Схожа
практика є аморальною, бо, у принципі, учти під час мору завжди відгонили
якимось збоченством
Коли спробувати окреслити державний лад в Україні із застосуванням
термінології „-ізмів”, то, мабуть, найвлучнішим словом буде таки „популізм”.
Шляхи народу та влади кардинально розійшлися ще на початку Незалежності, і
відтоді, спробувавши кілька разів апелювати до своїх обранців, застосовуючи
голосові зв’язки, пересічний громадянин
умовк. Натомість широко відкрив вуха для владної локшини, яку готують одночасно
в офіційних та партійних кухнях.
Складається враження, що для інституцій, які мали б займатися серйозними
справами, зокрема „розбудовою держави”, не існує конституційних повноважень,
вони дивним чином трансформувалися у „міністерства правди” з філіями на місцях.
Причому, на тлі негараздів, зубожіння, не кажу вже про глобальні виклики доби,
змагаються поміж собою у вправності пропагандистських трюків.
Навіть не казатиму, що схожа практика є аморальною, бо, у принципі, учти
під час мору завжди відгонили якимось збоченством. Інша річ, що владці
сформували свій, специфічний моральний кодекс, першим і головним постулатом
якого є, мабуть, констатація моральності всього, що йде на користь його
замовнику.
На нашому терені це добре прослідкувати за еволюцією офіційних звісток про
засідання парламенту щодо ухвалення реформ. Переможні реляції, вигуки „Зміни
понад усе!” потихеньку сповзли у сонну констатацію факту очікування манни
небесної. „Перемога” почала здуватися, мов повітряна кулька, у міру
усвідомлення партійних і провладних піар-команди, що хтось ходить на інші сайти
і вміє читати по-англійському. Таких виявилося достатньо, і тому нас чекає ще
чимало прикрих несподіванок.
Та ж ситуація, правда, на вищому рівні, із страстями довкола Яценюка. Не
акцентуватиму, що прем’єр у цій ситуації користається
вашингтонським дахом, – про моральність такої позиції залишу міркувати
читачеві. Головне, – „високий гуманізм” урядовців у намаганні втриматися, може
бути геть негуманним для доль мільйонів українців. А кошти до бюджету, які
мільйонами пливуть можна позичити в МВФ, аби майбутні покоління не марнували статки
у щойно легалізованих казино, а віддавали борги „отців нації” заморським
банкірам. Чи варто заради „високої мети” зважати на якісь там правила?..
„Свобода – це рабство”, – твердить міністерство правди у романі Орвелла
„1984”. На голці популізму в Україні хочуть виростити покоління рабів, свято
переконаних у тому, що живуть вільно. Живуть чи животіють? Як там у
Андруховича: „Свобода жахлива. А єдиний шлях, який ти маєш – це шукати від неї
порятунку в давніх залежностях, в вигаданих узалежненнях і чергових
поневоленнях”.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Марат
Хатилов
