Фата-морганні
ілюзії, допровадивши пересічного українця до виборчої скриньки, буквально через
кілька місяців можуть допровадити його ж на прийом до психіатра, – з симптомами
важкої депресії унаслідок краху мрій
Сергій Грабовський в одному зі своїх частеньких коментарів для радіо
„Свобода” уживає термін, який, мабуть, дуже пасує для нинішніх настроїв
українського загалу – виборчий клієнтизм. Тобто йдеться про справжню
налаштованість вітчизняного електорату обирати парламент чи президента не за
ідеологічними рисами об’єкта електоральної прихильності, а в системі „голос в обмін
на блага”.
Я, звичайно ж, не стверджуватиму, що мої сучасники вражені цією недугою
тотально, але те, що мотивом значної частини з них є саме хвлевий матеріальний
інтерес – факт незаперечний. Причому, слід говорити, можливо, не про
радикально-цинічні вияви прагнення зиску (як от, гречка від Філатова&Корбана), а, радше, про сподівання грандіозних вигод у
майбутньому. Що гірше, – оці фата-морганні ілюзії, допровадивши пересічного
українця до виборчої скриньки, буквально через кілька місяців можуть
допровадити його ж на прийом до психіатра, – з симптомами важкої депресії
унаслідок краху мрій.
Спекуляції на схильності електорату до клієнтизму не те що не
заперечуються, ба, навпаки, – заохочуються дуже поважними і дуже авторитетними
серед того ж таки електорату політиками. Згадаймо, бодай, як ЮВТ у притаманній
собі манері радила зачарованим бабусям не відмовлятися від милостивих подачок
„олігархів”. Мовляв, ви беріть, то все рівно ваші гроші, однак голосуйте за
тих, до кого лежить серце. Бабусі слухали і брали, відтак обирали Юлю, аби
через кілька місяців проклинати її, стоячи у чергах в Ощадбанку.
Відповідальні політики обережно ставляться до споживацьких настроїв серед
загалу. Певна річ, комфорту і ситості ще ніхто не скасовував, але важливо, щоб
ці речі виглядали вторинними, були вислідом певних зусиль суто ідеологічного
штибу, результатом послідовного реформування архаїчної системи суспільних
відносин. Якщо цього не станеться, то ситими і багатими будемо лише день, –
тоді, коли принесемо до хати передвиборчий пакунок з кілограмом дармової
гречки.
Популізм процвітає, здебільшого, у бідних спільнотах. Тут для нього – родючий
соціальний грунт, і тому політики в схожих державах не здають собі труду братися
за світоглядні аспекти своїх програм. В Україні взагалі годі говорити про
класичний поділ на „правих” та „лівих”, хіба у виборчому міжчассі можна
вирізняти партії за цими нюансами. Щойно ж забовваніє перспектива нових
перегонів, усі стають рафінованими популістами з ідеологічною кашею – від
марксизму до неоконсерватизму – у головах і вчинках.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: report.if.ua
