Зе!платівку клинить…

Розмірковуючи над підсумками року, що минає, письменник Тарас Прохасько зауважив один, на його думку, "магічний ритуал". 

Він каже, що українці, зокрема, у його рідному Івано-Франківську, почали готуватися до зустрічі 2021-го задовго до 1 січня, десь у листопаді. Прохасько вважає це підсвідомим бажанням якнайхуткіше розпрощатися з високосним, нефартовим, ковідним, кризовим роком.

 

Як на мене, таке прагнення наростає серед спільноти не тільки, коли мова заходить про негаразди минулих 366 днів. Нетерплячка, прагнення пережити, хто, як може, вижити, перебути "окаянні роки" Зе!режиму, роздратування наслідками власного ж легковажного вибору, обурення, ба навіть часто істеричний сміх над тим, що витворяють з країною вчорашній актор розважального жанру зі своїм "Кварталом", починають домінувати у мізках все більшого числа громадян. Вже не спрацьовують фокуси з відосіками, навпаки, - кожна нова поява Зеленського у публічному просторі породжує хвилю нищівної критики, і не тільки звичних його опонентів чи осіб, обізнаних з тонкощами політики і господарки, але й тих, хто ще вчора почував себе фанатом "Голобородька", хто повірив його солодким обіцянкам і ладен був горлянку гризти тим, хто наважувався вказувати на очевидне глупство такого вибору.

 

У Зеленського не залишилося аргументів для розчарованого електорату, його, здавалося б, буйна фантазія коміка і сценариста вже не дає собі ради креативити, вигадувати, конструювати нові ласощі для обивательських мізків. Платівку "лідера" заклинило, і це особливо відчутно, коли читаєш підсумкове інтерв'ю преЗЕдента у журналі "Фокус".

 

Два роки країна живе, воює з агресором, борсається у карантинних спазмах, пробує самотужки (бо влада живе геть у іншому світі) давати собі раду з новими викликами. Але Зеленський, як і на стадіоні передвиборчих дебатів, як і після здобутої брехнею та маніпуляціями перемоги на президентських виборах, зрештою, як і на щодень, - переконаний: усі завмерли в очікуванні "посадки" Порошенка. Ти їм про звитяги Ірини Венедіктової над Артемом Ситником (вельми сумнівні з точки зору закону), ти їм про "чистого як дитяча сльоза» (а насправді корупціонера та антимайданівця) Олега Татарова, якого протягнули на посаду в Офіс президента, зрештою, про близьку перемогу над ковідом інструментами "Великого будівництва" (насправді безпрецедентної лобістської оборудки президентового тестя, "Великого крадівництва"), а вони знай своє: "посади Порошенка". Тобто майже два роки 35 (чи скільки нас там залишилося?) мільйонів завмерли, і мріють про в'язничні нари для одного чоловіка.

 

І, звісно, Зеленський наголошує, що не буде співпрацювати із потенційним арештантом Порошенком. Ніби п'ятий президент падає на коліна, благаючи блазня про співпрацю! Займається своєю партією, допомагає ковідним лікарням, виступає у Канаді, відкриваючи в Альберті кафедру українознавства. Не має часу на "співпрацю" з Банковою, тим паче, що у неї – свої олігархічні фаворити…

 

Зате Зеленський укотре підтвердив бажання спікуватися з Владіміром Путіним. Для нього це, виявляється, завиграшки, - взяти слухавку і набрати номер однієї з веж Кремля, точніше – бункера, у якому московкий "цар" сподівається перебути коронавірусну чуму. Якщо Зеленському це так легко, то чому, чорти його забирай, він не телефонував Путіну, коли улітку під Зайцевим помирав у муках розвідник Ярослав Журавель? Чому не зв'яжеться з агресором-"миротворцем" з приводу того, що кожний Божий день російські найманці обстрілюють не тільки позиції українських військ, але й мирні населені пункти, і ледь не кожен такий обстріл забирає життя наших воїнів? Чи Зеленський та його оточення виходять на зв'язок з Москвою лише в особливих випадках? До прикладу, коли треба "злити" філігранно задуману ГРУ спецоперацію для затримання "ваґнерівців". Та ще й глобального масштабу, раз уже Netflix зацікавила тема безпрецедентної державної зради, і там погодилися транслювати документальний фільм розслідувачів міжнародної групи Bellingcat. Ясна річ, в ОПУ, звідки власне й пролунав той ганебний дзвіночок, одразу взяли на кпини діяльність Bellingcat. Мовляв, нема підстав довіряти. Атож, у Гаазі, де триває процес над російськими терористами, які біля Торезу на Донбасі збили пасажирський Boeing 777, найприскіпливіші правники вірять Bellingcat, а "квартал", мов Станіславський, далі бурчить: "Не вірю!".

