Якщо на початку правління Зе! його витівки, а також "приколи" найближчого оточення під загальною назвою "квартал" шокували, сердили, зрештою, смішили, то зараз здебільшого дратують.
І річ тут не у тому, що публіка (зазвичай, інфантильна, ласа до пасивного споглядання, бажано з попкорном) постійно вимагає нових вражень і адреналіну. Радше корінь проблеми в іншому: усі "вихлопи" Банкової та політтехнологів Зеленського завершуються нічим, а його "державницька", на перший погляд, політика – не що інше, як нікчемне стрясання повітрям.
Соціологічні дослідження фіксують майже доконаний факт
фіаско проєкту "слуг народу" та їхнього екстравагантного хедлайнера. І
саме цей чинник спонукає банкрутів до броунівського, часто на межі істерики,
пошуку виходів із глухого кута. Реально антиукраїнський проєкт, вдало
запакований у шати банального популізму, переслідував чужу Україні та її
громадянам (до слова, і тих 73 відсотків, які повелися на цю
"морквину") мету. Вона не змінилася й досі – інституційна руйнація
молодої держави, дискредитація амбітних цілей обидвох Майданів, перетворення
країни у фікцію, симулякр на політичній мапі світу. У висліді – повернення у
звичне століттями імперське стійло, - не суть важливо, - квазідержавою,
губернією чи просто територією.
Втративши за два роки ефект "бурі й натиску",
"турборежиму" у досягненні написаної по сусідству цілі, відчувши, що
отак одразу її не осягнеш, до того ж врешті-решт з'ясувавши для себе реальну
межу опірності українського суспільства, маріонетки вдалися до іншої тактики.
Вона полягає у постійних дрібних провокаціях, "маленьких пакостях",
пошуку, я б сказав, навіть не "вікон", а "шпарин Овертона",
які дадуть можливість відтак розхитати цілу архітектоніку країни.
Нагадаю, що є така технологія – "вікно
Овертона", за допомогою якої можна легалізувати все, що завгодно,
перетворити будь-яку несосвітенність у провідну "ідеологію". Джозеф
Овертон свого часу розповів, як іноді геть чужі суспільству ідеї
"відмивалися" від загального несприйняття, навіть огиди й ставали
"трендами", легалізувалися на законодавчому рівні. Варто лише
перетворити колись табуйовані речі на предмет обговорення, відтак знаходити у
геть руйнівних речах позитив, аби відтак зробити їх не те, що прийнятними, а й
обов'язковими.
Банкова шукає ці "шпаринки Овертона", мабуть, з
миті інавгурації ексактора розважального жанру. До прикладу, конструкт
"перестати стріляти" як шлях до завершення війни, - фактично капітуляції,
- зазнавав кількох модифікацій. Від "зустрічі посередині" до
"розведення військ", ревізії Мінських домовленостей і сумнозвісної
"формули Штайнмаєра". Остання, зауважте, знову й знову повертається у
публічний дискурс, коли йдеться про чергові перемовини із Заходом (особливо
ЄС), або ж потрібні, з точки зору хвилевих інтересів, зигзаги вітчизняної
єрмако-дипломатії.
Напередодні відзначення 30-річчя Незалежності
оці "шпаринки Овертона", даруйте за тавтологію, повилізали з усіх
шпарин. Ними кишіли промови під час безконечної мильної опери під назвою
"Форум.Україна.30", у якій незмінний головний персонаж у ролі
експерта з будь-яких питань озвучував власні марення.
А провокація на Алеї Героїв Небесної сотні з бутафорією
для зйомок незрозумілого навіть авторам і акторам "відосіка", з
відвертими натяками на гламурність і "культурну цінність" совка?
Звісно, вже пізніше "яйцеголові" експерти почали розповідати про
політичну мету цього безглуздя – помсту київському міському голові. Та, як на
мене, первинно і технологічно проєктне завдання цієї афери формулювалося дуже
просто: "ковтнуть" чи "виплюнуть" наругу над святим місцем
пересічні громадяни України. Не ковтнули, але у суспільний дискурс вкинуто
кістку, і, гляди, з часом, до неї ще повернуться.
Те ж стосується маразматичних за тупістю, як і
несамовитою наполегливістю спроб "перемалювати" "великий
герб".
Хтось з аналітиків влучно підмітив суттєвий елемент, який
різнить нас і наших агресивних сусідів. Європейські нації (і серед них, на
щастя, українці) зосереджені на визначенні майбутнього і шляхів його
досягнення. У Росії, особливо путінського зразка, - кардинально інший дискурс.
Там орієнтовані на минуле, - звідси й фетишизація совка, і культ Сталіна (який,
до слова, з роками тільки міцніє), і "побєдобєсіє", і забави ядерними
біцепсами. Так ось, Зеленський та його "квартал" шукають
"шпаринок Овертона", аби розвернути вектор суспільного бачення,
сфокусувати його не на майбутньому (яке, до слова, проростає з нинішнього), а
на ностальгійних рефлексіях совкового штибу. Звідси й "дивна Україна"
Зеленського – законсервована до вікопомного 1991 року найбільша провінція
комуністичної імперії, загумінок не без амбіцій, які, утім, легко "урезонювали"
партійно-каґебешним пресом.
Я майже стовідсотково переконаний, що з падінням рейтингу
Зеленського і його "слуг", з катастрофічно непривабливими показниками
суспільних оцінок довіри до "зеленої влади" і її, з дозволу сказати,
стилю керівництва, пошуки "шпаринок Овертона" тільки посиляться.
Вчорашній блазень вже, здається, сам не вірить у можливість ще вчора омріяного
"другого терміну". Відтак зосередиться на тому, щоб утриматися бодай
до завершення каденції. Але потім, - з усією прямотою й невідворотністю, -
постане питання відповідальності. І у випадку Зе!режиму тут, далебі, не
обійдеться звичним "нам заважали попередники/ковід/"зловредні
американці" (допишіть на свій вибір перелік винуватців). Та й політичної
відповідальності точно вже буде недостатньо…
Ілюстрація з відкритих джерел
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
