За дотриманням
українських зобов’язань у
Брюсселі пильнують
ретельно. І найменший огріх карають непевністю перспективи
Найліпшою післямовою до Ризького саміту Європейського Союзу, на якому вкотре
поховано українські ілюзії, на мій погляд, є фраза екс-президента Чехії Вацлава
Гавела, що „партнерські стосунки можна будувати на принципі щирості, а не
приховування. Треба відверто казати, що ми про те чи інше думаємо”.
Україні знову пропонують співпрацю, але форма цієї співпраці схожа на ерзац
наших мрій. Тому, власне кажучи, я б не акцентував на тому, що написано у
документах, а на тому, чому раптом у Брюсселі вкотре виникла ідея
переформатування стосунків із сусідами.
Причин кілька, і первинно польсько-шведська ідея симпатій до України
зокрема, трансформувалася через існування цих причин у спосіб з’ясування
внутрієесівських стосунків, ба більше – в інструмент вирішення внутрішніх
проблем для країн, що вважаються важковаговиками Унії. Коли полюс упливів
Євросоюзу базувався в Парижі, то там не згаяли час і задекларували створення
Середземноморського союзу. Коли епіцентр подій в Старому світі змістився на
Схід (конкретніше – до Праги), тут скористалися моментом для підписання
„Східного партнерства”. Такі „мандрівні столиці” дають нагоду підозрювати, що
ЄС – цей зразок стабільності та міщанського добробуту, насправді сповнений
конкурентної боротьби і прихованих конфліктів, і щось схоже на гавелівську
вимогу „щирості”, – тут нереальне.
Тобто, йдеться про те, що подаючи руку Києву, обіцяючи йому невиразні, геть
ефемерні преференції, які, либонь, загубляться у кабінетах єврочиновників, наші
партнери плекають надію на власне вивищення серед євроспільноти, а не
розділяють з Україною її клопоти і сподівання.
Колись на одному із вітчизняних
телеканалів Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Польща в Україні на
запитання, коли ж нам „світить” перспектива членства, сказав, що ось щойно за
три роки Варшава головуватиме в Унії, тоді... Тепер президентом ЄС є Доналд
Туск, і... знову обіцянки, обіцянки, обіцянки...
Однак якщо для європейських бюрократів „папір все витримає”, то для України
вони готують конкретні зобов’язання і вимагають
конкретних гарантій. Міркую, що тут закопано пса майбутніх непорозумінь,
оскільки хто в Києві може щось гарантувати, якщо країна залишається на
розпутті. Позаду - Москва зі „щирими” обіймами терористів, з проектами
«Новоросій», з багатотисячною армадою, готовою до вторгнення. А Європа також
кличе – недокличеться, тільки якось дивно, як у приповідці про вчорашній борщ.
Цікаво, що за дотриманням українських зобов’язань у Брюсселі пильнують
ретельно. І
найменший огріх карають знову ж таки непевністю перспективи. Мовляв, не
впоралися: залиштеся на повторний курс. Насправді іноді це свідчить про
невправність і нещирість „вчителів”.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: kyiv-vestnik.com.ua
