Історія з хамською фальсифікацією Офісом Зеленського телефонної розмови "лідера" з президентом Сполучених Штатів Джо Байденом, яку досі обговорюють не тільки у кулуарах та зацікавлені політикою, але й на поважних медійних майданчиках, могла б стати апогеєм усієї дотеперішньої практики популістичного режиму клоунократії.
Могла б, якби я цілком не усвідомлював невичерпного ресурсу "масовиків-затійників" з Банкової та їхнього хедлайнера, які насправді тупо використовують інструменти недавнього сценічного фаху і вважають, що у політиці це зійде їм з рук.
Майже
тридцять років тому, 1992-го, на американські і світові екрани вийшов кінобестселер
Джонатана Лінна "Визначний джентльмен" з Едді Мерфі у головній ролі.
2021-го у Києві вирішили актуалізувати історію провінційного шахрая Томаса
Джефферсона Джонсона, який, користуючись ідентичністю свого імені та прізвища з
недавно померлим конгресменом, обирається до Конгресу. Викритий, він нагло
заявляє: "Я маю намір балотуватися у президенти!" і ламає
"четверту стіну" – уявну перепону між актором і глядачами.
Зеленський
і Ко забули, що історія, втілена Едді Мерфі, - це кіно. Рівно ж, як переплутали
свого виборця-інфантила з прискіпливою і зубатою західною "четвертою
владою", яка не дає спуску новоявленим "джонсонам". Більше того,
на Банковій виявилися не готовими до такого несподіваного (звикли ж
безвідповідального ставлення до власних висловлювань) повороту. Настільки не готовими,
що у відповідь на шквал звинувачень у відвертій брехні, наш "найвидатніший
лідер сучасності" спромігся лише на жалюгідне белькотіння, мовляв,
"не важливі слова"…
І,
знаєте, ця відповідь стала для вчорашнього блазня і маріонетки такого ж
пройдисвіта (принаймні, у тій же Америці це чудово усвідомлюють, ба більше, -
взялися за правову оцінку його афер) Ігоря Коломойського, сеансом самовикриття.
Бо направду, якщо "слова неважливі", то, виявляється, що лінгвістичні
еверести обіцянок, маніпуляцій, завдяки яким Зеленський з кварталом дістався
влади, - фікція, ілюзія, туман. Що досі "нові обличчя" успішно вішали
на вуха своїм співгромадянам кольорову локшину, а ті, наївні та невибагливі,
вірили всьому, що виходило з невтомних ротів шахрайського збіговиська.
Починаючи з "кінця епохи бідності" і закінчуючи мільярдом дерев,
якими Зеленський має намір запатичкувати всю країну.
Бо
популістська брехня, на жаль, множинна на варіанти. Цю рису зауважив ще
Монтень: "Якщо би брехня, схоже, як істина, була одноликою, наше становище
було б набагато легшим. Ми вважали б достеменним протилежне тому, про що
говорить брехун. Але протилежність істині має сотні тисяч облич і не має
меж". Ось Зеленський викручується після конфузу з Байденом: "Отримає
Україна, нарешті, ПДЧ чи ні – це питання бажання лише самого Альянсу. Якщо
отримає – значить, нас там дійсно бачать. Якщо не отримає – це теж цілком
конкретна відповідь". Але ж насправді Альянс не розкидається ні ПДЧ, ні
членством, особливо для країн, які: а) не бажають сповідувати і виконувати
певні критерії, обов'язкові для всіх; б) толерують у вищих ешелонах влади осіб,
готових у будь-яку хвилину "злити" секретну інформацію потенційним
противникам НАТО.
Ось
Зеленський розпачає на сторінках Axios, що, мовляв, США ведуть подвійну гру у
справі "Північного потоку-2", не інформуючи про це Україну
(стратегічного, на думку Зе!, партнера). А ось та ж Axios, відома своїми
зв'язками з Білим домом, цитує Державний департамент, що той "регулярно
співпрацює з українськими офіційними особами щодо "Ппівнічного
потоку-2". Напередодні передачі останньої доповіді в Конгрес Державний
департамент повідомив українського посла у Вашингтоні та високопосадовців у
Києві, включаючи керівника офісу президента, про зміст звіту".
Ось
Зеленський втюхує українцям, що розповів голові Венеційської комісії Джанні
Букіккіо про зусилля, спрямовані на проведення прозорих і відкритих конкурсів
на зайняття посад у КСУ та в органах суддівського врядування. А ось сам сеньйор
Букіккіо без евфемізмів і пістрявих обгорток каже, що підготовлені Верховною
радою, у якій Зеленський має "монобільшість", зміни до закону
"Про судоустрій і статус суддів", у разі їхнього ухвалення, вб’ють
судову реформу.
Виглядає
на те, що декларуючи патріотизм у війні з Росією, непримиренність до
"реєстрових олігархів", незмінність євроатлантичного курсу,
Зеленський тихцем від народу (і того, що його обрав, і того, що був категорично
проти) гне лінію на розвал країни, її державних інституцій, руйнацію
партнерства із західним світом. Бо, мовляв, перед нами – вибір: або
"байдужа Америка", або Росія, з якою ми завжди домовимося…
Таємна
війна проти України цілком очевидно узгоджена з Кремлем і його господарем, який
за сім років агресії проти сусідньої країни, що вирішила йти своїм шляхом,
зрозумів – війною Україну йому не здобути. Її можна тільки зруйнувати руками
самих українців та обраних ними "своїх хлопців", - недалекоглядних,
брехливих, жадібних до наживи, неперебірливих у засобах, безвідповідальних
паяців.
