Ризький
форум - прямо-таки, не саміт, а конференція філологів
Усе сказане нинішніми політиками слід відтак звіряти з якщо не тлумачним,
то, принаймні, зі словником синонімів. Йдеться не про багатство словникового
запасу рублічних осіб, – про те клопіт їхніх спічрайтерів. Мова про намагання
втекти у хащі евфемізмів, аби приховати власну нещирість або ж колективну
невизначеність позицій.
Учора ми мали схожий прецедент у справі визначеності ЄС у справі
безвізового режиму для України та Грузії. Це ж треба, найвищі євро посадовці 28
унійних країн два дні думали-гадали у Ризі не про проблеми безпеки, а про те,
як віртуозніше вбрати у словесні шати фактичну відмову Києву та Тбілісі.
Прямо-таки, не саміт, а конференція філологів. А наш президент прямо таки мліє перед
журналістами з того, що підсумкова декларація визнала європейський вибір
України і не забрала у Києва перспективу. Так це ж прописано чорним по білому в
Угоді про асоціацію, і здається, не потребує зайвого дублювання!
Лексика, виявляється, має значення, ще й яке значення! Особливо, для
пересічних українців, яких вже утретє «кидають» з перспективою безвізових
відвідин нового «старшого брата». Причому кидають, радше, свої. Хоча,
декларація в Ризі – не що інше як фіговий листочок для прикриття відвертої нехоті
Брюсселя приєднати до себе саме Україну. Молдову – можна, Албанії (!) –
світить. А нам – зась!
Далі за стилістичні вправи взявся президент Європейської Ради Дональд Туск.
Він виступив із репліками, які, у принципі, мали на меті приховати стратегію
так званого „східного партнерства” для країн колишнього соціалістичного табору,
які досі живуть сподіваннями на приєднання до ЄС. Унійний діяч сказав щось несуразне: "Це щось на кшталт індивідуального
покрою, з урахування готовності та суверенного вибору. Важливо, що ми хочемо їм
допомогти, допомогти змінити суспільство на користь громадян, що також значить,
що вони будуть стійкішими до зовнішнього тиску». Макабризм фрази полягає в тому, що не можна зрозуміти єдині «правила і стандарти» демократичної Європи у контексті проголошених
лекал «індивідуального покрою». Туск не зупинився, його фраза про особисте рішуче
налаштовання «бути настільки амбітними, наскільки це можливо у питанні
споглядання того, як цей процес (скасування віз – Авт.) прямує до свого вдалого
завершення" містить ключовий принцип - «споглядання».
Правила і стандарти – це категорії, радше, морального та гуманітарного
плану, а ось „стратегія відносин” ЄС з Росією, яку у Ризі намагалися ретельно
камуфлювати заявами пожежного штибу, приховує у собі акурат протилежну суть –
економічні зиски і мілітарну осторогу. Європа й надалі бавиться з агресором у
небезпечну гру, ставками у якій є, на жаль, долі цілих народів, до слова,
європейських. Думаю, марно, Лавров вже пообіцяв вивчати ймовірну антиросійщину у
«буркотінні
неадекватного ЄС» на саміті СП.
Я не скажу, що діячі Унії кардинально відрізняються від наших, вітчизняних,
у сенсі захоплення евфемізмами. Той же Клімкін з К воліє подати брюссельську
поразку за видатну перемогу. Президент, правда, конкретизував «український гордіїв
вузол» у доволі несподіваний, зате, як на мене, вдалий спосіб: він попросив
хорватів поділитися досвідом постокупаційної реанімації, точніше кажучи,
секретом перемоги.
Однак Порошенко теж плутається у трьох соснах: розповідаючи про відданість
своєї команди, коаліції та уряду цивілізаційному вибору, він тут же кидається
шукати офірних цапів для заклання за неготовність до безвізових паспортів. Їх,
мабуть, таки легше знайти серед порошенкових високопосадових європейських
візаві у Ризі.
Словника б треба, словника...
Ігор Гулик.
Ілюстрація: klopp.ru
