Радник Путіна керував розстрілами мирних мітингувальників на Майдані?
Сьогодення характерне неймовірними зигзагами долі, неочікуваними ракурсами
на, здавалося б, звичні і знані речі. Прокидаєшся уранці, - а він вже
підготував тобі сюрприз, здатний перевернути твої уявлення, сталі, як здавалося
ще вчора…
Валентин Наливайченко – голова СБУ – вчора, коли Україна і не тільки
вшановувала пам’ять Небесної сотні, раптом заявив
про те, що його відомство володіє неспростовними доказами участі російських
спецназівців у розстрілах на Майдані. У принципі, новина як новина, хіба нею
здивуєш пересічного обивателя після того, що відбувається на Сході. Та
справжньою родзинкою, як на мене, є заява українського спецслужбіста про те, що
снайперами, які методично, професійно і без жодних вагань обирали собі живі
мішені у центрі європейської столиці, керував помічник президента Росії
Владіслав Сурков.
Про Суркова, цього «сірого кардинала» Путіна, як стверджують «куратора українського
питання», ходять легенди. Власне, його демонізують не стільки в Україні, хоча,
за логікою, мали б це робити, як колись, у часи Помаранчевої революції ще
одного політтехнолога Глєба Павловского, як у самій Росії. Один із «ідейних
батьків-засновників» сучасної КПСС – «Єдіной Расії», укладач концепції
«суверенної демократії», автор незліченної кількості одіозних пропутінських
проектів на кшталт «Ідущіх вмєстє», «Наших», не виключено, що й сучасних
кремлівських хунвейбінів з «Антімайдана». Попри такий сумнівний шорт-лист
«досягнень», Сурков, однак, завжди умів позиціонувати себе як креативний, я б
сказав, витончений політтехнолог, так би мовити, «естет у політичному болоті».
Міхаїл Ходорковскій, багатолітній в’язень режиму ВВХ, а нині політемігрант з
претензіями на спадкоємця Путіна, якось сказав, що Суркову можна вибачити майже
все за «його талант».
Правда, було кілька тіней у «витонченому» резюме цього достойника, зокрема,
недвозначна причетність до кооперативу «Озєро» і до велетенської пральні грошей
– інноваційного центру «Сколково». Але для вершків московського бомонду – це,
радше, свідчення всемогутності, у пересічного ж мешканця російської глибинки
бренд «Владіслав Сурков» навряд чи спричинить бодай якісь асоціації – позитивні
чи негативні.
Звинувачення Наливайченка, серйозні і, у принципі, своєчасні, витягують на
світ Божий ще один бік сурковскої медалі. Його неросійське походження.
Владіслав Сурков – це насправді Асламбек Андарбековіч Дудаєв, уродженець
Дуба-Юрта колишньої Чечено-Інгушської автономної республіки РФ. Справжнє прізвище
«правої руки» Путіна досі збиває з пантелику любителів поникати у чужій
білизні. Однак факт залишається фактом: Сурков фактично стоїть за усіма
процесами на теренах донедавна непокірної Ічкерії, і саме в його офісі
сходяться усі важливі комунікації з Північного Кавказу. Усілякі там
демонстрації на кшталт «анти-Шарлі» у Грозному, войовничий та свавільний у
своїй вотчині, однак лояльний до неможливості у присутності «царя» Рамзан - все
це зона уваги і відповідальності помічника Владіміра Путіна.
Однак… Я ж писав про непередбачуваність сьогодення. Цілком може трапитися,
що Чечня, напомпована московськими трильйонами дотацій, вичекавши
найкритичніший момент, коли режим Путіна тріщатиме під ударами міжнародних
санкцій, першою завдасть нищівного удару у спину ослабленому параноїку. І роль
«Брута» вже давно репетирує не хто інший, як ревний путінський слуга Сурков.
Якщо Владіслав (Асланбек) Юр’євіч (Андарбековіч) насправді керував
російськими снайперами на Майдані, як те має підстави стверджувати українська
СБУ, то «вовчі батальйони» кадирівців, які з вигуками «Аллах акбар!» недавно
атакували наших бійців під Дебальцево – акурат в розвиток теми. Може, то один
із штрихів до портрета майбутнього правителя Росії. А, може, додатковий аркуш
до грубезної папки на столі у прокурора майбутнього Гаазького трибуналу.
Що приготує нам завтрашній ранок?
