Надто вже нахраписто влізли нам на шию,
надто вже по-хамськи поводяться, так ніби й країна – не їхня, а чужа, щойно
захоплена, тож чому б не розгулятися…
…Я розумію, колись їх
"підуть". І маю надію, що їхній "похід від влади" не
обмежиться традиційним ритуалом. Їх обов’язково слід запитати про одне: коли у
них, "великих", визріла думка про право бути погоничами для
"поні, які ходять по колу"?.. Хай вибачить мені Макарєвіч із
"Машины времени", але його метафора дуже дочасна і влучна.
Хто поверне мені, іншому, десятому, мільйонному двадцятиліття (коли не більше),
вкрадене у нас за каденції нового "дуче"? Ми колись ці літа вже
прожили, ми їх вже й прокляли, і забули, – а тепер що, знову починати все
спочатку? Старшими на двадцять років братися за стару та марудну справу,
загублену ще десь посеред юності…
…Ми були терпимішими і, я б сказав, делікатнішими. Ми читали Ґанді, Чорновола з їх ідеями ненасильництва, і захоплювалися тим же Макарєвічем; ми заздрили полякам із їх "Солідарністю", і хтось вже запитував себе, чи здатні українці на таке диво.
З’ясувалося, здатні.
Нинішнє покоління інше, докорінно інше. Мені видається, що воно так запросто не віддасть «свої» десятиліття, і з чого б це мали віддавати? Та й кому – невігласам, які досі м’ямлять щось "тіпа по-украінскі", при цьому "посилено вивчаючи англійську"… Та сучасні дітваки на сто голів вищі інтелектуально і морально за старпьорську шваль, яку нам видають за "команду реформаторів". Може Яценюк і К тягатися із учорашнім випускником Ґарварду? Та йому б успішно посперечатися із відмінником-дев’ятикласником із Підзамча.
Але, боюсь, інтелектуальними вправами тут не обійдеться. Надто вже нахраписто влізли вони нам на шию, надто вже по-хамськи поводяться, так ніби й країна – не їхня, а чужа, щойно захоплена, тож чому б не розгулятися…
То хто ж повертатиме нам роки? Власне про це годилося б запитати не тільки тих, хто "чує кожного". А й, мабуть, у тих, хто дуже "свідомо" пособляв їм спинатися на олімп. Настільки "свідомо" та "національно", що й у страшному сні не побачиш. І якщо навіть вони й тихенько розповідають про «помилки», гріш ціна цим байкам. Таке "каяття – це, зазвичай, не стільки жаль про зло, скоєне нами, радше, острога зла, яке можуть вчинити нам у відповідь" (Ларошфуко).
…За вкрадені роки, помножені на кількість окрадених, – тут навіть довічним не розрахуєшся.
Ігор Гулик. Ілюстрація: livemaster.ru
…Ми були терпимішими і, я б сказав, делікатнішими. Ми читали Ґанді, Чорновола з їх ідеями ненасильництва, і захоплювалися тим же Макарєвічем; ми заздрили полякам із їх "Солідарністю", і хтось вже запитував себе, чи здатні українці на таке диво.
З’ясувалося, здатні.
Нинішнє покоління інше, докорінно інше. Мені видається, що воно так запросто не віддасть «свої» десятиліття, і з чого б це мали віддавати? Та й кому – невігласам, які досі м’ямлять щось "тіпа по-украінскі", при цьому "посилено вивчаючи англійську"… Та сучасні дітваки на сто голів вищі інтелектуально і морально за старпьорську шваль, яку нам видають за "команду реформаторів". Може Яценюк і К тягатися із учорашнім випускником Ґарварду? Та йому б успішно посперечатися із відмінником-дев’ятикласником із Підзамча.
Але, боюсь, інтелектуальними вправами тут не обійдеться. Надто вже нахраписто влізли вони нам на шию, надто вже по-хамськи поводяться, так ніби й країна – не їхня, а чужа, щойно захоплена, тож чому б не розгулятися…
То хто ж повертатиме нам роки? Власне про це годилося б запитати не тільки тих, хто "чує кожного". А й, мабуть, у тих, хто дуже "свідомо" пособляв їм спинатися на олімп. Настільки "свідомо" та "національно", що й у страшному сні не побачиш. І якщо навіть вони й тихенько розповідають про «помилки», гріш ціна цим байкам. Таке "каяття – це, зазвичай, не стільки жаль про зло, скоєне нами, радше, острога зла, яке можуть вчинити нам у відповідь" (Ларошфуко).
…За вкрадені роки, помножені на кількість окрадених, – тут навіть довічним не розрахуєшся.
Ігор Гулик. Ілюстрація: livemaster.ru