 

Важко вірити, сидячи "на шпагаті" (Зе! каже про це прямим текстом). Одна справа, - подзвонити Путіну, інша – виконати обіцянку "завершити війну". Бо не хто інший, а саме глава ОПУ Андрій Єрмак доклав чимало зусиль для того, аби нівелювати "нормандський формат" мирних переговорів, у якому Путіну доводилося віч-на-віч говорити зі світовими важковаговиками. Натомість ТКГ у зручному для Москви "Мінську" нашпигував кравчуками, фокіними та різними арестовичами, які гнуть відверто капітулянтську лінію, мовчки й не дуже погоджуються з путінським трактуванням агресії в Україну як громадського конфлікту, у якому винен тодішній Київ (читай – Порошенко). Причому, виглядає, мають розв'язані руки: голова парламентської фракції "Голос" Сергій Рахманін зізнався, що дізнається про "стратегію" ТКГ з… деенерівських сайтів, і аж ніяк від повноважних представників України.

 

Отже, за великим рахунком, Україна завершує непростий 2020-й без змін. Утім, - яких змін вам ще потрібно?

 

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал  

Як піар Зе! став сеансом самовикриття

Час від часу, у перервах між "відосіками", преЗЕдент з'являється на шпальтах закордонної преси. 

І щоразу, попри велетенський апарат, який готує майстра розважального жанру до зустрічі із закордонними "акулами пера", трапляються прикрі, а то й сміховинні казуси. Ба більше, - іноді журналісти, як от недавно Стівен Сакур з легендарної програми ВВС HARDtalk, своїми жорсткими запитаннями і реакціями фактично перетворив вчорашнього коміка на посміховисько, виставивши його, м'яко кажучи, невмілим політиком, який, до того ж, любить прибрехати…

І нове інтерв'ю, яке у Володимира Зеленського взяв московський кореспондент впливової The New York Times, не стало винятком з цього невтішного правила. Хоча журналіст цього разу був набагато лояльнішим за Сакура, Зеленський наговорив стільки несуразностей і відверто брехливих фраз, що навіть не надто поінформований читач одразу відчує фальш і кривослів'я самовпевного та набундюченого профана. А ось оглядачі, для яких публічні "вибрики" Зе! вже, чесно кажучи, приїлися, окрім очевидних "ляпів" зауважують, що "кухарі" з пропагандистського пулу Офісу президента добряче "попрацювали" над перекладом тесту. З простої причини, - аби відретушувати, прикрасити явні глупства, і подати українцям більш потравний і потрібний Банковій продукт.

Руки "майстрів" помітні одразу, особливо для тих, хто пам'ятає, як зовсім недавно із Зеленського намагалися зліпити лідера з когорти "найвидатніших". Тому фразу The New York Times про те, що "Україна є лідером демократії" на пострадянському просторі цензори легким помахом пальців по клавіатурі перетворили на таке: "Ви – лідер демократії на пострадянському просторі". Дрібниця, але приємно.

Узагалі, ігнорування або навіть цинічне заперечення того, що українці робили до "епохи Зе!", спроби переконати усіх, і, підозрюю, самого себе, у тому, що "зелений месія" прийшов на випалене поле, розпочав "державотворення" ледь не з tabula rasa, поступово перетворюється на стійкий тренд внутрішньої політики лідера 95-го Кварталу. Чого варті його словесні тиради про "Велике будівництво", особливо, доріг під час пандемії коронавірусу. Зеленський стверджує, що до нього в Україні "не існувало інфраструктури". А ось корупційні оборудки, що вже стали притчею во язицех, коли йдеться про цинічне розкрадання ковідного фонду, прикриває наївною і водночас абсолютно безґлуздою фразою, що "швидкі стали добиратися до хворих швидко". Риторика Зеленського цілком зрозуміла, з огляду на те, що міжнародні донори почали вимагати звітів про використання "ковідних" коштів, а МВФ з притаманною йому прямотою - розслідувати кричущі факти крадіжок саме на програмі "Великого будівництва".

