Понад рік тому і президентський престол, і залу під куполом парламенту кавалерійським наскоком тріумфально взяли адепти "совка невмирущого".
Розповідати про те, що в Україні найбільше полюбляють
"продавців ілюзій", обираючи їх на найвищі посади і у місцеві ради,
це, даруйте, "проповідувати церковному хору". Тобто так було, так, на
жаль, є, і так, мабуть, буде. З різних на те причин, зокрема і через традиційну
нелюбов обивателя до влади і до політиків. Зрештою, саме на цій струні грають
популісти різного штибу, відверто протиставляючи себе як "хлопців з
народу" "отим баригам, що біля корита".
Прийом примітивний, однак, як бачимо – дієвий. Не
важливо, що діставшись до того ж "корита", тобто державних фінансів і
потоків, вчорашні "голобородьки" і "свої хлопці" зазнають
моментальної метаморфози. Причому, масштаби грабунку, корупції і кумівства у
них на порядок вищі. Що, зрештою, прогнозовано, позаяк учорашнім лузерам і
невдахам теж хочеться жити "по-людськи". А "по-людськи"
вони трактують доволі специфічно.
Однак загальні міркування про вітчизняний популізм аж
ніяк не виключають різниці між політиками, які взяли його за політичну
практику. Причому, відмінності є часами дуже суттєвими, я б навіть сказав,
разючими.
Два роки тому і президентський престол, і залу під
куполом парламенту кавалерійським наскоком тріумфально взяли відверті адепти
"совка невмирущого". Вдало видаючи себе за носіїв модерних ідей,
користаючи з найсучасніших політтехнологій, каналів комунікацій, жонглюючи
"просунутою" термінологією з аресеналу "крутих айтішників",
обіцяючи перетворити країну на "рай діджиталізації", на такий собі
електронний багатофункціональний сервіс для посполитих, у якому не буде шансу
ні злодійству, ні корупції. Але насправді… Насправді ці хлопці з
"кварталів" "зрусифікованих міст" мали в арсеналі добре
підвішені язики, а ще – небачене досі нахабство, яке дозволяло їм водночас
одягати тоги "батьків нації" і тут же брутально знущатися над її історією,
цінностями та ідеалами. А пропонувати натомість запаковану у сучасну обгортку
міфічну "ковбасу по 2.20", "дружбу народав", "мир у
всьому світі". Бо, у принципі, "какая разніца", аби холодильник
і шлунок був повним, а по тєлєку безперервно йшло низькопробне, укохане
обивателем "мило".
Зараз ми пожинаємо гіркі плоди дворічного правління
"голобородьків". Діра у бюджеті, призупинення соціальних виплат,
цілковитий туман у баченні того, що нас чекає попереду. А ще – пандемія, яку
популісти совдепівського зразка мають намір побороти чи то шаманськими
заклинаннями з щотижневих Зе!"відосиків", чи жорстким локдауном, який
заб'є останнього цвяха у домовину дрібного і середнього бізнесів.
Але якщо ви легковірно гадаєте, що в Україні процвітає
популізм суто "совкового" зразка, що "слуги народу" є
ексклюзивними носіями цієї політичної течії, то мушу вас розчарувати.
Результати місцевих виборів, а особливо процес формування розмаїтих
регіональних коаліцій після цих елекцій, дають зрозуміти, що насправді у нас –
парад популізмів різного штибу. Висуванці партій, які буквально вчора
демонстрували фанатичну принциповість та опозиційність до владної "Слуги
народу", ні сіло ні впало почали зливатися з нею у екстазійних обіймах
містечкових альянсів. Геть риторику, ідеології і всілякі "дріб'язкові
речі", гайда ділити крісла і дерибанити бюджет! У Тернопільській облраді
маємо дивного покруча "Слуги народу" з "Батьківщиною",
"Довірою", "Свободою" (!!!) плюс "за майбахи"
імені Коломойського. В Івано-Франківську (теж на обласному рівні)
"СН" знайшла партнерів з тієї ж таки "Батьківщини",
"За Майбутнє", "Платформою громад" і… знову ж таки
"Свободою". Ясна річ, про людське око такі "каоліції"
пояснюються благими намірами конструктивної роботи задля народу. Але насправді
– це популізм, в основі якого, далебі, не "совок" "слуг", а
схильність до малоросійської колаборації з владою будь-якої барви.
"Перевзування" в польоті, безпринципність та й, зрештою, зрада своїх
виборців.
А ось у столичній облраді маємо перший прецедент коаліції
буцімто проєвропейських сил з відверто реваншистською, проросійською ОПЗЖ. Я
колись вже писав, що союз з "медведчуківцями" обов'язково стане
маркером, який відкриє розуміння того, хто є хто в українській політиці. І ось
"перша ластівка" – у Київській облраді представники "Слуги
народу" знайшли союзників серед обранців прихильників
"Батьківщини" і "Опозиційної платформи". Якщо для
"СН" такий союз природний, попри затяту конкуренцію з політсилою
Медведчука на Південному Сході, то симпатики Юлії Тимошенко, мабуть, досі
оговтуються від схожого вибору "партнерів".
Бо якщо врахувати, що кістяк ОПЗЖ складають колишні
регіонали і симпатики "вічно легітимного", який свого часу гнобив
лідерку "Батьківщини" у харківській тюрмі, то залишається лише
розвести руками.
Але такі, скажу відверто, зрадницькі альянси не є
рефлексивними жестами, спричиненими щирим бажанням виправити наслідки
невправності і дилетантства "Слуг". Це – цілком виважена і продумана
стратегія, базована на справжніх, а не призначених для публіки, партійних
цінностях і уподобаннях. Це - підсвідома жага влади плюс невтілені амбіції. Їх
можна реалізувати, лише поставивши у грі на тих, кого відтак можна знищити або
ж відштовхнути зі шляху до трону.
Ілюстрація з відкритих джерел
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
