Позалаштункові
справи майданних лідерів були фарисейством і дворушництвом
Розмаїті „лякалки”, що невпинно лунають з уст політиків і телеведучих, не
повинні ворохобити пересічного громадянина. Якщо на те пішло, ідеї суспільних
катаклізмів визрівають аж ніяк не у головах обивателя, що переймається проблемами
родинного виживання. Так вже трапилося на зламі століть, що обов’язкова масовість бунтів стала архаїзмом,
цариною невгамовних мрійників. Спільнота нарешті втямила просту формулу,
висловлену недавно спікером українського парламенту: „Революції ще нікого не
зробили щасливим”.
Поза тим, недавні громадські бунти у країнах Європи, заворушення в «самій»
Гамериці мовби заперечують тезу Ремарка, що
„минув час великих людських і мужніх мріянь. Тріумфують крамарі і
спритники. Продажність. Убозтво”, і водночас стверджують очевидну істину:
навіть у постсовітських країнах революція вже не асоціюється з пасіонарністю
героїв, „великими людськими і мужніми мріяннями”. Радше, навпаки, – ті, хто
диригує суспільними здвигами, не позбавлені раціонального розрахунку, не
цураються пі-ар-технологій, ретельно і завбачливо зважують ресурси та
міжнародну опінію.
„Тупцювання” на Майдані – також почасти технологія, і її висліди були
цілком передбачувані. Утомлені учасники вчорашнього паті розбіглися по домівках
зі святим переконанням, що свято триватиме. Але ті щасливі забули одну цікаву
річ: позалаштункові справи майданних лідерів були фарисейством і дворушництвом,
вони не передбачали навіть натяку на декларований на людях злам старої системи,
головною їх метою було убгати у рамки цієї системи нових людей з фальшивим
ореолом мучеників та народолюбців. Тут їм зашкодила війна, але вправні і
досвідчені, вони зуміли скористатися і нею…
„Таку вже маємо еліту...”, – каже відомий політолог, і, мабуть, не надто
замислюється над тим, що сам належить до неї. Ярослав Грицак пише, що «єдине,
що змусить (еліту) щось міняти – страх перед гільйотиною і шибеницею. Зараз і
це є поганий парадокс, але зараз єдиний спосіб робити реформи – коли еліта
нарешті прокинеться, щоб зберегти себе».
Однак… Я пригадую сеанси масового „каяття” телевізійних колег на зламі 2004
– 2005 років, тих, хто „встав з колін”, „відкинув темники” і завдяки „службовому
становищу” (присутності камер, мікрофонів) публічно заявив: „Більше не
будемо...”. То була революція „щасливих”, які нині шукають роботу. А натомість
нові „кадри” на старих телеканалах влаштовують справжню дифамацію політичним
опонентам Фірташа і Ко. Щоб відтак каятися після „зміни еліт”?
У Росії, як не дивно, також триває „революція щасливих”. Там теж щоденно і
щогодинно „встають з колін”, і це „вставання” супроводжується щовечірніми театральними
виставами, де у головній ролі – один персонаж. Ще там утверджують національну
ідею, повертають статус „великої держави”. Одне слово, „ощасливлюють” гальорку,
в якої з часом закінчуються запаси попкорну. Нічого, є бабусі з „сємєчкамі”, є
„сахарний крємль”... Є, і до того ж таки Грицака, - «така брунатна речовина. Скільки не діліть – вона лишається тою самою. Я не
бачу зміни якості цією території, щоб вона могла стати нормальною. Путін задав
сценарій розвитку Росії на найближчі 20-35 років. По-перше, знищив опозицію,
будь-яку. По-друге, затруїв все молоде покоління».
У нас свій прибамбас – невпинні корупційні серіали, заморочки з люстрацією,
невдалий гламур «безвізової Європи». А ще клопіт з копійчаним депозитом,
великим кредитом. І встигнути б до центру зайнятості, бо там – строго із
запізненнями.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: oblacco.com
