Ми навіть у найбездарнішому керівництві схильні спочатку
вбачати потенції до удосконалення того, що маємо
Для команди, яка недавно опанувала владу в Україні,
видається, немає більшої проблеми, аніж узгоджувати свої дії із чинними
законами. Власне, ніхто не пробує переконувати, що вони досконалі, витончені й
абсолютно прикладні. Але які вже є… Змінити їх можна, дотримуючись процедури, а
не стрімголов ламати все і вся.
Ніхто, до того ж не заперечує, що якою б не була нова
влада, її проста присутність на олімпі передбачає зміни. Так вже влаштована
людська природа, що ми навіть у найбездарнішому керівництві схильні спочатку
вбачати потенції до удосконалення того, що маємо. Інакше навіщо змінювати тих,
хто біля керма?
Те, що наразі демонструє Порошенко, Яценюк і їхні команди,
можна трактувати двояко. Зрештою, визнані фахівці з європейських університетів
теж не хибують однозначністю. Для них, як, зрештою, в Україні, добре видно явну
неготовність учорашніх обіцяльників уповні виконати свої передвиборчі гасла. І
це – природно, оскільки кандидат передбачає один статус, а глава держави –
значно вищий рівень відповідальності.
З іншого боку, – маємо цілковиту «вольницю», самодіяльність,
яку, до слова, засудив свого часу Пилип Орлик. Його «конституція» («Договір та Встановлення
прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу») передбачала:
«…Задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі
самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати свої
рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й
серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу?... Однак
дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть
потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: «Так
хочу-так повеліваю».
Ці слова написано три сотні літ тому, і чомусь нам
видається дуже промовистим факт, що в Україні жодного разу на державному рівні належно
не відзначали роковини документа Пилипа Орлика.
А, може, це цілком зрозуміло: бо не можна лицемірити, нехтуючи чинною
Конституцією, вшановувати її давню попередницю?
Ця поквапливість і, я б сказав, правова неохайність,
свавілля (принагідно зацитую тут Вольтера, сучасника Орлика: «Свобода полягає у
тому, щоб залежати тільки від законів), можуть стати першими підвалинами для
майбутнього фіаско «колишніх». Роздратування їхнього ж електорату голослів’ям
обіцянок, зрозуміла невдоволеність кадровими «вибриками»тих, хто голосував
проти, розгубленість середнього класу (хай мало чисельного, зате здатного до
самоорганізації) перед планами економічних реформ, – а ще ж не минуло й половини
каденції Порошенка…
Ігор
Гулик. Ілюстрація: day.kiev.ua
