Викинувши
на ринок ідей недвозначні гасла «війни-миру», «люстрації», «боротьби з
корупцією», нагромадивши у своїх обіцянках купу несуразиць, влада змушена тепер
виконувати «ленінське танго», аби втримати бодай дещицю електоральної довіри
Коли недужий потерпає від
нестабільності кров’яного тиску, йому не варто будувати грандіозні плани на
майбутнє. Щонайменше слід тримати у кишені рекомендовані лікарем пігулки, не
робити різких рухів і взагалі обирати сприятливе для здоров’я середовище.
Нинішня владна команда не надто відрізняється від такого типу пацієнтів, а,
отже, є вельми серйозні підозри, що її очільники цілком усвідомлюють марнотну
плинність життя і те, що незабаром їм доведеться пакувати валізи. Звідси й
небувала активність на всіх фронтах, починаючи від зовнішньополітичних векторів
і закінчуючи спробами ревізувати певні здобутки Майдану. Від незграбних та
непрогнозованих порухів країну лихоманить, тиск у її артеріях стрибає, мов
після доброї філіжанки кави, і залишається лише волати до Бога, аби гарячкова
активність владоможців не спричинила апоплектичного нападу.
Не скажу, що до оволодіння владою нинішніми її очільниками тонус держави був ліпшим. Але, принаймні, всі її громадяни, – від найзанедбанішого хутора до столичного Хрещатика, – знали, кого слухати, а чиї розпорядження пропускати повз вуха. Нинішня розхристаність ухвалення рішень шокує не тільки непосвяченого у тонкощі політичної гри обивателя, але й чиновника районного штибу, який на своєму віку немало таки побачив.
Біда у тім, що сподіватися на перспективу консолідованого курсу не доводиться, позаяк суперечки точаться не стільки між політично-діаметральними середовищами, а у стані партій-переможців, які зуміли у висліді здобути усі можливі й неможливі, як здавалося, призи. Викинувши на ринок ідей недвозначні гасла «війни-миру», «люстрації», «боротьби з корупцією», нагромадивши у своїх обіцянках купу несуразиць, вони змушені тепер виконувати «ленінське танго», аби втримати бодай дещицю електоральної довіри. Позаяк мовна і «бандерівська» проблематика стала тепер справою десятою, бачимо тепер певний дефіцит креативу, який позначився навіть в однотипності стильового виконання сумнозвісних біл-бордів..
Соціальні ж гасла, розраховані на люмпен та лівацьких союзників під час виборчих перегонів, взагалі випадають з обойми наших «каліфів на годину». Розуміючи, що бюджет наступного року – чи не єдине до їхньої диспозиції джерело несподіваного зиску за чужий кошт, уряд з компанією вдалися до нечуваного – зазіхань на комунальні тарифи. Ще одна категорія громадян, які після ухвалення здирницького бюджету можуть лише розвести руками, – пенсіонери. «Напіввагітні опозиціонери» можуть втішатися: такий ласий шматок протестного електорату їй навіть не снився…
Гарячка Авакова з ймовірним розвалом коаліції у випадку відставки прем’єра, ідеї, які активно просуває Яценюк і К, – це, далебі, не спроба перебрати на себе частку відповідальності за наслідки. Радше, це превентивний крок на випадок, коли Порошенко спробує дати одкоша чинному прем’єрові, якщо той, передбачаючи втрату довіри, а відтак і влади, вдаватиметься до звиклого режиму ручного управління економікою. Але навіть якщо коаліція виживе, ніхто й не думатиме про спокій. Як на мене, країну чекатиме другий дубль протистояння на кшталт «Ющенко – Тимошенко». І хто з них хихотітиме під московськими софітами – чинний прем’єр чи президент, - ще велике питання.
Ігор Гулик. Ілюстрація: lasix.mesotheliomaribbon.com
Не скажу, що до оволодіння владою нинішніми її очільниками тонус держави був ліпшим. Але, принаймні, всі її громадяни, – від найзанедбанішого хутора до столичного Хрещатика, – знали, кого слухати, а чиї розпорядження пропускати повз вуха. Нинішня розхристаність ухвалення рішень шокує не тільки непосвяченого у тонкощі політичної гри обивателя, але й чиновника районного штибу, який на своєму віку немало таки побачив.
Біда у тім, що сподіватися на перспективу консолідованого курсу не доводиться, позаяк суперечки точаться не стільки між політично-діаметральними середовищами, а у стані партій-переможців, які зуміли у висліді здобути усі можливі й неможливі, як здавалося, призи. Викинувши на ринок ідей недвозначні гасла «війни-миру», «люстрації», «боротьби з корупцією», нагромадивши у своїх обіцянках купу несуразиць, вони змушені тепер виконувати «ленінське танго», аби втримати бодай дещицю електоральної довіри. Позаяк мовна і «бандерівська» проблематика стала тепер справою десятою, бачимо тепер певний дефіцит креативу, який позначився навіть в однотипності стильового виконання сумнозвісних біл-бордів..
Соціальні ж гасла, розраховані на люмпен та лівацьких союзників під час виборчих перегонів, взагалі випадають з обойми наших «каліфів на годину». Розуміючи, що бюджет наступного року – чи не єдине до їхньої диспозиції джерело несподіваного зиску за чужий кошт, уряд з компанією вдалися до нечуваного – зазіхань на комунальні тарифи. Ще одна категорія громадян, які після ухвалення здирницького бюджету можуть лише розвести руками, – пенсіонери. «Напіввагітні опозиціонери» можуть втішатися: такий ласий шматок протестного електорату їй навіть не снився…
Гарячка Авакова з ймовірним розвалом коаліції у випадку відставки прем’єра, ідеї, які активно просуває Яценюк і К, – це, далебі, не спроба перебрати на себе частку відповідальності за наслідки. Радше, це превентивний крок на випадок, коли Порошенко спробує дати одкоша чинному прем’єрові, якщо той, передбачаючи втрату довіри, а відтак і влади, вдаватиметься до звиклого режиму ручного управління економікою. Але навіть якщо коаліція виживе, ніхто й не думатиме про спокій. Як на мене, країну чекатиме другий дубль протистояння на кшталт «Ющенко – Тимошенко». І хто з них хихотітиме під московськими софітами – чинний прем’єр чи президент, - ще велике питання.
Ігор Гулик. Ілюстрація: lasix.mesotheliomaribbon.com
