Не варто, мабуть, настільки фальшувати дійсність, - як ото взяли собі за моду в Україні, - щоб рівень спотворень шокував політиків, які бачили, здається, усе
Заява Муженка про те, що український Генштаб не має прямих доказів участі
регулярних російських військ у конфлікті на Сході України, не вартує виїденого
яйця. Дарма патріотично налаштовані юзери кілька днів тому вправлялися у
стилістиці, аби зганьбити короткозорого генерал-полковника. Бо буквально учора
СММ ОБСЄ, яку українці не менш аргументовано і активно підозрювали в
заангажованості на користь агресора, одним меседжем, доповненим
відеоматеріалами, довела, що Віктор Миколайович зирить на театр воєнних дій крізь
бінокль, обернений навспак.
То, звісно, непорядок, коли вітчизняні лампасники вживають категорично іншу
оптику, ніж їхні західні партнери. Залишається лише припускати мотивації, які
спонукають начгенштабу та його високопосадових підлеглих до подиву гідної
риторики. Мотивації направду цікаві, особливо у контесті ухваленої парламентом
постанови про визнання Росії агресором і полум’яного
заклику до світової спільноти повторити цей, - хай навіть символічний, - крок.
Хто з поважних політиків Заходу повірить українським нардепам, більшість з яких
мають дуже розмиті уявлення про роди і види військ, коли кадровий генерал з
академічним, мабуть, дипломом стратега каже, що упритул не бачить ворога?
Можливо, генерала біс попутав після активної циркуляції чуток про його
усунення з посади. Можливо, кар’єрні ревнощі до
реабілітованого Воробйова взяли гору над здоровим глуздом і ясним баченням. Бо
коли навіть російські джерела повідомляють про передислокацію на Донбас цілком
боєздатних і оснащених підрозділів російської армії, розповідати про «участь
окремих військових» якось некоректно... Але хто б у Генштабі опускався до
вивчення агентурних джерел?
Схожі непорозуміння трапляються і з легкої
руки РНБО. Кілька днів тому парламентське джерело пояснило усьому
посполитому люду відсутність пункту про ратифікацію Римського статуту у порядку
денному позачергового засідання Верховної Ради. Мовляв, діяли за рекомендаціями
контори Турчинова, аби «не повторити грузинських помилок». Мовляв, росіяни
заповзялися шукати докази злочинних дій українського війська і добровольців, то
щоб не провокувати їх на симетричну відповідь (звернення до Гааги), нам ліпше
зачаїтися в кущах і не рипатися.
Натомість прем’єр Яценюк (партайгенносе
«кривавого пастора») наполягає на тому, що Москву слід «холоднокровно» привести
до Міжнародного трибуналу. А буквально вчора у висновках Ради міністрів ЄС
особливим рядком прозвучала порада Києву прискорити ратифікацію Римського статуту. "Рада закликає українську владу
оперативно вживати належні правові заходи, що дозволяють Міжнародному
кримінальному суду розглядати ймовірні злочини проти людяності, скоєні на
території України у 2014-2015 роках"
Знову феномен різнокаліберної оптики чи просто небажання роздратувати
Путіна & C? А, може, надія на шанс залаштункових
торгів з агресором, за спинами міжнародних симпатиків України? Не кажучи вже
про спини наших бійців, повернутих обличчями до тих, з ким влада лицемірно зберігає
можливість порозуміння.
Останнім часом офіційний Київ отримав чимало дзвіночків від тих, хто на
Заході направду переймається українською проблемою. Може, це звучить дещо перебільшено,
бо насправді наші доброзичливці дбають, між іншим, і про свою безпеку. Йдеться
про легковажну вайлуватість влади, яка чомусь вирішила, що може собі дозволити
пінг-понг у запровадженні санкцій проти нападника вже тоді, коли це зробити
далекі і близькі союзники. Йдеться і про розгнівану міну на обличчі деяких
наших, з дозволу сказати, «яструбів», які вимагають відповідальності від підприємств
ВПК за невиконання державних замовлень. Еге ж, не минуло й року від початку
війни... Зрештою, мова і про показне (інакше й не скажеш) обурення певних
політиків і чиновників скандальним виступом Льовочкіної на сесії ПАРЄ. Так ніби
закон про люстрацію писався не в Україні, і дехто, остерігаючись, аби він не
перекреслив їхніх чудових кар’єр, вилучив з переліку ймовірних люстрованих
виборні посади...
Я розумію, на Заході – теж не ангели, там теж вміло маніпулюють демократичними
стандартами і вдаються до подвійної логіки. Однак не варто, мабуть, настільки
фальшувати дійсність, - як ото взяли собі за моду в Україні, - щоб рівень
спотворень шокував політиків, які бачили, здається, усе. Може, варто таки
уніфікувати лінзи в льорнетах, аби бачити ситуацію такою, якою вона є? І не
дурити себе й інших...
Ігор Гулик.
Ілюстрація: asn-news.ru
