Навіть якщо
завтра з Путіним трапиться щось екстранеординарне, і у кремлівських покоях
почне господарювати інший персонаж російської історії, гадаю, світові (й
Україні також) не варто очікувати кардинальних змін
Фейсбук-спільнота тішиться
купою повідомлень від такої ж купи провидців, астрологів і просто охочих
побавитися у футурологію, які з достеменністю ста відсотків твердять про дуже
швидкий крах Путіна. Кажуть, як от Слава Рабіновіч, про бунт в регіонах, дехто
вимальовує перспективи палацового перевороту, треті із апломбом діагностів
приписують ВВХ страшні й невиліковні недуги.
У принципі, тут все зрозуміло. Стомлене війною і доволі розмитим уявленням про завтрашній день суспільство вигадує собі заспокійливі ліки, аби сяк-так перебути лихоліття. Тим паче, що соціальні мережі дають можливість кожному спробувати себе в іпостасі як не політолога, то аналітика нафто-газового ринку, як не військового стратега, то, принаймні, фельдшера.
Але проблема, як на мене, не вичерпується присутністю (неприсутністю) демонізованої персони Путіна на російському троні. Проблема – у самій Росії, її мешканцях, які, згідно із опитуванням тамтешнього «Лєвада-центра», вперто довіряють Владіміру Владіміровічу, без озирання на те, хто потиснув йому руку на якомусь маргінальному саміті, а хто вимагав від нього забиратися геть з України. Проблема власне у тамтешньому поспільстві, яке, не особливо зваживши на дефіцит пармензану і заморських вин у крамницях, ладне присісти на «сутошниє щі» і «рєдьку», аби лише відчувати себе носіями імперськості, вищості і самонавіяної «правильності».
Навіть якщо завтра з Путіним трапиться щось екстранеординарне, і у кремлівських покоях почне господарювати інший персонаж російської історії, гадаю, світові (й Україні також) не варто очікувати кардинальних змін. Усе дуже просто: серед тамтешньої еліти чудово розуміють ментальність свого народу, його потреби і його, так би мовити, мрії. Серед них –і сакралізацію будь-якої влади, особливо ж влади тирана, імперця.
Ба більше, - Путін уособлює не просто прагнення росіян до повернення будь-якої імперії – совєтської, царської чи, скажімо, навіть теократичної; Путін спирається на систему, яка уможливлює такі устремління, робить їх реальними, доступними на дотик. Ця система – силові структури, надто з КГБ (ФСБ) з усіма їхніми інструментами і повноваженнями. І якщо, до прикладу, долі запрагнеться усунути ВВХ (не важливо, яким робом), то російську стихію, так чи інак зможе опанувати не ліберал на кшталт пропонованих усіма Ходорковского чи Навального, а солдафон і диктатор, наприклад, той же Шойгу. Зрештою, чи не історія вказує нам на саме такий вислід розмаїтих російських переворотів? Хіба Кєрєнскій з його «білими рукавичками» довго всидів у кріслі правителя усія Руси?
Тому, попри оптимістичні сценарії, мусимо готуватися до важких часів. Думаю, навіть трагічних. Позаяк те, що може трапитися натеренах нашого сусіда, не піддається жодному прогнозові. З простої причини: некерованості самої Росії і масштабності процесів, які, мабуть, таки розпочнуться там. Те, що колос на глиняних ногах рано чи пізно впаде, - не викликає сумнівів. Однак у якому радіусі впадуть його уламки і куди сягне ударна хвиля від такого цивілізаційного катаклізму, - одному Богові відомо.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Вася Ложкін
У принципі, тут все зрозуміло. Стомлене війною і доволі розмитим уявленням про завтрашній день суспільство вигадує собі заспокійливі ліки, аби сяк-так перебути лихоліття. Тим паче, що соціальні мережі дають можливість кожному спробувати себе в іпостасі як не політолога, то аналітика нафто-газового ринку, як не військового стратега, то, принаймні, фельдшера.
Але проблема, як на мене, не вичерпується присутністю (неприсутністю) демонізованої персони Путіна на російському троні. Проблема – у самій Росії, її мешканцях, які, згідно із опитуванням тамтешнього «Лєвада-центра», вперто довіряють Владіміру Владіміровічу, без озирання на те, хто потиснув йому руку на якомусь маргінальному саміті, а хто вимагав від нього забиратися геть з України. Проблема власне у тамтешньому поспільстві, яке, не особливо зваживши на дефіцит пармензану і заморських вин у крамницях, ладне присісти на «сутошниє щі» і «рєдьку», аби лише відчувати себе носіями імперськості, вищості і самонавіяної «правильності».
Навіть якщо завтра з Путіним трапиться щось екстранеординарне, і у кремлівських покоях почне господарювати інший персонаж російської історії, гадаю, світові (й Україні також) не варто очікувати кардинальних змін. Усе дуже просто: серед тамтешньої еліти чудово розуміють ментальність свого народу, його потреби і його, так би мовити, мрії. Серед них –і сакралізацію будь-якої влади, особливо ж влади тирана, імперця.
Ба більше, - Путін уособлює не просто прагнення росіян до повернення будь-якої імперії – совєтської, царської чи, скажімо, навіть теократичної; Путін спирається на систему, яка уможливлює такі устремління, робить їх реальними, доступними на дотик. Ця система – силові структури, надто з КГБ (ФСБ) з усіма їхніми інструментами і повноваженнями. І якщо, до прикладу, долі запрагнеться усунути ВВХ (не важливо, яким робом), то російську стихію, так чи інак зможе опанувати не ліберал на кшталт пропонованих усіма Ходорковского чи Навального, а солдафон і диктатор, наприклад, той же Шойгу. Зрештою, чи не історія вказує нам на саме такий вислід розмаїтих російських переворотів? Хіба Кєрєнскій з його «білими рукавичками» довго всидів у кріслі правителя усія Руси?
Тому, попри оптимістичні сценарії, мусимо готуватися до важких часів. Думаю, навіть трагічних. Позаяк те, що може трапитися натеренах нашого сусіда, не піддається жодному прогнозові. З простої причини: некерованості самої Росії і масштабності процесів, які, мабуть, таки розпочнуться там. Те, що колос на глиняних ногах рано чи пізно впаде, - не викликає сумнівів. Однак у якому радіусі впадуть його уламки і куди сягне ударна хвиля від такого цивілізаційного катаклізму, - одному Богові відомо.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Вася Ложкін
