Усезнайство влади, готові відповіді на все і вся, навіть
на найскладніші філософські питання, провокують на роздуми. Наприклад, про те,
чому ж ми досі, з такими «енциклопедистами», перебуваємо на задвіках світу
Щойно той чи інший персонаж української політики
дістанеться певного щабля влади, як у нього, з’ясовуємо, є
відповіді на всі запитання. Це – страшно і небезпечно, бо одна справа, коли
таким всезнайкою є ваш сусід чи сільський вуйко, що не може відірватися від
телевізора, і зовсім інша – коли це особа, на яку покладено обов’язок
ухвалювати певні рішення.
Драма «всезнайства» у нинішніх умовах поглиблюється ще й
через те, що у нас вкрай мало фахових менеджерів, та й узагалі – до керівництва
тими чи іншими галузями стають, зазвичай, не ті, що здобували знання предмета
на практиці, долаючи кар’єрні висоти з нульового рівня, а ті, хто вмів
пристосуватися, налагодити знайомства або ж просто має серед родичів впливових
панів.
Недавно мене вразила оповідь одного зі знайомців про те,
як він, тяжко гаруючи в Америці, заробив не тільки на навчання своїх дітей, але
й на те, аби вони, вийшовши з правничого факультету, вже мали офіс своєї
адвокатської контори у центрі Львова. Тепер тато приїхав поглянути, як майстри
вивершують ремонт цього, скажемо прямо, палацу…
Я особисто не звернувся б за послугами до таких
«адвокатів», позаяк і грошей шкода, та й ефект від їхньої допомоги сумнівний.
Але чи всі майбутні клієнти знатимуть про те, що без батьківських заощаджень
цей правник не ступить й кроку?
Усезнайство влади, готові відповіді на все і вся, навіть
на найскладніші філософські питання, провокують на роздуми. Наприклад, про те,
чому ж ми досі, з такими «енциклопедистами», перебуваємо на задвіках світу,
чому, коли й справді слід дискутувати довкола якихось важливих проблем, режим
воліє застосувати міліцейські кийки проти інакодумців, чому, врешті-решт, усе
помітнішою стає на наших телеекранах і в друкованих ЗМІ фільтрація новин? Тому,
що, мабуть, насправді наші очільники не знають нічого, а, радше, створюють
видимість компетентності, «пудрять мізки» мудрими словами, за якими –
порожнеча.
«Дурень може навіть одержати Нобелівську премію, – пише
Умберто Еко. – Глупота оточує нас зусебіч... Вся історія логіки зводиться до
пошуків такого визначення глупоти, з яким ми могли б погодитися» (курсив наш – Авт.).
Та найприкріше, – погоджуємося навіть без визначень. І вони
настільки входять у роль, що з часом пробують втілювати артикульовані ними
бздури у практику. І тоді вже проблема невігластва стає не тільки їхньою, вона
починає діставати усіх тих, чиїм інтересам шкодить владне свавілля.
Тому спротив,
базований на здоровому глузді і нормальних людських почуттях –
найнебезпечніший із усіх. Досі ми мали приклади опозиції, зав’язаної на політичних, бізнесових інтересах, але, вочевидь, переконалися в
неефективності такого варіанту. Бо чи є різниця, коли на зміну одному прийде
інший «всезнайко»?
Ігор
Гулик. Ілюстрація: Артур Полєвой
