Навіть озвучені президентом
наміри, мають легкий шарм піару. Як і все, що відбувається зараз в країні
передвиборчій. З Мукачевим включно
Не думаю, що у
сучасній Україні проблема реваншу є однозначною. Зазвичай, про неї говорять,
маючи на увазі сили, які програли Майдан. Однак ситуація кардинально змінилася,
і тепер, кажучи про прагнення оволодіти втраченим, можемо вести мову і про
реваншистські плани тих, хто вдало скористався парасолькою коаліції. Біда,
звичайно, коли в державі верхівку ділять сповнені ідей помсти антагоністичні
угруповання…
Переможці надто довго
перебували з ілюзією про непогрішність і про те, що саме вони є носієм істини в
останній інстанції. Люди зі звичками «нових українців» зразка 90-х, мали б
кардинально змінитися, осідлавши посади провідників, які просто зобов’язаний
зазирати далі, ніж у закаляне мухами вікно офісу. Прокинутися їх змусив ПС,
який не тільки прокукурікав у Мукачеві новий день для України, але й посилено
дзьобає розманіжену переможними снами президентську рать у всі можливі й
неможливі місця. «Рать» спочатку спробувала умиротворити нахабну птаху
добірними зернами зі свого банкетного столу. Але апетит, знано, – річ
невгамовна, тому довелося вживати екстренних заходів.
Серед алярмових
кроків, – призначення Москаля. Він як очільник Закарпатського заповідника має
цілком певні адміністративні, іноді не надто законні та й, зрештою, непогані креативні
важелі, аби спробувати улити молоде вино (чи не закарпатське ж ?) у старі міхи.
Але, погодьтеся, з Москаля не вийде Саакашвілі, скільки грошей і зусиль не
вкладай у його особу. «Мєнтовського генерала» годі навчити манерам,
американська усмішка пасує йому, як зайцеві стоп-сигнал. Та й, зрештою, не здетн
він на природні прояви людських почуттів, хіба би у стилі лугандону.
Москаль для того, аби
навести позірний лад, оголосити алярм, мобілізувати публіку, переконати
розчарованих, залякати потенційних відступників, акумулювати кошти, реанімувати
структури.
Утім, якщо вже реванш
– то реванш повноцінний, який передбачає і нагальну для чинної влади реалізацію
потрібних результатів виборів. Тобто, – тотальний наступ з алюзіями на минулу
революцію, а, отже, з харизматичними лідерами на кшталт польових командирів
Майдану. Не даремно Порошенко вирішив й надалі сидіти на шпагаті між Шокіним і Сакварелідзе. Зазвичай, такі рішення не ухвалюють на людях.
Президент же зробив це у присутності кількох телекамер. Гадаю, йому не
розходилося лише на тому, аби подратувати свою креатуру. Радше, тих «своїх» з
коаліції, які бажали б одночасно грати роль «добрих» і «поганих» поліцейських.
Мабуть, Порошенку не
варто розмінювати зараз посаду генпрокурора. Зрештою, навіть озвучені президентом
наміри, мають легкий шарм піару. Як і все, що відбувається зараз в країні
передвиборчій. З Мукачевим включно.
Ігор
Гулик. Ілюстрація: Юрій Журавель