Легковажна заява Зе!, що, мовляв, попередники розвалили систему охорони здоров'я, і саме йому з кишеньковим Кабміном доводиться піднімати медицину з руїн, теж не витримує жодної критики. Бо, власне кажучи, "оздоровчу" реформу Супрун з усіх сил пробували повернути навспак міністри "зелених урядів", - і одіозний Ілля Ємець, і особливо Максим Степанов. Якщо перший робив це з цілком очевидних корупційних мотивів своїх "товаріщей" часів Януковича, то другий – під тиском розмаїтих лобістських груп, які реально мародерствують під час новітньої чуми.    

Деякі політологи сходяться на думці, що насправді інтерв'ю Зеленського – це меседж не стільки американській відбірній публіці, яка зазвичай читає The New York Times, а власне українцям. Особливо показовим є фрагмент, коли Зеленський каже про "ненависних" олігархів, епосі яких мав би давно прийти гаплик. Тепер Володимир Олександрович поводить себе, як мирна овечка. "Якщо вони платять податки й забезпечують робочі місця, у держави з ними прекрасні робочі відносини". Згадок про Ігоря Коломойського, який став найбільшим вигодонабувачем після перемоги свого ставленика і маріонетки, Зе! уникає, обмежившись констатацією очевидного: "Ігор Коломойський не є президентом".

П'ятому ж президентові України, який чомусь досі залишається "нічним жахом" для чинного керівника держави, знайшлися лише негативні оцінки. Воно, в принципі, й не дивно, оскільки в ОПУ свідомо і послідовно формують для Порошенка образ цапа-відбувайла за катастрофічні наслідки власної політики.

«Втрачені позиції України у світі та Європі з точки зору пріоритетності країн", - це не тільки про доступ до вакцини. Це визнання Зеленським власної неспроможності і невігластва. Це сеанс самовикриття, страху і розуміння того, що він у пастці, сконструйованій власними руками. 

Ілюстрація з відкритих джерел 

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

"Разумний" вибір?

Рівень довіри до екскоміка Зеленського не виходить з крутого піке.

Судячи з недавнього опитування Центру Разумкова, в Україні вперше з'явився політик, баланс довіри/недовіри до якого є ліпшим, аніж у "свого хлопця", 73-відсоткового Зеленського. І цим політиком, - попри певну гру слів з назвою соціологічної контори, - є спікер Верховної Ради Дмитро Разумков. Ім'я батька у лого Центру тут якраз ні до чого. Саме Дмитро Разумков привів Зеленського і компанію "квартальних слуг" до влади, особисто керуючи виборчою кампанією абсолютного профана і невігласа.

Отже, соціологи твердять, що, опитавши з 4 по 9 грудня 2018 громадян, дішли висновку: "більшість респондентів висловлюють недовіру до всіх політиків, чиє прізвище було представлене в опитувальнику.

Дещо частіше порівняно з іншими політиками довіра висловлюється Дмитру Разумкову (йому довіряють 35% опитаних, однак не довіряють — 52%), Віталію Кличку (відповідно 30% і 59,5%) та Володимиру Зеленському (відповідно 30% і 64%)".

Зрештою, маневри Дмитра Разумкова, особливо його відвертий демарш під час "конституційної кризи", коли парламент з подачі свого голови демонстративно не бажає розглядати "Зе!рецепти" лікування неслухняного КСУ, натомість бере до уваги саме спікерські ідеї, засвідчують, що вчорашній політтехнолог затіяв власну гру. Сотня парламентарів, які поставили свої автографи саме під проєктом Разумкова, це, погодьтеся, серйозна потуга. Якщо ж зважити на розшарпану, дезорієнтовану, куплену-перекуплену олігархами "монобільшість", то можна зрозуміти, що спікер стає, як колись, ще за Кучмових часів, Олександр Ткаченко, "не першим, але й не другим у цій державі". Мало хто пам'ятає, що отой амбітний спікер попив немало крові всесильному другому президентові, "червоному директорові", ставши одним із засновників так званої "канівської четвірки".

Обиватель фактично досі вважає Разумкова людиною президента, ба більше – його язиком. Адже, згадаймо, хто говорив замість вчорашнього блазня на розмаїтих передвиборчих ток-шоу, хто озвучував основні меседжі програми майбутнього лідера, про які той, підозрюю, не мав зеленого поняття. Тобто у підсвідомості неперебірливого виборця Разумков і Зеленський – "блізнєци-братья". І це – перевага спікера, натомість серйозна небезпека для преЗЕдента.

