х
відсотків її позірно притомних мешканців, чи не найфатальнішим наслідком буде
тотальне нищення сенсів. І не тільки демократії як способу співжиття
цивілізованих спільнот, а цілої низки інших, базових понять, які досі вважалися
однозначними константами.
Промовляючи недавно на Львівському Медіафорумі, знана
журналістка Мирослава Барчук сказала, що "найвищу ціну ми платимо тоді, коли слова і поняття здевальвовані. Коли
поступово і непомітно високі поняття стають випотрошеною оболонкою, порожньою
шкарлупкою. Ці слова стає якось незручно вживати, і ми уникаємо цих понять або
мусимо говорити з певною іронією, брати в
лапки в постмодерністський спосіб".
У цій фразі є все про Зе!демократію і спосіб, у який нам
намагаються її нав'язати. Причому з легкої руки
"політтехнологів" на кшталт Михайла Подоляка чи Олексія Арестовича (вже
й не знаю, чи лапок достатньо, аби передати іронію, ба навіть сарказм для
характеристики цих персонажів), процес перелицьовування, руйнівної
інтерпретації сенсів поставлено на конвеєр. Для цього створено тисячі акаунтів
у соцмережах, викуплено місяці годин телеефірів, сфабриковано мільйони
інформаційних приводів і провокативних заяв. Фантазійні витівки шулерів від
політики відтак озвучуються або ж самими авторами, або ж бездумними спікерами з
найвищих владних кабінетів, або ж "шістками" з парламентської
"монобільшості". Та апогеєм все ж слід вважати цитати
"найвидатнішого лідера сучасності", коли Зеленський, напустивши на
обличчя міну "державника" і "мислителя" виголошує
банальщину і несосвітенність на кшталт останнього, американського відкриття:
"Наша стратегія – це тактика". Вже й не знаю, який з філософів чи
письменників-утопістів є прикладом для "зеленої команди", бо Джордж
Орвелл, здається, тихо курить у куточку зі своїм "новоязом".
Але чомусь підозрюю, що у горе-сенсотворців немає жодного
методологічного підгрунтя, що вони діють на власний розсуд, потакають власним
амбіціям та хвилевим захцянкам, абсолютно безвідповідально експериментуючи без
бодай елементарного прогнозування наслідків. І в цьому дикому коктейлі експериментів вже важко вирізнити на нюх і на
смак справжні наміри і мету барист з Банкової. Проглядається хіба лиш один
складник – невтамовна жага влади, утримання при ній, з огляду на певне (все ж
таки!) розуміння того, що колись за свої витівки доведеться відповісти.
Від популіста до автократа – відстань незначна, тому
першочергово руйнації зазнала система повноважень і державних інституцій. Зеленський
і Ко фактично вже, без змін до Конституції, перетворили республіку у
президентську, причому з безапеляційною підпорядкованістю уряду і навіть
місцевого самоврядування главі ОПУ. Ба більше, - тепер правом ухвалення рішень
(таких же безвідповідальних і екзотичних, з огляду на демократію) наділено
дорадчий орган – РНБО. Рада та її очільник стали інструментами режиму для
втілення того ж таки принципу – "наша стратегія – це тактика", і у
своїх тактичних маневрах іноді скидаються на жонглерів у мандрівному цирку, які
тільки й но думають, як ото розважити невибагливу провінційну публіку.
В арсеналі фокусів годиться усе: від якоїсь дивакуватої
апології проєкту Великого Герба, що, радше, скидається на пивний герб (за
висловом відомого історика і публіциста Олександра Зінченка) і до ще
екзотичнішої ідеї Арестовича з… перейменування країни. Ото, бачте, назвемося
"Руссю", і все у нас вийде. Виправдання, на перший погляд, просте, як
борщ: а давайте спробуємо перетягнути клаптикову ковдру путінських
"історичних аргументів" на себе. Але питання не в тому, щоб
стверджувати очевидний спадок України, питання в тому, щоб втримати його і
розвивати.
Колись, у далекому 2014-му, той же Арестович написав про
вразливість системи і можливість її руйнації: "система – це павуки в банці, які один одного ненавидять.
На цьому треба грати. Тому вони (представники системи) не виступають єдиним
фронтом, а ми, як суспільство, не є їхньою мішенню. Якщо звідти вибити хоча б
одну спицю, все відразу посиплеться". Я не стверджую, що нинішній апологет
Зе!режиму, а тоді – автор "стратегії теплого океану", є провидцем. Я
лише хочу сказати, що руйнуючи сенси зараз, він та його замовники і є тією
"спицею", через яку все і "посиплеться".
Інша річ, що суспільству після правління популістів
доведеться пройти дуже болісний шлях до відновлення звичних понять і слів. Ще
раз процитую Мирославу Барчук: "Це повернення відбувається у межових ситуаціях, перед лицем смерті,
випробувань, сильних потрясінь. Коли хтось платить за ці поняття кров’ю або
життям". І досвід країни після Януковича – лише яскраве підтвердження
такого висновку.
Ілюстрація: Алєксєй Мєрінов
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
