Висновок
про свій соціальний статус у рідній країні початку ХХІ століття ліпше не
робити, аби не псути собі нерви
У вас немає кількох «мінімалок» на кожні сто тисяч виборців? Тоді вважайте
себе громадянином другого сорту, як би не возвеличували до небес вашу
шляхетність, працьовитість і розум ті, хто має ці гроші. Бо визначивши саме
такий розмір застави для участі у місцевих перегонах, законодавець порушив ваше
конституційне право бути обраним. Бо законодавець, далебі, не Бог, для якого
всі народжуються рівними. Законодавець може лише виписати на папері (і то не
завжди грамотно) пусті слова про позірну рівність, яка насправді коштує...
(впишіть суму самі, згадавши практику спілкування із тими, хто мав би написане
виконувати).
Але пояснити можна все, навіть зневаження фундаментальних прав та свобод з
мовчазної згоди чинного їх Гаранта. Нам і пояснили, переклавши вину зі хворої
голови на здорову, звинувативши всіх і вся у непомірній спразі влади. Мовляв,
„дай вам, посполитим, волю”, то ж у виборчому бюлетені виявиться ледь не всі 46
мільйонів українців, причому кожен із них матиме свій рецепт порання біля
найвищого керма.
Я не схильний зазирати до чужих кишень, тим паче, чужих банківських конто,
але натяк на те, що, мовляв, саме стільки «мінімалок» (причому, не останніх, бо
ж кандидат також мусить щось їсти після реєстрації) тотожні потенційному вмінню
здійснювати президентські повноваження мене, чесно кажучи, ображає. Хай так, але тоді бажаним додатком до платіжки,
що подається в ЦВК, була б довідка про рівень IQ. Хоча, видається, її можна придбати значно
дешевше...
Проблеми не було б, якби на всіх перехрестях та з усіх екранів нас не
переконували, що таким є справжнє народовладдя. Якби не апелювали до Есхіла,
Перікла, Монтеск’є чи Мартіна Лютера Кінга. Бо
й у тамтешні часи демократія була
специфічною, а якщо говорити про її античні витоки, то, даруйте, тоді, далебі,
не всі могли бути обраними. Поза цією нормою залишалися... раби. Висновок про
свій соціальний статус у рідній країні початку ХХІ століття ліпше не робити,
аби не псути собі нерви.
Мартін Лютер Кінг справді мав мрію, яка втілилася уповні, ба навіть через
вінця. Расова толерантність у Штатах іноді набуває карикатурних рис, і бувають
випадки, коли цілком серйозно можна говорити про дискримінацію білих. Жодного
натяку, боронь Боже, на Барака Гусейна Обаму, обраного з поміж прихильників
двох (на велетенську Америку) партій.
Одне слово, влада з часів Перікла чи Білля про вольності удосконалилася
лише в одній царині – у факірській вправності власного ізоляціонізму, обмеженні
доступу пересічних громадян до святая святих, маніпуляціях із „праведними”
законами. Цензи, упроваджені ще сивої давнини, ще у колисці людства, лише
множаться і стають витонченішими. „Транспарентність” кандидатів відтак
вихлюпується через вінця, коли час їхніх каденцій добігає кінця. Тоді з’ясовується, що ми обирали геть не білих та пухнастих, а,
по суті, типів, яким у пристойній компанії не подають руки.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: festival.1september.ru