Ще не час, звісно, говорити про якийсь новий політичний проєкт, що визрів у мізках "галантного" спікера Верховної Ради. Як і про те, що Разумков здатен на імпульсивне використання електоральних переваг у випадку форс-мажору. Але акурат час наголосити на тому, що навіть зовні незалежний, рівновіддалений, як і належить голові ВР, Дмитро Олександрович може стати фронтменом значно масштабнішої, геополітичної гри, яка, у принципі, вагітна катастрофічним для України фіналом…

Йдеться про ментальну російськість Разумкова. Про те, що він вихований на традиціях – культурних, світоглядних, понятійних, - держави-агресора, причому, її імперської іпостасі. Про те, що Дмитро Разумков, якщо вдаватися до метафор, є певним спадкоємцем персонажів "Бєлой ґвардіі" Михаїла Булгакова, які по-своєму "любілі Кієв", ба більше, - якимось дивом пережили совєтську диктатуру, але завжди тяжіли до "культурнай Маскви". Зовні українізовані, галантні, мов "гаспада-афіцери", витончено-цинічні у ставленні до тубільців, однак з розумінням того, що і від креолів можна мати непоганий зиск. Зокрема, електоральний. Щось схоже на французьких префектів Алжиру, які до останнього противилися де Голлю з його ідеєю незалежності колонії.

Разумков виглядає саме таким генерал-губернатором Кремля, особливо після того, як у Москві усвідомили, що куму Путіна Медведчуку ніколи не світить стати президентом України.

Після провального експерименту з лялькою Коломойського, наслідки якого українці відчують і на гаманцях, і на здоров'ї вже цієї зими, Разумкова нам подадуть як "разумний" вибір, як українського Макрона, - "пай-хлопчика" з бездоганними манерами, без компрометуючих "хвостів" і токсичного закулісся. Мовляв, після неадеквата при владі пора повернутися до "здорового ґлузду". І, впевнений, ті, хто недавно рвав сорочку за Зе!, вважаючи себе, як, зазвичай, українці, "недурними", укотре потраплять у пастку власних ілюзій і чужих планів.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал 

Локдаун? Ні – цуцванґ дилетантів

 

Можна надривати животи від "інтелектуальних" потуг Давида Арахамії та іншої "зеленої компанії", але від того, погодьтеся не стає легше. 

Попри бажання/небажання президента, його парламентського "кварталу", угодовського уряду, напівосвічених міністрів, словом, усієї системи клоунократії чи дилетантури, країна невпинно рухається до справжнього локдауну. Не намальованого прогнозистами з мінздоров'я, які з інтервалом у кілька днів кардинально міняють думку про власні необдумані дії. Як, до прикладу, очільник МОЗу Максим Степанов. 28 листопада він заявив, що "карантин вихідного дня" допоміг призупинити шалене зростання кількості хворих на коронавірусну хворобу COVID-19, а вже 30-го розчаровано - про "безсенсовість" КВД. Справжній цуцванґ, висловлюючись по-шаховому, коли кожен хід лише ускладнює ситуацію.

Метання влади, однак, аж ніяк не зменшують вектора загального руху – тотальної кризи економіки, колапсу малого та середнього бізнесів, масових смертей через злочинне ставлення до проблем пандемії, банкрутства країни. Я не знаю, чим керуються, скажімо, в Офісі президента, добираючи кадри. При цьому усвідомлюю, що кожен з цих носіїв безцінного "інтелекту" призначений виконувати певні функції, до того ж не надто чистоплотні. Візьмім недавній скандал з висловлюваннями заступника глави ОПУ одіозного Олега Татарова, який заявив про нагальну потребу звільнення чинного директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника. Це при тому, що напередодні, 19 листопада сам Зеленський бився в груди перед послами G-7, обіцяючи їм залишити пана Ситника на його посаді. Мотиви Зе! цілком зрозумілі: заради бодай візиту (не траншу!) місії Міжнародного валютного фонду в Україну, яка б могла стати світлом у кінці безнадійного фінансового тунелю, ексблазень ладен віддати останнє куряче стегенце з маминого "святкового столу". Однак, з'ясовуємо, що заступникові Андрія Єрмака думка боса "по барабану". Зрештою, як має почувати себе успішний на нинішні часи чиновник, який понад п'ять років тремтів перед перспективою кримінального переслідування за свої діяння часів Революції Гідності? І ось нарешті, завдяки "зеленим", цей нічний кошмар колишнього високопосадового "мєнта", адвоката "беркутят" вивітрився, і він використовує будь-який шанс надалі глумитися над досягненнями Майдану. А НАБУ і є результатом однієї з найуспішніших реформ після перемоги революції.

