Борис Дацишин у програмі "Профілі з Ігорем Гуликом"

"Коли людина приходить до мене з якимись проблемами, то потім з’ясовується, що вона таки боїться смерті. Насправді боїться смерті і не знає, що з цим робити"
Борис Дацишин, психотерапевт
Програма "Профілі з Ігорем Гуликом" в ефірі ТРК "Львів" щосуботи о 19.15

Націоналізм. Перезавантаження

Європейцям важко визнати, що модель ЄС, запропонована його «батьками-засновниками», і його нинішні стратегії суперечать одна одній

У Європі час од часу починають волати про відродження націоналізму. Причому, роблять це із подиву дивною систематичністю, лякаючи пересічного обивателя усілякими негараздами перед наступом сили, що, як видається схожим риторам, зруйнує, перш за все, його добробут і спокій. Так було в Австрії, коли там неждано-негадано виринув у парламентській залі Йорґ Гайдер зі своєю Австрійською партією свободи, історія повторюється, коли у Нідерландах перетягують мотузку валлони та фламандці, в Іспанії гримлять вибухи бомб «баскських сепаратистів», а у Франції серйозно заявляє про свої амбіції донька Ле Пена. Із певних пір євробюрократи та «єврофундаменталісти» з-посеред експертів і політологів знайшли нову «страшилку», на цей раз і в Україні. Парламентський статус ВО «Свобода» дав їм підстави оскаржувати нас у всіх смертних гріхах. Хоча скільки там тієї «свободи» у Верховній Раді…
Як на мене, метологічною помилкою таких апокаліптичних прогнозів є невіглаське або ж умисне замовчування справжніх причин націоналістичної реконкісти на континенті. Усі вони, до прикладу, Ян Техау із Фонду Карнеґі, ладні пояснювати успіхи «правих радикалів» тим, що «довгий період післявоєнної міжнародної солідарності добіг кінця» (цитую за «Тиждень»), «відцентровими тенденціями, що мають місце в сучасній Європі: три межові політичні сили – Велика Британія, Туреччина та Росія – наразі мало тяжіють до її центру і надають перевагу своєму граничному статусу».
Все це так, але, на жаль, не пояснює справжніх причин націоналістичного «перезавантаження». Європейцям важко визнати, що модель ЄС, запропонована його «батьками-засновниками», і його нинішні стратегії суперечать одна одній. Спроби створити якийсь тотально-європейський уряд, зі всіма ознаками суверена (армія, валюта, центробанк, громадянство etc.) викликають справедливі алюзії із комуністичним експериментом в СРСР. Особливо неприйнятними є такі паралелі для «нових європейців»: поляків, чехів, мадярів. Просто у них пам’ять некоротка і нетеоретична:). Це – по-перше.
По-друге, прагнення влаштувати «рай» для аборигенів коштом дешевої робочої сили із відсталих країн (особливо, колишніх колоній деяких членів Унії) спричинило загрозливу дехристиянізацію континенту. Йдеться не про секулярні настрої переважної більшості в урбанізованій Європі, мова про кардинальний перегляд цінностей, звичок, суспільних рефлексів, притаманних досі цьому теренові. Тепер у Великій Британії (!) можна надибати поселення, які живуть фактично за законами шаріату. Звісно, здоровий організм і адекватне сприйняття реальності, притаманне корінним мешканцям, шукає імунітету перед повзучою окупацією, і найлегшим способом загоїти «вавку» є націоналізм.
А назагал ще Нікколо Макіавеллі попереджав, що для того, «аби дізнатися, що має трапитися, достатньо простежити те, що вже було… Так є тому, що всі людські справи робляться людьми, які мали і завжди матимуть одні і ті ж пристрасті, а, отже, незмінно даватимуть одні і ті ж результати».
Тож, гадаю, єврочиновникам та їхнім адептам не варто передчасно нервувати. Все буде так, як має бути. Криза мине, маятник суспільних настроїв знову хитнеться убік лібералів, і про націоналізм згадуватимуть, як про «жахливий сон літньої ночі». До наступної кризи.
Ігор Гулик. Ілюстрація: forum.polismi.org