Реакція самого Єрмака на випад підлеглого була подиву гідним зразком інфантильності: "ЗаяваТатарова щодо діяльності НАБУ є його особистою думкою". Атож, Татаров чудово знає, що шеф (Андрій Єрмак. – Авт.) спеціально дав йому високу посаду і повноваження (до слова, доволі сумнівні з точки зору конституційного права, як і сама інституція Офісу президента). І Венедіктова прикриває його старі, вже корупційні гріхи. Бо саме куратор діяльності всіх силових та правоохоронних органів в ОПУ має забезпечити Зе!режиму невідворотній реванш "учорашніх". Реванш, базований на юридичних мареннях Андрія Портнова про "державний переворот" 2013-2014 років, на його маніакальному бажання загнати "під плінтус", "стерти у порошок" "бродячі банди "героїв" (такі епітети подибуємо ледь не у кожному дописі "журналіста" Портнова у його Telegram-каналі). Реванш, запущено самим Зеленським у його ганебному позові проти волонтерок Марусі Звіробій та Софії Федини, у скроєному "білими нитками" процесі проти Андрія Антоненка, Яни Дуґарь та Юлії Кузьменко. До слова, суддя Печерського суду Сергій Вовк, безпосередньо дотичний до "справи Шеремета" свого часу допоміг Андрієві Портнову "компенсувати" 7 мільйонів гривень шкоди, буцімто завданої ексглаві адміністрації Януковича Революцією Гідності…

Портнову, на думку української Феміди і з мовчазної згоди Зеленського, таки слід "компенсовувати" моральні рани. А ось своїми недолугими спробами зробити вигляд невтомної турботи про вітчизняних підприємців, бізнеси яких тихо вмирають під пресом недолугості урядників, наш "найвидатніший лідер" просто здуває крихти з банкетного столу олігархів. Аби не заважати тим, хто наживається на кризі та пандемії, нарощуючи за сприяння влади фінансові активи. Аби, борони Боже, не розгнівити Коломойського, Ахметова, Фірташа, що суттєво витратилися на перемогу своєї маріонетки. Задля цього змели все попереднє керівництво НБУ (до слова, спричинивши неабияке невдоволення того ж таки МВФ). Задля цього заплющують очі на тотальний терор Коломойського проти державного ПриватБанку (600 справ у судах!). Задля "дружби, миру, жвачки" перший помічник президента Сергій Шефір здійснює регулярні візити до приватного маєтку Ахметова у Кончі-Заспі… Тим часом новини про банкрутство державних підприємств створюють враження ефекту доміно: Укроборонпром, Південьмаш, Укрзалізниця, Енергоатом… Хто наступний? А "Буковель" працюватиме навіть у ядерну зиму…

…Жартівники у Фейсбуку не втомлюються прогнозувати початок, далебі, не інтелектуального, локдауну в Україні. Вони вказують на дату 25 грудня, коли пролунає останній концерт гастрольного турне "Кварталу 95". Але у кожному жарті є частка правди. Вона у тому, що правління дилетантів, невігласів характерне не тільки гарячковими пошуками виходу з кризових ситуацій, які дуже часто схожі на броунівський рух. Йому притаманні ще й цинізм та мародерство. Їх частково можна закамуфлювати "відосіками", по-шахрайськи відволікти увагу суспільства постановочними "терактами", трішки потішити публіку безпідставними заявами про вдавані "успіхи" й "поступ". Але неспроможність Зе! все частіше й частіше вилазить, мов шило з мішка.

Насправді влада у цуцванґу, вона сама загнала себе у локдаун. І, підозрюю, за прикладом Путіна, Зеленський та його близьке коло невдовзі "самоізолюються" у бункері за кількома кільцями охорони. Не від коронавірусу. Від страху перед реальністю і перед майбутнім.  

Ілюстрація: Gazeta.ua

Підписуйтеся на мій Telegram-канал